На батьковому паскові донька повісилася

Підпис відсутній

Підпис відсутній

До сорока днів двері оселі Петренків не зачинялися. Милосердні сельчани заходили підтримати в горі зболену хворобою і непоправним горем Катерину. Найлютішому ворогові не побажаєш такого - хоронити молодюсінькою рідну кровиночку. Але після сороковин усіх поглинули весняні клопоти, і про тітчине горе почали потроху забувати. Тільки маленький сусід, п'ятирічний Сашуня, забігав щодня. Спозаранку переступить поріг і вмоститься собі на низенькому ослінчику біля грубки, поруч з ліжком лежачої. Цього завжди напівголодного сироту (із соціальним статусом, бо мати його повіялася по світу, а батька за якусь провину засудили), дуже любили і шкодували сусіди. Тітка і зараз кволою рукою гладила біляву голівку раннього гостя. І кивнула у бік етажерки: "Сашунь, візьми собі цукерку". Постійно замовляла для хлопчика карамельок про запас.

Портрет із чорною стрічкою
На етажерці, де він брав цукерку, поруч зі стосами підручників для одинадцятого класу - портрет красивої дівчини у чорній траурній стрічці. Настю Сашко добре знав і любив. Ця невеличка із голубими очима одинадцятикласниця була ласкавою і уважною до сироти, як і її матуся. Та чомусь закопали її у сиру землю. Чому? Цього хлопчик ніяк не міг второпати. Перед його очима стояла картина: жінки голосять, проводжаючи Настуню у гарному білому платті та вельоні в останню дорогу. І він йде у цій скорботній процесії, а по обличчю градом котяться солоні сльози. Дорослі упівголоса обговорюють, чи забере Бог до себе цього янгола. Затятіші сперечаються, що ні, адже дівчинка наклала на себе руки - вчинила тяжкий гріх. Кажуть, що то батько її вбивця. Та щось збагнути маленьким своїм розумом Сашко не в силі.  Йому стає страшно, що рука Насті така холодна. Немов закам'яніла його старша подружка і все мовчить.

Перші черешні для неньки
Про свою світлооку ясочку Настуню вбита горем жінка готова говорити безперестанку. І я картаю себе за нерішучість та страх, чи варто переступати поріг, за яким страшне, непоправне горе. Ненька у скорботі рада кожному, хто зайде  до її самотньої оселі. Згадує, якою доброю та слухняною була Настуся. А що вже здібною до науки! Педагоги казали, що вийде з неї хороша вчителька. Бо просто липли до дівчинки сусідські діти. Ось і Сашуню-сироту завжди шкодувала, нікому не давала скривдити. Щойно насмажить свіженьких дерунчиків чи напече із вишнями пиріжків, відразу гукає хлопчика до їхньої жіночої компанії.
- Якби не моя хвороба, - казала Катерина (а у неї був рак останньої стадії), - коли б не треба було мене доглядати і на неї бідолашну не звалилося стільки клопотів по дому та господарству, то була б вона, як і в молодших класах, відмінницею. Нелегко їй доводилося. А тут ще батько-ірод не давав жити: набереться, як жаба мулу, і присунеться опівночі весь забрьоханий. А вона, сердешна, мусила його роздягати і прати смердючий одяг, - розповідаючи, жінка так розплакалася, що аж довелося її втішати.
Звісно, не могло витримати материнське серце такої наруги над своєю кровиночкою. А старший син взагалі від дому відцурався, з'являвся тільки тоді, коли треба було поміняти чисту сорочку. Він навчався на курсах водіїв у райцентрі. І там десь у друзів заночовував, а приїжджаючи, тільки додавав сестрі клопотів.
Ровесниці Насті бігали по дискотеках, а їй, бідолашній, ніколи було і вгору глянути. Подружки вже й не кликали, бо навіть на шкільні вечори перестала ходити.
Несподівано на якусь мить згаслі очі співрозмовниці засвітилися: вона пригадала, як донька принесла їй перші черешеньки. Мати дивувалася, де вона їх взяла. А виявляється, у тітки Федори, повз садибу котрої ходила до школи на консультації, почали доспівати. Скромна Настя зважилася для хворої матері попросити. Всі до однісінької силоміць впихнула матусі до рота. Як не просила Катерина доньку скуштувати хоч одну, відмовилася. Бо мала вже від того втіху, що хоч трішки розвеселила свою неньку.

Слова, як камінь
Чим кволішою ставала Катерина, тим частіше повертався опівночі додому Степан. Вони  з дочкою вже й звикли, що помочі від нього годі й чекати. Аби хоч бучі не здіймав.
Але того фатального вечора він прийшов злим: може, недопив норми, бо знаючи важку ситуацію у сім'ї Петренків, шинкарка не хотіла наливати п'яниці в борг, на "чорну книгу". І донька спробувала ще раз врозумити батька. Говорила, як їй важко, просила взятися за розум. "Як будеш пити, - сказала, - я більше не витримаю. Візьму і повішусь". І замість розради чи каяття, рідний батько кинув їй, як камінь, такі слова: "То на, візьми мого ременя". Вона і взяла... І пішла поночі на горище.
Цілу ніч нещасна мати металася по ліжку, не в силі звестися на ноги. Серце віщувало біду. І першого, хто переступив вранці поріг, попросила піднятися на горище. А сусід, замість сказати Катерині що та як, побіг, мов ошпарений, до сільради. Скоро наїхало машин повен двір. "Швидка", міліція і слідчий з прокуратури... "І треба ж було під гарячу руку тому іроду сказати таке!" - осуджували Степана сельчани.

Кільканадцять років потому
Коли одного разу випадок звів мене із земляками Петренків, поцікавилася, що сталося з чоловічою половиною цього роду. Знала, що Катерину, яку не могло врятувати й чудо, забрала до себе далека родичка. І там оточили її турботою та увагою віруючі. Жінка щодня просила Всевишнього швидше забрати її до донечки. І випросила. Невдовзі її похоронили.
Син Василь, прийшовши зі строкової служби, теж почав пити. Повернувся сильним і дужим красенем. Йому б завести дружину і сім'ю, щоб дітки щебетом заповнили великий дім батьків. Але вдарився, як і батько, у пиятику. А що був гарячий у суперечках та запальний, не раз тузався із батьком, коли той, ледь тримаючись на ногах, вчив сина жити. Якось так лупанув старого по голові, що той поточився і вдарився об кант грубки. Обм'якнувши, впав, як лантух, на долівку.
...За вбивство сину дали чималий строк. Подвір'я Петренків заросло бур'янами, бо ніхто з родини не захотів ступити на цей фатальний поріг.
Ярослава ОЛЕКСАНРУК,
Житомирська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>