Ворона Варька у квартирі лучанки – хазяйка
У більшості міських жителів, як правило, живуть у квартирах домашні улюбленці. Хтось заводить котика, хтось собачку, а хтось – черепах, рибок та папуг. Лучанка Людмила Гережун не виняток, але її улюбленицею стала звичайна... ворона.
Як гордий орел на вершині Кавказу, так сидить на плечі у своєї хазяйки ворона Варька. Людмила Григорівна до неї “сюсюкає”, а та і собі щось ніжно “покаркує”. Варю не треба прив’язувати чи тримати – птаха сама знає місце і вільно їздить з хазяйкою у маршрутках та тролейбусах, супроводжує на роботу та дачу.
– Ще вороненям підібрали нашу Варю просто на шосейній дорозі: сиділо, біднятко, очима кліпало, а злетіти не могло, – розказує Людмила Григо-рівна. – Лише зверху двоє дорослих ворон літали і кричали. Шкода стало: ми зупинили машину, і я віднесла пташку на узбіччя. Тільки повернулася, а вона знову лізе під колеса. І так кілька разів. Довелося взяти із собою.
За зиму птаха у Людмили Григорівни підросла, зміцніла, звиклася і стала повноцінним членом сім’ї. Цікаво, але домочадці – пані Людмила та її мама – й досі не знають, якої статі їхній домашній улюбленець. Але дуже хвалять свою Варю за розум та спостережливість.
– З ранньої весни ми її стали на дачу брати, – каже жінка. – Вона там на наших тридцяти сотках вільно літає, знає добре, де будинок, садові дерева, до чужих не завертає. Час прийому їжі теж не пропускає ніколи. Із задоволенням порпається з нами в городі: то траву скубає, то огірки стягує. Як на вулиці спека, ставимо для Варі тазика з водою, бо дуже вже любить купатися. Із радістю стрибає у воду і аж фиркає від задоволення. Якось залишили її на дачі ночувати, а наступного дня приїхати не змогли, то сусідка потім розказувала, що Варька до неї їсти приходила просити.
Виявляється, до своїх сородичів приручена ворона діла не має. Ба, навіть осте-рігається їх. Особливо боїться сорок, які навіть у хату можуть залетіти, аби “всипати на горіхи” бідній Варьці.
Цікавлюся, чи робить ворона у квартирі шкоду?
– Аби знайшла десь маленьку дірочку, одразу починає розколупувати до великої діри, – сміється Людмила Григорівна. – Взагалі, її місце – це спинка стільчика, але як же вона любить на ліжку вмоститися! Бачить, як моя мама вкладається увечері спати, й собі на подушки – плиг. Мама зганяє, сердиться, мовляв, у дитинстві разом зі свиньми доводилося спати, а на старості з воронами буде?! Так Варька ще й огризається до неї, або і взагалі ховається, як страус: голову засуне під подушку і завмирає. Хоча коли вона у гарному настрої, любить сісти і щось по-своєму нам розказувати. Квокче і квокче, емоційно так – заслухаєшся!
Ворона Варька, як виявилося, всеїдна, але за смаком добре все розрізняє. Із задоволенням п’є молоко, соки. Найбільша для неї смакота – твердий сир. Варто їй лише десь кусник побачити – і скаче, і випрошує.
– Наша Варя, як кожна жива істота, любить ласку, – каже Людмила Гережун. – Особливо, коли її, як котика, під шиєю чухати. Голову тоді тягне і воркоче, воркоче... А ще вона відгукується на своє ім’я. Йду з роботи додому, у дворі вже голову задеру і гукаю: “Варя!” І одразу чую: “Кар-р!” І вже Варька летить до мене.
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото автора
І чим ворона Варька не гордий орел?
| Comments: |
