Пам’ятник священику за збережений храм і об’єднання прихожан

Небагато священиків удостоюються такої пошани, на яку заслужив колишній настоятель старовинного Іллінського храму, що в місті Камені-Каширському. Тут встановлено пам’ятник отцю Феодосію Крестецькому, якого місцеві жителі пам’ятають і шанують донині. Саме за його великої підтримки тут було відновлено старовинний храм святого Іллі, настоятелем якого він був довгі роки. Більше того, одну із площ районного міста теж перейменували на його честь.

Святиню повернули до життя

На превеликий жаль, зараз українці перебувають у міжконфесійному поділі, а тому чимало питань вирішуються з неабиякими суперечками. Та стосовно зведення пам’ятного знака отцю Феодосію у камінькаширців не було жодних протиріч – одностайно підтримали таку ініціативу. Цей священик залишив тут гарну пам’ять про себе. Усі його згадують лише добрим словом. Отець Феодосій закінчив Ленінградську духовну академію, служити почав у Берестечку (тут заповів його й поховати). Прихожани пам’ятають, як він розповідав, що служити було дуже важко, бо це був складний час наступу атеїстичної пропаганди. Благочинним Камінь-Каширського і Любешівського районів та настоятелем місцевої церкви він був призначений ще у 1965 році. Часто йому доводилося таємно сповідати, причащати, хрестити, вінчати. Він нікому не відмовив, навіть якщо обряд проводився посеред ночі. Отця Феодосія пам’ятають як мудрого, поміркованого, розумного духівника. До кожної людини ставився шанобливо і з любов’ю. У своїх проповідях та настановах намагався нікого не образити.

У кінці 80-х років отець Феодосій став ініціатором акції з відновлення старовинного Іллінського храму. Адже він був у дуже занедбаному стані, фактично зруйнований, вціліла лише дзвіниця. Від знищення його врятувало те, що був пам’яткою архітектури. У збережених архівних документах зазначено, що «храм святого Іллі збудований 1700 року», а освятили наступного року. У 1880 році Іллінську церкву відремонтували, а у 1886-88 роках зробили новий іконостас. Збереглося немало описів про архітектуру й облаштування цього храму. Також відомо, що під час Першої світової війни всі церковні дзвони зняли й вивезли в Росію, де, звісно, вони й пропали. У 1928 році з ініціативи священика та місцевих прихожан куплено нові (на той час їхня вартість дорівнювала 530 американських доларів).

Камінькаширці відстояли свій храм

Львівські мистецтвознавці, досліджуючи ікони, які збереглися у цьому храмі, вважають, що серед них є написані ще у XVII-XVIII столітті. Вони переважно належать до волинського іконопису (крім ікони святої Варвари). Два цінні образи – «Спас» і «Цар Царям» – знаходяться в музеї Волинської ікони у Луцьку.

Збереглися відомості й про те, що ця церква надавала велику благочинну допомогу, особливо підтримувала дитячі притулки. З приходом радянської влади Іллінську церкву закрили, але її оминула доля інших, які перетворили на склади.

– Церкву нашу ми відкривали з труднощами, довелося обійти усі інстанції та багатьох начальників. Фактично усіма справами займалося чотири жінки, – розповідає Софія Войтусик, одна з ініціаторок відродження Іллінського храму. – Добре, що ми зареєстрували усі підписи, і влада не могла піти нам наперекір. Хоча чимало місцевих чиновників противилися нашій роботі і намагалися переконати, що ми не доб’ємося відкриття церкви. Нам навіть довелося їхати в Москву. Як нам пізніше сказали, ще два дні – і нашу церкву мали розібрати та перевезти до Луцька. А коли отримали ключі, одразу настоятелем став отець Феодосій. Ми взялися за ремонт. Не минуло й року, як за людські гроші відновили наш храм. Пам’ятник отцю Феодосію мав стояти біля Іллінської церкви, але потім чомусь вирішили встановити його біля Свято-Миколаївської.

14 травня 1990 року у Камені-Каширському відбувся своєрідний хресний хід: Євангеліє, чаша, ікони, хоругви були перенесені з Різдво-Богородичної церкви в Іллінську. А згодом, на свято Іллі, після однорічного ремонту храм пережив своє друге народження.

Нещодавно його реконструювали зовні, надавши зовсім іншого, більш сучасного вигляду. Стосовно цієї реконструкції в місті точаться дискусії. Одні вважають, що головне – відновити святиню. Інші критикують такий підхід, бо переконані, що треба було намагатися зберегти цей храм у первісному вигляді, адже він є пам’яткою старовини – і в цьому його унікальність. Але, як би там не було, найважливіше, аби цей храм укріплював своїх прихожан у любові до Бога та людей. Бо, як знаємо з Євангелія, для Спасителя не має значення, чим пишаємося зовні, а важливо те, чим наповнені наші серця.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

Волинська область

 

 

 

 

 

• Нравится
•