Німець з Великої Глуші

Герой цієї розповіді має всі підстави вважати і
Німеччину, й Україну своїми батьківщинами. І як справжній патріот,
любить обидві, хоча, на перший погляд, дивна річ, він – громадянин
Німеччини, з діда-прадіда німець. Звідки ж ця любов до України?

І батько, і дід народилися на Поліссі

Скажу
відверто: їдучи до Великої Глуші на зустріч з гером Альбертом,
побоювався, що ми з ним не порозуміємося. Але як тільки переступив
поріг оселі, де зупинився наш герой з дочкою Зузаною, то почув з його
вуст привітне “проходьте, будь ласка, до хати”, мовлене майже
бездоганною українською.
Німецькі поселення з’явилися на берегах
Прип’яті ще в позаминулому столітті. До Малої та Великої Глуш
переселенці ж приїхали з Баварії. Батько і дід Альберта народилися у
Великій Глуші. У 1914 році Тепперів і всіх інших колоністів царська
влада виселила до Сибіру. Того ж року в Йогана й Отилії Тепперів
народився старший син Людвіг, у 1917-му – Кароль, а наймолодший,
Альберт, – через сім років, вже у Великій Глуші, куди сім’я повернулася
1918-го. За роки війни хутір Тепперів згорів, тож мусили будуватися на
голому місці. Але повіривши фашистам, які агітували до Рейху етнічних
німців, зібралися в дорогу. Альберт тоді закінчив сім класів польської
школи, але читати й писати вмів і німецькою, бо відвідував німецьку
недільну школу. До того ж, вдома Теппери спілкувалися виключно
німецькою, дотримувалися канонів лютеранської церкви.
Виїхали з
Глуші у січні сорокового: мати з Людвігом і Альбертом – потягом, а
батько з Каролем – підводою, везучи своє майно. У Хелмі підводу
Тепперів перепинили військові й реквізували для потреб Вермахту коней.
Мусили збувати частину пожитків і сідати на поїзд, щоб доїхати до
Лодзя, де сім’я зустрілася. Нарешті наказ рухатися на захід. Групу, де
були Теппери, завезли до польського села і наказали займати порожні
хати, мешканців яких буквально днями вивезли на роботи в Німеччину.

Від англійців утікав на велосипеді

А
через рік – німецько-радянська війна. Старших Альбертових братів
забрали на Східний фронт, у сорок третьому – Альберта. Відправили його
служити, правда, на Захід, де ще було спокійно. Навіть у шпиталь
потрапив не від кулі, а через курйозний випадок. У голландському
містечку охороняв магістрат. Якось посковзнувся на сходах, які щойно
помили, упав і зламав руку. Травма виявилася серйозною: провалявся у
шпиталі дев’ять місяців. Повернувся у Голландію, але армію розбили
вщент. Тож Альберт втікав до Німеччини на велосипеді. З таких, як він,
сформували нову дивізію й кинули в Югославію. Але німці відступили до
Австрії, і там Альберта полонили англійці.
Його відправили до табору
військовополонених, де були майже всі колишні червоноармійці, полонені
німцями радянські воїни, яких англійці вивозили з концтаборів. Проте
агресії від “більшовиків” не було, а коли ті дізналися, що він ще й
родом з України, взагалі прийняли за свого. Майже рік Альберт пробув у
таборі, де навчився розмовляти російською, співати.
Після війни
полоненого Альберта хотіли відправити в Україну. Але він не погодився:
батьки його були в Німеччині. Випустили на волю Теппера 1946 року. У
містечку Торгау живою застав тільки матір, бо батько загинув.

Привозить землякам «гуманітарку»

У
Торгау, територія якого відійшла до радянської зони окупації
(майбутньої НДР), Тепперам дали п’ять гектарів землі, відібраної у
місцевого барона. За висловлення невдоволення новими порядками вголос
можна було і до в’язниці потрапити. Альберт про свій арешт дізнався
завчасно і втік з Торгау в англо-американську окупаційну зону.
У
пошуках роботи прибився до міста Гердеке, що біля Дортмунда. Там
познайомився з Анною-Лізою й одружився на ній. Аж через вісім років
після шлюбу, коли розжилися, дружина народила дівчаток-близнючок.
Альберт
з Анною-Лізою нині мешкає у місті Веттер-на-Рурі, дочки із зятями – в
Гердеке. Ветеран Другої світової Альберт Теппер все трудове життя був
простим робітником, працював на очисних спорудах, житла власного не
придбав, але йому дала безплатно квартиру фірма, в якій пропрацював до
пенсії 28 років, і дозволила жити в ній до смерті.
Геру Альберту
важко дати вісімдесят, його енергії позаздрить і сорокарічний. Крім
співпраці з Дортмундським благодійним товариством, він активний учасник
громадсько-політичних акцій.
На лацкані піджака у нього значок із зображенням Віктора Ющенка і написом “Так!”

Це мій найдорожчий український сувенір, – каже гер Альберт. – Мені його
подарувала учасниця хору, який приїжджав до нас із Києва. Ющенка любить
і підтримує вся Німеччина.
Щороку, починаючи з 1991-го, Альберт
Теппер приїжджає до своєї Великої Глуші з гуманітарною допомогою.
Зустрічають його там як земляка: шанобливо й привітно. Хоч і живе на
березі далекого Руру, все одно він їхній, глушанець, бо лише уроджений
поліщук так лірично може заспівати: “Ой, у лісі, при дубочку”, одним
махом випити чарку “житнівки” і закусити салом з цибулею.

Микола ШМИГІН,
Волинська область
Фото з німецької газети

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>