Ковельські Ромео і Джульєтта
Пам’ятник на могилі Шумовських
– У центрі Ковеля є старе кладовище. Якимось дивом там вціліли пам’ятники минулих століть. Не зачепили їх ні революції, ні війни, – розповідає пані Марія. – Коли заходжу на цвинтар, то в першу чергу йду на одну могилу. Вона праворуч від входу, біля церкви. Мене вона ніби притягує. Адже я знаю історію людей, які там поховані. А почула її випадково, а може, й не випадково... – розмірковує ковельчанка. – Жінка, яка її розповіла, напевно, хотіла, щоб про цю трагічну любов не забули й наступні покоління.
Через кладовище, аби скоротити дорогу, я ходила в школу. Навіть не ходила, а старалася швиденько прошмигнути через нього, бо дуже боялася. Якось весняного дня поверталася додому, мені було тоді 13 років. Тобто це сталося у 1956-му. Несподівано почула схлипування, я аж здригнулася. Біля одного поховання на лавці сиділа жінка в чорному одязі: капелюшок з вуаллю, довге плаття і рукавички. Я тоді вчилася малювати і дивилася на людей як художник. Тому мене найбільше вразило, коли ця жінка білосніжною хустинкою витирала сльози. Такий вражаючий чорно-білий контраст. Ця незвичайна дама мені нагадала картину Івана Крамського “Незнайомка”. А про цю таємничу могилу тоді в Ковелі старші люди згадували, що там поховані брат з сестрою і її коханець. Я тоді думала, що вони всі загинули в один день.
Загадкова незнайомка покликала мене. Я присіла поруч на лавці за металевою огорожею, і вона такою вишуканою російською мовою пояснила: “Я приїхала в Ковель з Петербурга”. Вже перша фраза мене, як радянську піонерку, здивувала. Вона не сказала Ленінград, а назвала по-колишньому: Петербург. Жінка пояснила, що вона остання зі знатної родини Шумовських і спеціально приїхала відвідати могилу Раїси і Володимира. Бо вже може ніколи сюди не потрапить.
На пам’ятнику дві фотографії: красивої дівчини в капелюшку, ліворуч – юнака у військовій формі. Під ними вибитий напис: “Раиса Игнатьевна Шумовская, скончалась 1 декабря 1904 года на 18 году жизни” і “Владиміръ Игнатьевичъ Шумовскій, скончался 26 мая 1905 года на 19 году жизни”. Поряд на другій могилі чорний обеліск без фотографії з підписом: “Борисъ Николаевичъ Гловачевскій, поручикъ 19 Драгунского Кинбурнскаго полка, скончался 19.XII.1904 г. 24 летъ. Миръ праху твоему.”
Близнята поховані в одній могилі
Дивлячись на пам’ятник, дама в чорному розпочала свою розповідь.
“Дворянська сім’я Шумовських була середнього достатку. Вони виховували двох дітей-близнят: Раїсу і Володю. Коли дівчина підросла, батьки надумали доньку-красуню видати заміж за немолодого, але багатого графа. Рая ж покохала іншого, друга свого брата Володі – поручика Бориса Гловачевського, – тоді в нашому місті стояв 19 драгунський кінбурнський полк, – і таємно з ним зустрічалася. Вони гуляли парком, складали плани на майбутнє, збиралися повінчатися і мріяли про діток.
Закохані дізналися про плани Раїсиних батьків, і поручик відразу відправився до них просити руку й серце їхньої дочки. Але старий Ігнатій Шумовський був невблаганним: бідний дворянин Борис Гловачевський не пара їхній дочці. Батько, можна сказати, вигнав офіцера зі свого кабінету.
Поручик схвильованим прийшов на останнє побачення в парку, – продовжила незнайомка, – і розповів Раї про розмову з батьками. Тоді дівчина наполягла, що вони повинні померти. Ініціатором була Раїса. Попросила, щоб Борис спочатку вистрілив у неї, а тоді в себе... Вона померла відразу, а він ще промучився 18 днів і помер 19 грудня 1904 року. Закоханих поховали поруч. Але на цьому трагедія родини не закінчилася.
Батьки були приголомшені смертю дочки, і вони свідомо не повідомили сину Володимиру, який навчався тоді у Петербурзі в кадетському корпусі, про цю трагедію. Адже брат дуже любив свою сестру. Несподівано перестали надходити листи від неї та від друга Бориса, Володимир Шумовський щось запідозрив і в травні 1905 року приїхав у Ковель. Коли дізнався від матері правду, то страшенно розгнівався і відразу пішов на кладовище. Вразливий кадет довго стояв на могилі, витягнув пістолет і вистрілив собі в скроню...
Його поховали в одній могилі з сестрою. А поруч – поручик Гловачевський. Так трагічно закінчилася ця історія”.
– Розповідь тієї жінки запам’ятала на все життя, слухаючи її, я плакала разом з нею, – продовжує пані Марія. – Це був монолог, вона хотіла виговоритися, з ким-небудь поділитися.
Разом з Марією Павлівною ми вирушили на кладовище. Жінка відзначила ще одну цікаву деталь: хтось донині доглядає ці могили. Кожної весни – свіжі квіти, завжди все впорядковано і прибрано.
На цвинтарі завжди з’являються думки про швидкоплинність людського життя і про вічність. Наші герої вибрали смерть. Це з позицій сьогоднішнього дня можна говорити про те, що вони могли просто втекти в інше місто, таємно повінчатися. Але вони вирішили вмерти, адже молодості притаманний максималізм. Невже не вартий уваги шекспірівський сюжет? Не хочеться нікого повчати, але ця історія заслуговує на те, щоб про неї розповідали екскурсоводи і приводили на цю могилу людей. Події відбувалися в часи Лесі Українки, і цілком ймовірно, що Шумовські були знайомі з Косачами... Тобто для дослідників роботи не початий край. Ще можна врахувати і закордонний досвід.
«І повісті сумнішої ви не знайдете, ніж про любов Ромео і Джульєтти»
Цими словами закінчується безсмертна трагедія Вільяма Шекспіра. Як відомо, описані події відбуваються в італійському містечку Верона за 100 кілометрів від Венеції. Минулого року мій товариш побував там і розповідав цікаві деталі. У Верону їдуть туристи з усього світу. Одним з найбільш відвідуваних місць є так званий Будинок Джульєтти на вулиці Каппелло. Це висока будівля з цегляним фасадом за традицією вважається будинком веронського сімейства Капулетті. У внутрішньому дворику знаменитий мармуровий балкон, під яким Ромео зізнавався в коханні Джульєтті. Поряд з ним встановлена меморіальна дошка з рядками із шекспірівської трагедії англійською та італійською мовами. Поцілунок під цим балконом – мрія багатьох закоханих пар, які залишають на стінах Будинку свої автографи у вигляді сплетених разом імен і сердечок. У Будинку Джульєтти відтворили інтер’єр XIV століття. При вході в цей музей в 1972 році була встановлена бронзова фігура шекспірівської героїні. Вона має величезну популярність у туристів: вважається, що дотик до грудей Джульєтти приносить щастя в коханні. Щороку 16 вересня в стародавній будівлі святкується День народження Джульєтти. А віднедавна тут стали проводити весільні церемонії та обряди заручення, заради яких закохані пари приїжджають до Верони з різних країн. Під звуки середньовічної музики молодята, одягнені в костюми часів Ромео і Джульєтти, одержують свідоцтво на пергаменті від імені Ордена Монтеккі та Капулетті.
Кость ГАРБАРЧУК, Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
