Підкорює ринок кизилом, жимолостю та гумі
Леонід Кравчук мешкає у Горохові Волинської області, а серцем і душею все ж у рідному Холоневі. Як сам зізнався, тільки на зиму “стає на стійло” у місті. Та навіть у холодну пору навідується у село, щоб дізнатися, як там почуваються його саджанці. За фахом він вчитель-біолог. Однак роботу змінив. Бо вирішив займатися садівництвом та ягідництвом.
Розводив собак, бо треба було вижити
Після закінчення вузу Леонід Кравчук відслужив в армії, одружився та переїхав до дружини у Київ. Та через певний час подружжя вирішило, що потрібно жити окремо від батьків. І Леонід зважився на серйозний крок – залишити столицю та перебратися на Волинь. Його дружина, корінна міщанка, не перечила. І в 1994 році Кравчуки приїжджають у Горохів.
– Я знову почав працювати у школі, – розповідає Леонід Євстафійович. – Однак почалися затримки зарплат вчителям. Вирішив взятися за власну справу, адже потрібно було годувати сім’ю. Спочатку торгував-перепродував, але зрозумів, що то не моє. Потім займався службовим собаківництвом: розводив німецьких вівчарок, паралельно господарював на землі. Та зрозумів, що у мене таки десять пальців на руці, а не більше, і всього не охоплю. Тож акцент зробив на сільському господарстві. А зупинився на садівництві та ягідництві. Ні на кого не надіявся. Тільки на свої сили. Подружився зі спеціалістами з інституту садівництва у Києві, згодом став співпрацювати з українсько-голландськими підприємствами, які реалізовували насіння. Знання біологічні мав, тому легше було зорієнтуватися у сортах рослин. Крім того, завжди передплачував багато періодики, маю непогану бібліотеку. Склав каталог матеріалів із садівництва та ягідництва. Бо переконаний, що хто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Окрім шматка хліба, який заробляю, від роботи отримую ще й насолоду.
Сьогодні Леонід Кравчук випробовує у волинських умовах 24 сорти смородини, 30 сортів груш, 20 – яблунь, 15 – суниць, 20 – картоплі, п’ять сортів фундука, сім – кизилу, два – гумі. Є в його саду і жимолость, сливи, малина, багато овочів. Наприклад, селера ще наприкінці жовтня росла на полі – корені великі, соковиті, пахучі.
– Господарюю на батьківській землі. Десь з гектар маємо. Можна було б і більше взяти, але сам обробити не зможу. Бо в селі хто не ледачий, роботою зайнятий, а людей із синіми носами не хочу бачити, – каже господар.
– У списку рослин, які ви випробовуєте, багато непритаманних волинському краю...
– Деякі новинки боявся садити, думав, що “пролечу” з ними. Наприклад, покупці довго придивлялися до кизилу. Але коли дізналися, що він корисний для кишечника, має кровотворну дію, почали купувати саджанці для своїх обійсть. Продав цього року і вирощені ягоди. Цікавляться тепер люди рослиною гумі. Її батьківщина – Сахалін. Ягода дуже вітамінна, як і жимолость.
– Тепер пішла мода на голландські сорти яблунь. Ви яким надаєте перевагу?
