Охламони у колгоспі
У 70-х роках в наш Камінь-Каширський район на посаду першого секретаря райкому було призначено висуванця з іншого району. Не маючи на Камінь-Каширщині ні рідні, ні кумів, вельми катував керівництво за найменші недоліки та провини. Особливо полюбляв негласні перевірки на місцях. Так трапилось і цього разу. Вийшовши в приймальню, промовив секретарці, знаючи, що після його від’їзду вона буде захлинатись від зливи дзвінків: «Галю, я поїхав у Сошично». А сам з вірним шофером автомобілем подався в господарство, де його не чекали.
Розпал робочого дня, та ні керівництва колгоспу, ні голови сільської ради в селі не знайшли. Наче крізь землю провалились. Питає перший в колгоспників про керівництво, а ті лише хитро всміхаються. Звернувся до свого шофера: «Ваню, йди-но пошуруй по своїх знайомих». Іван повернувся з інформацією, що вся «гоп-компанія» перебуває в урочищі «Гойдалка» недалеко від траси. До самого урочища з автотраси перший і шофер добирались пішки, щоб не сполохати «беседу». А що вона вдалася, переконались по п’яних криках і голосному сміху, коли підійшли ближче.
Особливо відрізнявся голос, що безперестанку кукурікав і верещав: «Я охламон, я охламон!» Коли вийшли на галявину, все прояснилося. Весь актив села сидів на поляні, перед ним лежало і варене, і парене, а між закусками в зелененьких бутликах вигравала оковита. На найвищій сосні сидів голова колгоспу і переконливим голосом сповіщав, що він «охламон». Мову, на якій привітався перший з присутніми, перекласти на нормативну неможливо.
Через день в райцентрі терміново зібрали актив району. В сесійному залі під легенький гомін йшло обговорення термінового зібрання. Повістка денна невідома. В зал зайшла президія, яка всілась за стіл. Піднявся перший секретар райкому, з притиском кинув в зал, мов каменюку, слова: «Охламони, встаньте». В залі зашурхотіло, загомоніло і все завмерло. Перший дивився в зал скляними очима, його голос мало не зірвався на вереск і прогримів над головами: «Я сказав: охламони – встаньте!» Невеличка пауза – і раптом всі сидячі в залі, грюкаючи сидіннями театральних крісел, почали вставати. У першого секретаря чи то від здивування, чи то від сміху відвисла нижня щелепа. Коментарі, як кажуть, зайві.
Валентин ПОДШИВАЛКІН,
Волинська область
| Comments: |
