Для дівчат на виданні майструє скрині

Микола ГАПОНЮК за роботою

Микола ГАПОНЮК за роботою

За давнім українським звичаєм невістка мусила  привезти в хату  нареченого у скрині свій посаг. Отож, цей дерев’яний виріб, що протягом століть слугував  українцям і за шафу, і за гардероб, і за канапу, був свого часу і своєрідним мірилом достатку нареченої: чим більша скриня,  тим багатша її власниця.

Зі зміною часів, змінюються уподобання та звичаї людей: нині про багатство нареченої судять по кількості коштовних витребеньок на її пальцях, шиї та у вухах, а традиційні скрині давно замінили меблеві гарнітури або по-народному “стінки”. І все ж не скрізь нова мода і час безпощадно з’їдають давні звичаї: у селі Воєгоща Камінь-Каширського району ще й досі інколи батьки віддають  дочок заміж із прапрадідівськими скринями. Принаймні торік Микола Гапонюк, єдиний у селі скринник (а чи не єдиний у цьому ділі сучасний майстер на Волині?), одну скриню для посагу зробив.
Започаткував своє нині рідкісне ремесло він за доволі цікавих обставин. Ще парубком був, і коли надумав женитися, наречена попросила його зробити скриню для неї: мовляв, батьки журяться – всі тодішні сільські скринники замовлень понабирали, до весілля не встигнуть зробити.  Ніде дітися, спробував (а хист до роботи з деревом добрий мав – від Бога, і в ПТУ, що в місті Камінь-Каширському закінчив,  навчили). Скриня вдалася, сподобалась і майбутній дружині, і її батькам. Відтоді і пішла слава про нового скринника в селі, і почали топтати стежку до його хати ті, хто мав  дочок на виданні.
– Столярувати від батька навчилися? – запитую Миколу Степановича.
– Ні, батько не був столяром. Хоча, пам’ятаю, ліжко якось сам зробив та ще стола, здається. Дід, правда, колись ніби трохи столярував, то від нього мені й дісталося кілька інструментів. Інші купляв, а деякі і самотужки навчився виготовляти – різці, наприклад.
– Коли робили першу свою скриню, ходили в науку до старих майстрів?
 – Не було потреби. Уявлення про те, що брався робити, мав, а інших столярських секретів навчився в училищі.
– А деревину яку використовуєте? Дуб, напевне?
– Та ні, м’якші породи, найчастіше сосну. Але, крім дерева, треба ще й метал: на защібку, на завіси, бляху на оковку. Колишні майстри замовляли цю фурнітуру в сільських ковалів, а тепер можна придбати і в магазині.
– Довго скриня робиться?
– Раніше затрачалося часу більше, бо все робилося вручну. Нині з’явилися різні  допоміжні верстати, що не тільки пришвидшують процес обробки деревини, а й поліпшують його. Той самий електрорубанок, наприклад.
– Проте бажаючих мати у себе вдома скриню, цей хоч і практичний, але архаїчний і немодний виріб, на жаль, все менше і менше. Я взагалі дуже здивувався, що на Поліссі ще й досі є діючий майстер-скринник – відносно молода людина…
– Так, старі скринники повмирали, виходять з ужитку і їхні вироби. А жаль, скриня – річ потрібна. Адже не все заховаєш у “стінки” . І речі в ній зберігаються добре. А як вона, щойно зроблена, пахне, коли відкриваєш кришку?!.. Хіба є що запашніше від духу  сухого здорового дерева?  
Микола Шмигін,
Волинська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>