– У моїй колекції є різні сорти. Буває, приїжджають круті дяді, тримають в руках книги по садівництву і запитують, чи є такі-то імпортні сорти (бо ж мода на них!). Кажу, є. Заводжу в сад, показую. А виглядають вони гірше, ніж наші, вітчизняні. Покупці кривляться і таки запитують про ті, що ростуть поруч. А це сорти, які вивело подружжя Копанів з інституту садівництва. Вважаю, що такі найкраще у нас ростуть. Вони ліпші за смаковими якостями, стійкі до хвороб і шкідників. Але у нас часто гоняться за товарним виглядом. Скажімо, яблука “Амулет”, “Бистриця”, “Вертикаль”, “Горинь”, “Катерина”, “Перлина Києва”, “Підзамче” та інші неперевершені на смак... І якби ще у наших селекціонерів не крали ті сорти. От за кордоном – запатентував, і, крім тебе, ніхто не має права продавати. А у нас безпорядок. Наприклад, у Польщі держава на садівництво дає кредит під три відсотки. Якщо ж добре господарюєш, то і гасить його. Науковці розсилають польським фермерам схеми обробітку дерев від шкідників. Організовано! А де наші програми? Хто із простих смертних отримав ті гроші? Чому не збирають таких, як я, не проводять конкурси бізнес-планів? От тому ми й топчемося на місці. Польща ж стартонула – і пішла вперед. А ми ще довго товктимемося, бо у нас часто програми йдуть не в ті руки... Адже ніде немає інформації, як державні програми працюють, хто їх взяв і яка віддача. За кордоном як дають гроші, то потім і спитають, що зробив. Реорганізація сусідньої країни відбулася за кілька літ. Я нещодавно там побував і побачив, що поляки із хаосу перейшли до спрограмованого європейського господарювання. Там розвиваються території, навіть міністерство називається “розвитку територій”, а у нас – “аграрної політики”. І сюди її приплели. У Польщі в такому селі, як наш Холонів, проводять загальносільську каналізацію. Коли у нас таке буде?
Заборона – це вирок
Леонід переконаний, що почуття господаря вбили в українцях одразу, як прийшла радянська влада.
– От візьміть хоча б наше село. За часів Польщі тут господарював пан Зигмунд Красильський. Кажуть, пани – гнобителі. А у мене інша думка. Мій дід Григорій працював у того пана конюхом. У діда було восьмеро дітей. Він утримував таку велику сім’ю, ще й зміг купити за зароблені гроші шість гектарів землі. Пан цінував трударів. Безкоштовно давав щороку 14 підвод дров. Дві дідові корови безплатно стояли на панському корівнику, їли панські корми. Баба тільки ходила їх доїти, молоко забирала собі. Де зараз так роботодавці піклуються про своїх працівників? А коли настав 1939 рік, пан наказав дідові запрягати коней і відвезти його за Буг. Поїхав з одним чемоданом. На прощання сказав: “Грицю, забирай коней собі”. Та коли дід повернувся у Холонів, то не отримав їх. Більше того, влада забрала у нашої родини все: і худобу, і реманент, і землю. Почалися колгоспи. І от бачите, до чого дохазяйнувалися. До їх розвалу. А тепер ще й з січня мали заборонити продаж на ринках сільськогосподарської продукції. Тобто тітка не має права продавати у пляшках молоко, вивозити на базар качку чи кроля (У жовтні Верховна Рада України відтермінувала до 1 січня 2015 року заборону на реалізацію продукції домашнього виробництва та подвірного забою на агропродовольчих ринках – авт).
– Нині, якщо хтось більше має, йому відразу заздрять...
– Українцям це притаманне. Дехто каже: “А що тобі? Ти торгуєш своєю продукцією?” Але ж я не краду.
– У вас стільки екзотики росте на полі. Крадуть?
– Аякже. Наприклад, нові сорти картоплі цього року побоявся висаджувати в полі. Попросив сусіда, щоб дав в оренду свій город неподалік від хати моїх батьків. Не мислимо ми ще по-європейськи, хоч і хочемо жити так, як за кордоном. В нас у кожній галузі страшенні прогалини. Чи то в аграрній, чи у суспільній, чи навіть у психологічній. Крок вліво, крок вправо – темно. Тому я своїм трьом хлопцям купив тритомний орфографічний словник та іншомовний і кажу: “Вчіть значення слів, бо словниковий запас молоді дуже мізерний”. Революцію в освіті треба робити, тоді, може, й інші галузі не так кульгатимуть.
Марія ДУБУК,
Волинська область
| Comments: |
