Бочки, цебрики і вікна робить дідусь із Малевого
Це колись у кожному селі були поважні теслі та бондарі. Нині старші люди відходять у вічність, а молоді нецікаво працювати з рубанком та деревом. Щоб знайти майстра, який зробить бочку для квашення, добряче треба поморити голову. А от жителі села Малеве Демидівського району, готуючи запаси на зиму, неодмінно заходять до оселі Василя Балашука. Дідусь змайструє з дерева добротну бочку чи відерце, які прослужать не один рік.
В одній з кімнат своєї хати Василь Федотович обладнав собі міні-майстерню. Тут і маленький станок для різання, і різноманітні пилки, кілька рубанків, шурупчики, молотки, гора стружок. Незважаючи на поважний вік, йому уже 83 роки, дідусь Василь й досі не полишає улюбленої роботи. Ще будучи підлітком, дивився, як батько чаклує над дошками, з яких згодом виходили двері, вікна. Від нього навчився і полюбив працювати з деревом.
– Якби взявся рахувати, скільки я столярки в хатах зробив, то й дня б не вистачило, – усміхається дідусь.
Це було замолоду, а зараз перейшов на більш легшу роботу, як сам каже. Виготовляє людям, коли попросять, дубові бочки для квашення, дерев’яні цебрики, тобто відра, корита свиням. Всі ці прості речі так необхідні селянам у їхньому повсякденному житті.
– Я вже більше 10 років тут, – продовжує розмову чоловік. – Нашу сім’ю переселили сюди із села Великі Озера Дубровицького району після Чорнобильської аварії. Працював у колгоспі, а коли треба, то й столярку виготовляв. Маю різні станки. Односельці й зараз приходять до мене, як на пилораму. Тепер трудно достати хороше дерево, – журиться. – Із сосни колись робив вікна, двері. А для бочок для квашення треба дуб. Вироби з нього служать довго, і огірки чи капуста, які там зберігаються, мають файний смак. Колись на базар вивозив і маленькі, і 150-літрові бочки. Люди їх швидко розбирали. Ще й дотепер ними користуються, бо при правильному зберіганні така бочка прослужить 25 років.
Односелець, який зайшов до діда, і собі хвалить майстра. Каже, до нього всі йдуть за порадою.
– Ходити ходять, а от ніхто вчитися не хоче. Молодь тепер цікавиться іншим: горілкою або комп’ютерами, – розмірковує Василь Федотович. – От повмирають старі, ніхто й не знатиме, що таке рубанок чи склопка, яким вичищають всередині стружку з дерева.
Дід Василь розмовляє неквапом. Крутить у пальцях «Приму» без фільтра і, напевно, думає, коли вже я піду, бо візит допитливої журналістки трохи перебив роботу – саме стругав дощечки для цебрика сусідці. Ще й односельчанин велосипедом примчав у якихось справах. За роботою швидше дні збігають, зізнається дідусь, та й не звик він сидіти склавши руки.
Руслана ТАТАРИН,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
