Мама знайшлася через 38 років

Ольга Іванівна Дужук із села Шпаків на Рівненщині хоч і не нарікає на свою долю, бо в житті їй пощастило на хороших людей, доброго чоловіка і прекрасних дітей, однак вона розвела її з мамою на довгих 38 років. І тепер, коли вже неньки немає, жінка зі щемом і сльозами на очах пригадує своє життя і ту незабутню зустріч із матір’ю у затишному французькому місті Олорон.

Німці забрали неньку, совєти – домівку

Ольга Іванівна з тих людей, котрі притягують до себе з першої миті щирістю, інтелігентністю, добротою. Отож, не дивно, що про всіх, кого згадує, вона теж говорить лише прекрасні слова. Та, зрозуміло, при зустрічі найбільше мова йшла про її маму, яку втратила маленькою…

– Народилася на Лемківщині у прекрасному карпатському селі Бук біля Жешува, – пригадує своє життя Ольга Іванівна. – Коли мені був рік і сім місяців, маму забрали до Німеччини, а тато загинув, навіть не побачивши мене. Залишилася з бабцею і дідом. Під час операції «Вісла» нас звідти вивезли у Снятин на Івано-Франківщині. Маминих братів, які ховалися в лісі, пізніше переселили на німецькі землі. Там залишили новісіньку хату, нажите добро, а тут так бідували, що 1947 року дідусь помер з голоду.

Маленьку Олю віддали в дитячий будинок у Микуличине Яремчанського району. Пригадуючи дитинство, Ольга Іванівна каже, що їй там було добре. Вона прив’язалася до директорки цього закладу Музи Євгенівни, яка підтримувала її й після закінчення школи. Роки навчання у Коломийському педучилищі теж минули чудово.

На роботу Ольга Іванівна потрапила на Рівненщину. І тут доля одразу на автовокзалі подарувала чоловіка, з яким гарно прожили 48 років. Правда, після знайомства півроку не бачились, а коли знову випадково зустрілися у Рівному, стали зустрічатися. Дівчина потрапила у гарну велику родину, пощастило і зі свекрухою, яка прийняла її тепло. Всяко було, але ніколи не гнівалися одна на одну. Тепер згадує, що любила гарно одягатися і «моднічати». Тож, було, підкладе спідничку, а на ранок вона знову довга – це так свекруха назад відкладала, щоб невістка коліньми не світила.

Ольга Іванівна довгий час шукала маму через Червоний Хрест, і бабця все життя молилася, щоб вона її побачила. Проте коли прийшло повідомлення, що пошуки припиняються, зрозуміла, що це марна справа і її вже немає серед живих.

– Одного разу, коли повернулися з чоловіком з Карпат, назустріч біжить син і кричить: «До нас прийшов імпортний лист!» – згадує щасливі миті Ольга Іванівна. – Беремо його з Колею, сідаємо на мотоцикл і їдемо до вчительки англійської мови. Вона читає: «Дорога Ольго, не лякайтеся, коли отримаєте цей лист. Ми живемо в місті Олорон у Франції, в горах Піренеї. У вас є мама і брат...» Передати свій стан у ту мить неможливо: і радість, і тривога. Проте не знала, чи відповідати їй. Написала до Музи Євгенівни, а та відписує: «А где она раньше была?» Помучившись, все-таки відправила мамі листа. Спочатку переписувалися офіційно, згодом – щиріше. І мама запросила нас до себе в гості, це був десь 1978-79 рік. Відкривали візу аж у Москві – ходили там у три посольства (польське, бельгійське і французьке). Нам допит влаштовували і односельчанам теж.

Тиждень звикала до найріднішої людини

Купили у подарунок мамі вишитий рушник та сорочку, самовар чайний на вугіллі, матрьошок. Їхали з великим хвилюванням. Приїхали в Олорон, коли брат був у морі (він інженер-моряк), але прислав нам пронумеровані карточки, які чітко вказували, як дістатися до маминого будинку. Подзвонили у двері – виходить мама, їй було десь 64 роки. Подивилася на нас, повернулася і пішла до будинку. Стоїмо ні живі, ні мертві. Виявляється, у неї був стрес, і вона приготувала на столі ліки. Випила їх і повернулася знову. Передати відчуття від зустрічі з мамою теж неможливо. У перші дні спостерігала за нею крадькома, почувалися скованими, а розговорилися за тиждень. Я таїла на маму образу: чому вона мене не шукала? Хоч вона шукала. Мене вразив її чотириповерховий будинок, та коли завела у спальню і я побачила там шафу лише з її сукнями, взагалі не зрозуміла, куди потрапила. У нас в селі тоді була одна шафа на всю сім’ю. Для нас світ перевернувся – як там гарно, як люди живуть! Мама, коли її вивезли, жила у добрих німців, познайомилася з французом і так після війни опинилася в Олороні. На той час вона вже була вдовою. Працювала на фабриці, де шила капелюшки. Заробила собі пенсію, що з неї допомогла мені купити квартиру доньці і сину, машини моїм дітям і мені. І духовно, і матеріально, що я не отримала в дитинстві, вона повернула пізніше. Але образа все одно довго не минала. Тепер дуже про це шкодую і завжди молюся за маму. Вона до мене приїжджала разів шість, а брат щоліта буває. Він – моя копія, молодший на чотири роки. Ми обоє подібні на маму. Внучку назвала на її честь – Марія.

Коли перший раз поверталися, мама купила нам дорогі речі. Щоб їх не забрали, пояснили, краще одягнути на себе. Ми поверталися у жовтні, коли там тепло. Чоловік одягнув на себе лахи, шкіряну куртку, дублянку, штрукси, джинси, а я – дорогу шубу та чоботи, і стоїмо в Парижі на вокзалі, чекаємо поїзда. Ідуть французи і зглядаються на нас, навіть підійшов один чоловік і попросив дозволу сфотографувати. Зразу й фотографію дав. Коли це з кабінки, де пасажири відпочивають, мене кличе жінка. Підходжу до неї, а вона російською мовою каже: «Жінко, скиньте це все, вас перевіряти будуть не тут, а в Бресті».

Мама дивувалася, що ми живемо в Україні у бруді і дуже неекономні, бо коли вона приїхала, я гостину зробила. Якось вона захотіла увечері піти на прогулянку, як в Олороні. Прихорошилася, бо любила за собою доглядати, подухалася. Куди ж її вести? У мене город далі від хати був – пішли туди. Ідемо – спека, їде машина, і таку пилюку підняла, що світу не видно. Мама в плач: «Чи ви дурні? Для машини зробили дорогу, а для людей – ні».

На похорон до мами вісім років тому Ольга Іванівна не потрапила, вже пізніше на могилі попросила у неї за все пробачення. І як найцінніший подарунок зберігає залишену їй у спадок скриньку з молитовником та образками Богородиці, з якими мама ще їхала до Німеччини й не розлучалася все життя…

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

Рівненська область

Ольга ДУЖУК з мамою у Франції

 

• Нравится
•