Дайте «сироті» нову хату

Сім’я ЯЩУКІВ

Сім’я ЯЩУКІВ

“Мені 19 років, але я вже маю чудового чоловіка і двох донечок: Ельвірочку та Ангеліночку. Це все, що у мене є. Бо коли померли батьки, опікуном став дядько, життя з яким було пеклом. Дід і баба не звертали на нас із сестричкою уваги, а так хотілося батьківського тепла! Тепер у мене є своя сім’я, але немає житла. Коли ж почала добиватися, сказали, що я вже не сирота, тому нема чого ходити. Невже мені хтось підняв батьків з могили?..” – лист від Наталії Ящук із села Скобелка Горохівського району глибоко вражає. Хіба можна залишитися байдужим до такого крику душі?У листі Наталя бідкалася про черствість чиновників, які не хочуть увійти в її становище і виділити хоч якусь хату у Горохові. А поки вона з двома дітьми мусить тулитися у батьків свого чоловіка, з якими “...все одно, що з чужими. Вони люблять випити, завжди сваряться, нас виганяють на вулицю”. Обмовилася, що й світла у цій хаті немає вже кілька місяців – обрізали за борги. Чесно кажучи, серце краялося, коли читала – чорна біда у цих молодих людей!
Тендітна красуня Наталя запрошує у хату. З повної темряви глухого коридору (під ногами, здається, земляна долівка!) потрапляю в кімнату, де мешкає молода сім’я. В дитячому ліжечку агукає замурзана п’ятимісячна Ангеліна. Її старша на рік сестричка Еля крутиться тут таки, біля облупленої і грязнючої грубки. Мама і тато не мають часу хоча б побілити її? Сім’я живе, вочевидь, дуже скромно, бо іграшок не видно, та й одежина із ковдрою меншої дочки вже дуже давно не бачили прального порошку.
– Ми живемо тільки на дитячі гроші, – ніби вловивши мої думки, починає розповідати Наталя. – Валера, чоловік, не працює, бо доглядає за братом-інвалідом. Мій тато помер ще у 2002 році від туберкульозу, а мама від раку у 2004. Дядько, мамин брат, хоч і був опікуном, за нами не дивився. Тож мене відправили у Рожищенський притулок, а сестричка Таня потрапила у прийомну сім’ю до Луцька, де й досі живе. Я рано вийшла заміж, маю вже двоє дочок, а от подітися нам із сім’єю нема де. Тут, у Скобелці, ми живемо всі на купі: 12 чоловік! Я вже два з половиною роки добиваюся власного житла, навіть до Юлії Тимошенко писала, а мене поставили на загальну чергу під 66 номером, та й усе.
Сім’я ЯЩУКІВ

Сім’я ЯЩУКІВ

Наталка запевняє, що у неї колись була нормальна, а якщо говорити чиновницькою мовою, благополучна сім’я. Жили в Горохові у власному будинку на кілька кімнат. Коли ж молода мама підвела нас до батьківської хати, я аж перепитала, чи не переплутала вона, кажучи, що тут “всього кілька літ ніхто не живе”? Таке враження, ніби цей дім років 50 стоїть пусткою. Скособочені із величезними тріщинами навиліт вікна, дах валиться, двері похилені, а всередині... ящики зі склотарою. Мовляв, сусід попросив скористатися пустуючим приміщенням замість складу.
Такою виглядає ситуація з вуст ображеної Наталки. І зовсім інакше подає її горохівська влада, районна служба у справах дітей і навіть сусіди “благополучної” колись Наталчиної сім’ї. Останні у виразах не соромилися. Мовляв, батьки пили-гуляли, працювати не хотіли, за дітьми (Наталкою і молодшою Тетяною) не дивилися. Не ладили, говорять, сироти й з опікуном (якого потім позбавили права), й з бабою та дідом. Особливо “дісталося” маленькій Тетянці, яка, два роки тому потрапивши у прийомну сім’ю, у п’ятирічному віці поняття не мала, що таке іграшки і телевізор. Натомість відмінно розбиралася у сортах горілки і пива...
Зі справи, яка була заведена на осиротілих дівчат, можна дізнатися багато чого цікавого. Наталку не один раз влаштовували у різні навчальні заклади на повне державне забезпечення, але їй, вочевидь, було нецікаво гризти граніт науки. Строчила пояснюючі, в яких запевняла, що “збирається йти на роботу”. Не все зрозуміло й з житлом. У Наталі залишилися дід та баба (по материній лінії), які живуть у трикімнатній квартирі в Горохові – напевно, там місця вистачило б і на її сім’ю з двома дітьми. Принаймні, у нас півкраїни так живе: купою на кількох квадратних метрах.
Горохівський міський голова Віктор Годик теж чудово знає Наталю Ящук. Розповів, що допомагав їм зняти житло, навіть заплатив власні гроші за комунальний борг і оренду на якийсь час. Від Ящуків потрібно було лише сплачувати щомісяця по 200 гривень.
– Нарешті до мене прийшла власниця житла і почала вимагати гроші, бо мої підопічні не платять, – розповідає Віктор Годик. – Це просто такий контингент людей, які нічого не хочуть робити, але хочуть все мати. У цій ситуації можу лише пообіцяти, що при першій можливості надам їм якесь житло.
У Наталки ж своя правда. Вона заперечує все. Каже, що не писала ніяких відмов від навчання. Що з квартири, яку їм найняв мер, їх вигнала власниця, сказавши, що сама буде тут жити. А у трикімнатній квартирі разом з дідом і бабою живуть дядьки.
...Шукати винних у цій ситуації марна справа. Гірко стає від іншого: “неблагополучна” сім’я – це все одно що болото. Воно засмоктує кілька поколінь. Поколінь, які абсолютно не привчені працювати та заробляти, а тільки вимагати.
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>