Нерукотворний скельний образ Спасителя у Рукомиші

Про село Рукомиш ми писали, розповідаючи в одному із серпневих номерів про вояка УПА Юрія Михайлецького, який згорів у тутешніх скельних печерах, де згадували й рукомиські святині. А сьогодні про них довідаєтеся докладніше, аби ще раз переконатися у великій силі й славі Божій. З любов’ю про це святе місце – Свято-Онуфрієвський центр, де розташована церква святого Онуфрія, Печерний храм, джерело, а тепер і Хресна дорога, розповідає отець Михайло Суканець.

Монахи сюди прийшли із Києво-Печерської лаври

– Коли прийшов у 1989 році сюди на парафію, церкву лиш почали реставрувати, а тому служби не проводили. З неї винесли усе, що можна було. Мені люди сказали: “Не маємо чим гордитися, але маємо дорогу святиню – гріб Господній”, – розпочав розповідь отець Михайло. – Чому його так називають? Коли хан Батий розгромив у 1240 році православний центр Київ, монахи пішли на західні землі. Більше половини зупинилися на Хмельниччині у місті Сатанів. Інші по течії річки Стрипи прийшли до наших місць, ось до цих скельних печер. Вчені, які бувають у нас, вважають, що це дно допотопного всесвітнього океану чи Сарматського моря. Ці печери теж витвір океанічного дна.

Монахи жили в них до середини XVIII століття. Ми дуже мало знаємо про їхнє подвижницьке життя, їхнім провідником був небесний охоронець преподобний Онуфрій Великий, ім’ям якого названий наш скельний і кам’яний храм. Коли 1754 року великий меценат галицького і подільського краю князь Микола Потоцький збудував у Бучачі великий монастир, а при ньому відкрили школу-гімназію і колегіум, то за браком педагогів монахів з таких присілків, як Рукомиш, Струсів, Рубіжне, Сокілець, забрали туди, можна сказати, насильно. Але люди не полишили це місце напризволяще і доглядали його завжди.

В цей Печерний храм з часом почали заносити плащаницю, бо Ісуса було поховано в новому висіченому гробі в Гетсиманському саду. Копію Туринської плащаниці, яку має кожна церква, ми виставляємо у Страсну п’ятницю і суботу, й тут проводимо богослужіння. Хоч село невелике, всього 60 дворів, проте у ці дні приїжджає дуже багато людей, які на колінах піднімаються до плащаниці, біля якої б’ють 33 поклони.

Якось подумав: “Коли є гріб Господній, добре було б, якби Господь поблагословив на будівництво Хресної дороги, яка привела Ісуса на страждання, а відтак на положення в гробі”. Завдячуючи пожертвам, ми її вже фактично маємо.

Тутешнім ліпним іконам – 250 років

– Інша святиня – Нерукотворний образ Спасителя, – продовжує розповідь отець Михайло. – Чому Нерукотворний? Бо він мусив проявитися через якусь дуже важливу подію. У 1944 році цими місцями проходила лінія фронту. Коли визволили Тернопіль, німці окопалися на скельних висотах: таким чином могли оглядати велику територію на чималій відстані і наносити удари першими. Цілий тиждень фашистів звідси не могли випхати. Тоді викликали авіацію, евакуювавши людей в Монастирськ. Хто не відійшов, то втік із села і заховався в ущелині під цією скелею. “Як сталося, що кожен сантиметр скель пробитий снарядами, а люди, як виявилося, після цієї бойні вийшли без подряпинки?” – не раз задавав собі таке питання. Мені старі бабусі без сліз про це розповісти не можуть. І десь років 12 тому, миючи на березі річки машину, задивився на скелю й побачив цей образ. Наскільки ми сліпі! Кожен день ходив і цього не бачив. Тоді зрозумів, що люди, відчуваючи смерть, кожною клітиною свого тіла ревно молилися, і Отець небесний через Нерукотворний образ Сина Свого врятував їх. Цим дав зрозуміти, що Він вище всього, навіть смертоносної зброї, і що молитви віруючої людини роблять неможливе. Коли довго вдивлятися у нього, то на чолі з лівого боку видно Матір Божу з дитятком на руках, а з правого – ангела з хрестом, похиленим вниз. Але щоб побачити це, певно, треба мати якусь силу, бо одні бачать, інші – ні.

Зі слів старожилів знаємо, що до 1939 року у великі Богослужіння тут голці ніде було впасти. Чому? В церкві є скульптура святого Онуфрія, покровителя землеробства і скотарства, а тому сюди їхали звідусіль, просячи святого допомоги у веденні господарства. Три дні перебували паломники у духовній радості. А ще до нього моляться подружні пари, в яких довго не народжуються діти.

Багато дослідників схиляються до думки, що церква святого Онуфрія збудована у XV столітті і як захисна споруда, бо у ній півтораметрові стіни. На випадок, коли бусурмани зламали б двері, монахи мусили мати таємні виходи. Із горища зі стіни є три сходинки і вхід в підземелля, а далі замуровано. Нам вже давно обіцяють дати археологічну групу, але нічого не робиться. Спеціальним сканером досліджено, що один бік веде до річки, а другий – за дорогу в поле. Кажуть, що колись люди пускали в цей хід пофарбовану качку, і вона виходила в су-сідньому селі. Ми не знаємо, де монаший цвинтар, тому, можливо, в тому ході є їхнє поховання. Приїжджали до нас вчені з планкою для вивчення біополя людини. Коли пройшли по горищу на святилище, то ця планка не переставала крутитися в руці – такий потужний струмінь позитивної енергії бив з-під низу, як іде від мощів святих. Маємо свідчення про зцілення людей, у яких були хворі очі, легені, руки і ноги.

У храмі є робота Пінзеля. Думаю, якби ця скульптура Святого Онуфрія не була набілена вапном, то її комуністи вивезли б до своїх колекцій, а так простояла до 2003 року. Краєзнавець із Бучача Богдан Максим’як відчистив її і побачив, що то якась цікава річ. Покликали Бориса Возницького, який сказав, хто її автор.

Дуже цікава історія образів, які знаходяться у капличках на кожній із стацій. Їм 250 років, як і цій скульптурі. У 1953 році їх звезли на один зернотік у село Кутузів Теребовлянського району, де гусеничний трактор мав образи переїхати, щоб знищити. Сторож сказав трактористу: “Будемо мати гріх не тільки ми, а й діти, внуки, правнуки”. І вони повідламували у них лише кутки, накидали черепиці, подрібнили її і завантажили в причеп. Ці черепки показали з тими обламаними кутиками начальству. А «покалічені» образи той чоловік забрав на горище. В 50-х роках була облава за облавою, і він, злякавшись, що може потерпіти, розповів про ікони священику. Їх перевезли сюди і заховали на горищі, де вони пробули до 1989 року. Коли ми сказали, що хочемо будувати хресну дорогу, цей священик розповів про образи (всього 14), і ми їх відреставрували в Києві, Тернополі, Бучачі.

Святе місце порожнім не буває – це ще раз підтверджує й Свято-Онуфріївський центр.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

Тернопільська область

 

 

 

Уважно придивившись, видно Нерукотворний образ Спасителя

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>