Волинські спортсмени-інваліди конкурують зі здоровими
Чи може людина з помітними тілесними вадами бути повноцінно щасливою й успішною? Може – доводять своєю багаторічною роботою у Центрі інвалідного спорту Волині. Його вихованці прославляють Україну на світових аренах і здобувають перемоги на сімейних фронтах.
На Волині «Інваспорт» запрацював у квітні 1993-го. Цього ж року в Україні вперше 3 грудня почали відзначати Міжнародний день інваліда.
– Тоді ніхто не знав, з чого потрібно починати і чим займатися: реабілітацією, оздоровленням чи великим спортом, – розповідає незмінний начальник Центру інвалідного спорту Волині Володимир Гащин. – На початку своєї роботи ми спиралися на допомогу УТОС і УТОГ. У цих товариствах ще за радянських часів проводили всесоюзні змагання. Першими тренерами центру стали інваліди-активісти.
Це тепер спортсмени-інваліди з різними вадами займаються у секціях з легкої атлетики, футболу, фехтування, біатлону, настільного тенісу, пауерліфтингу і здобувають нагороди паралімпіад, дефлімпійських ігор, європейських і світових чемпіонатів. Але досі пам’ятним для працівників центру є дебют волинян на серйозних змаганнях.
– У Рівному проводили чемпіонат України з настільного тенісу серед спортсменів з вадами опорно-рухового апарату. На виїзд троє спортсменів і я вирушили на «Запорожці». Був грудень, за кермом сидів власник «інвалідки» Володимир Музичин, на даху авто прикріплений його інвалідний візок. Ми пробивалися через снігові замети на дорогах, а в салоні стояв холод, адже не працювала автомобільна пічка. Про якісь результати тоді ніхто й не думав, подвигом була сама поїздка, – пригадує директор обласної дитячо-юнацької спортивної школи для інвалідів Оксана Рожок.
Шукати людей, бажаючих займатися у центрі, на початках доводилося по знайомих чи просто на вулиці. Тоді тренери роздавали візитки, які друкували пачками, але їх все одно постійно не вистачало. Звертали увагу і на найменших – у спеціалізованих дитячих садочках проводили спартакіади. Їх тренери пам’ятають і не забувають. Зараз багато хто з тих хлопчиків і дівчаток уже дорослі спортсмени – члени збірної команди України. А дехто вже й сім’ї створив. Світлана Гедіан одна з них. У неї серйозні ускладнення після ДЦП. Дівчина представляла Україну у змаганнях з пауерліфтингу на параліймпійських іграх у Пекіні, чемпіонатах Європи і світу. Нещодавно вона поєднала свою долю з хлопцем із Дніпропетровщини, теж спортсменом-децепешником. Чоловік, хай би як важко йому не доводилося, влаштувався на роботу. А Світлана займається вихованням маленької донечки.
Нині у центрі інвалідного спорту Волині працює два тренери, ще вісім штатних одиниць є в ОДЮСШ для інвалідів. Проте, каже Володимир Гащин, є проблема з кадрами. Переважно у волинському «Інваспорті» працюють люди пенсійного або передпенсійного віку. Бажаючих продовжувати справу серед молоді знайти важко.
– Потрапити до хорошого тренера проблематично. Бо дуже важливо, аби він не просто був гарним фахівцем, а й щиро любив інваліда, з яким працює. Якщо будеш ставитись до своїх підопічних формально, вони це одразу відчують і закриються. Дехто навіть не може дивитися наші змагання. А ми ставимося до своїх підопічних як до рівних. Ми ніколи не називаємо їх інвалідами – вони у нас спортсмени, – каже Володимир Дмитрович.
Що цікаво, нерідко вихованці волинського «Інваспорту» створюють конкуренцію здоровим спортсменам. Гарним прикладом цьому є спортсменка-ампутантка лижниця і біатлоністка Юлія Батенкова. У вісім років дівчина потрапила у страшну автокатастрофу, в якій загинули її мама та брат. Юля тоді втратила праву руку. Нині вона багаторазова призерка двох паралімпіад, але виступає й на чемпіонатах України серед здорових і дістається фінішу не останньою.
Справжнім відкриттям волинського центру інвалідного спорту є заслужений майстер спорту Олександр Колодій. Після важкої хвороби, перенесеної у дитинстві, Саша повністю втратив слух, а кілька років тому знайшов себе у кульовій стрільбі з пістолета. Глухий снайпер з Волині зробив фурор на чемпіонаті України, пробившись у фінальну шістку. Тоді з хлопцем потоваришував чемпіон Олім-пійських ігор у Пекіні львів’янин Олександр Петрів. Він почав підтримувати колегу порадами і не тільки. Олександр Колодій на змаганнях отримав змогу користуватися чемпіонською зброєю свого тезки. Зовсім нещодавно волинянин встановив три рекорди Європи серед спортсменів з вадами слуху. Континентальна першість відбувалася у вересні в німецькому Мюнхені. Колодій в особистому заліку у п’яти дисциплінах завоював чотири золотих і одну срібну медаль. Ще два «золота» і два «срібла» заробив у командному заліку.
У Центрі інвалідного спорту Волині не всі мають великі результати, але головне не це. Тут люди вчаться жити зі своїми вадами повноцінно, та ще й набувають такої сили духу і любові до життя, яким можуть позаздрити цілком здорові.
Юлію Батенкову під час інтерв’ю для одного київського журналу запитали, чи погодилася б вона повернути здоров’я, але при цьому втратити свої спортивні успіхи. На що дівчина відповіла: «Я не думаю про це. Життя не можна змінити – що сталося, те сталося, і немає сенсу фантазувати або зайвий раз переживати. Я дуже задоволена своїм життям, незважаючи на усі випробування. І потім, якби не сталося моєї травми, я не зустріла б свого улюбленого чоловіка (теж інваліда-ампутанта без ноги – авт.). А це, погодьтеся, дуже дорогого коштує».
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область
Олександр КОЛОДІЙ
| Comments: |
