Прогнозує погоду, пише романи і любить свободу
Володимир ЛИС
– Так, тричі до цього брав участь у ньому, тричі був лауреатом, входячи до десятки кращих. Але чотири роки тому сказав собі, що годі.
– Образилися?
– Та ні. Є певні нюанси. Але минуло чотири роки, і мої домашні, знаючи, що написав кілька нових творів і вони лежать не видані, порадили знову згадати про конкурс. Я довго вагався, але все-таки послав рукопис – за кілька днів до завершення строку прийому. Не міг довго і псевдоніма підібрати (за умовами конкурсу твори необхідно підписувати псевдонімами, а справжнє ім’я автора з адресою вказати в іншому, заклеєному конверті). Але врешті зупинився на трішки переінакшеному на вкраїнський манер імені кінозірки – Шерлі Ставн, газетний портрет котрої випадково потрапив на очі. І от наприкінці травня пролунав телефонний дзвінок із Києва, і Олексій Власов, виконавчий директор конкурсу, повідомив, що мій роман знову потрапив до лауреатського списку, та запросив на церемонію нагороди переможців.
– То він не сказав, що Ви посіли перше місце?
– Ні, навіть і не натякнув! Сказав, що нічого не знає. Все в таємниці, всі премії в конвертах. Що ж, їду до Києва 5 червня, сподіваючись на вже звичну «втішну» премію.
Сиджу в залі, чекаю, коли і мене викличуть, але ось назвали імена десятки кращих, а мого прізвища серед них нема. Не називають для вручення ні третьої, ні другої премії… Я вже й зовсім розгубився – навіщо ж було тоді викликати мене на церемонію? Невже забули? Аж розсердився. Навіть думка була піти і скандал влаштувати. Але тут виходять на сцену генеральний спонсор проекту Юрій Логуш та його дружина, розкривають конверта й читають: «Острів Сильвестр», Володимир Лис…» Зрозуміло, після цієї фрази настрій мій діаметрально змінився, і я ніби на крилах полинув на сцену…
– Що відчуває письменник у такий момент?
– Звичайно, радість. Але особливо приємно було потім, коли на прес-конференції дізнався, що з тринадцяти членів журі одинадцять визнали найкращим твором саме мій роман. Отже, щось таки в ньому є.
– А ви як гадаєте, що воно те «щось»?
– У романі багато чого намішано… Але насамперед це намагання людини втекти від цього життя і неможливість це зробити. Взагалі ж, роман народився з фрази, яку я прочитав, про те, як один письменник мріяв написати твір, де головний герой припливає на острів і накладає на себе руки. Ця фраза засіла в голові, довго виношувалася, доки не стала сюжетом і деталями композиції.
– Про саму церемонію пишуть різне, багато критикують. А яке враження вона справила на її головного героя?
– Якщо бачити тільки те, що артисти виступали під «фанеру» (як дехто побачив) і не помічати, що зал провідного театру України був переповнений, вся еліта літературна присутня, не помічати виступів лауреатів, провідних письменників, то це намагання принизити конкурс.
Я знаю, звідки це йде. Скажімо, пан Бриних незадоволений, що йому не дісталася перша премія.
– Коли читач познайомиться з Вашим коронованим романом?
– Чесно кажучи, не знаю. Попередні романи («Графиня» і «Жінка для стіни») мені пропонували видати кілька видавництв, але я не погодився на їхні практично безгонорарні умови (обіцяли заплатити після реалізації тиражу), оскільки вже був обдурений подібними обіцянками. Крім того, виходить парадоксальна ситуація: на роман пана Бриниха вже є кілька видавців, а з «Островом Сильвестра» не відомо, що буде. Та ще хтось чутки пускає, ніби я видаю цей роман у Луцьку. Так, я збираюся видати в рідному місті книжку, але то буде інший твір.
– І все ж, Володимире Савовичу, пересічному волинянину Ви більше відомі як прогностик. Про погоду книжки також пишете?
– Є й така. «Таємна кухня погоди» називається. Зібрав у ній свої публікації на цю тему, дещо додав. Сподіваюся, найближчим часом вона з’явиться друком. Там я розповідаю все, що мені відомо про погоду, про свої методи її дослідження, подаю листування з читачами з приводу прогнозів, а ще історію людства як історію погоди, зокрема друге тисячоліття: як погода впливала на хід світової історії, чому ураганам дають ніжні імена, один розділ навіть називається «Любов сильніша за ураган».
– Прогнози Ваші збуваються? Стежите за цим?
– Десь на 70-80 відсотків. Було кілька років, що справджувалися лише наполовину. Але й був 1995 рік, коли все збулося на сто відсотків.
Розмовляв Микола Шмигін,
м. Луцьк
| Comments: |
