Український «Штірліц»
Продовження. Початок у минулому номері
Матір закопали живою в землю
Петро ПРИСЯЖНЮК
– Однієї ночі мати Марія Федорівна пішла ночувати до старшої доньки Ганни, – продовжує свою розповідь Іван Андрійович, – яка ще у 1936 році вийшла заміж за Григорія Боліщука і жила окремо. Але хтось з місцевих сексотів спокусився на винагороду і доніс німцям. На світанку жандарми з шуцманами оточили хату Боліщуків. Матір заарештували, а з доньки Ганни зняли чоботи і поставили її під стінку, але не розстріляли. Марію Федорівну забрали у рівненську тюрму. Петро хоч і перебував у розшуку, але зв’язки у нього залишилися. Точно невідомо, з ким він домовлявся, але домігся того, що матір з Рівного перевели у Новоукраїнку в гетто. Звідти він планував її визволити.
Збереглися нотаріально завірені свідчення жительки села Новоукраїнка Марії Юліївни Волянської, 1922 року народження, яка працювала в тому гетто вільнонайманою: “Свідчу про те, що жінка, яку привезли в гетто, ходила дуже засмученою, потім її посадили в льох. В льоху сиділи арештовані, які чистили картоплю. Там вона весь час плакала. Люди говорили, що її посадили за сина…”
– Гестапо вирішило за допомогою матері піймати Петра, – розповідає пан Шевчук. – Жінку серед білого дня випустили на волю і направили на відкрите поле в сторону села Козлина. За нею постійно стежили. Німці сподівалися, що син «клюне», але Петро так і не з’явився. Тоді Марію Федорівну наздогнали та стали знущатися, заставили викопати яму. Кати вирішили закопати її живою в землю. Жінка опустилася на коліна на краю ями і упівголоса, щоб не почули її мучителі, почала читати молитву «Отче наш». Ця картина зворушила навіть жандармів, вони переглянулися між собою. Але польський поліцай вдарив матір прикладом і вона впала у яму. Тоді ще живу жінку почали засипати землею. Такою страшною та мученицькою смертю померла українська матір…
Петро Присяжнюк береться за організацію сотні УПА. За спогадами очевидців, він мав різні псевдо: Сокіл, Яворський, Дмитро, Аркуша, Старий. У підпільній роботі допомагало знання німецької мови. Група повстанців під керівництвом Сокола, переодягнені у німецьку військову форму, виходили на трасу Рівне-Київ, удаючи дорожній патруль, зупиняли автомашини ніби для перевірки документів. По команді Петра повстанці відкривали вогонь. З лісу дуже швидко виїжджали підводи, на які перевантажували захоплену зброю та інші трофеї і відразу зникали з місця сутички. Слідів немає і свідків немає.
Вдалу операцію провели повстанці Петра Присяжнюка, коли з Бабина з цукрового заводу восени 1943 року німці везли цукор до за-лізничної станції. В роки війни цей продукт був дефіцитом. Повстанці захопили цукор, частину залишили собі, а решту роздали людям в обмін на інші продукти.
– В Антополі біля Рівного дислокувалася німецька дорожня бригада, яка проводила ремонтні роботи на київській трасі, – продовжує Іван Андрійович. – Петро серед білого дня з групою повстанців роззброїв їх без жодного пострілу, забрав форму і в нижній білизні відправив пішки на Рівне.
Як голий німецький офіцер з коханкою селом їздили
Наступна історія більше схожа на бувальщину, але пан Шевчук каже, що це чистісінька правда.
– Цей кумедний випадок трапився влітку 1943 року, коли Сокіл займався матеріальним забезпеченням сотень УПА, – розповідає Іван Андрійович. – В селі Дорогобуж був призначений керівник господарства – ляндвірт, який займався заготівлею продуктів для потреб німецької армії. Спека тоді стояла неймовірна. Ляндвірт вирішив скупатися зі своєю коханкою-перекладачем. Обоє в німецькій формі, озброєні автоматами, у фаетоні, запряженому добротними кіньми, виїхали на берег річки Горинь між селами Рясники та Дорогобуж. Прив’язали коней до верби, оглянули навколишню територію. Коли нікого не побачили, повністю роздяглися і по-лізли у воду. Неподалік зовсім випадково перебував Петро Присяжнюк. Тільки він побачив таку картину, відразу визріла зухвала ідея – заволодіти зброєю, обмундируванням та фаетоном для своєї сотні, а окупантів провчити так, щоб запам’ятали. Петро непомітно підповз до їхньої зброї, схопив автомати і з криком: «Хенде хох!», вискочив до безтурботних коханців. З переляку обоє присіли у воді. З берега на чистій німецькій мові пролунала команда негайно виходити з річки. Ця мова трохи заспокоїла німецького офіцера. Він, очевидно, вирішив, що це хтось зі своїх так невдало пожартував. Тому просить незнайомця покласти зброю, відійти за вербу, де прив’язані коні, й дати їм з жінкою можливість одягнутися. Пропонує за це великий викуп. Петро назвався командиром українських повстанців, пообіцяв ляндвірту та його супутниці зберегти життя при умові виконання всіх його наказів.
Повагавшись, переляканий німець та його коханка, прикриваючись руками, вийшли на берег і, виконуючи наказ, повсідались на заднє сидіння фаетона. Петро став на повен зріст на передку, тримаючи віжки у лівій руці, у правій – автомат, погнав коней в село Рясники. Дорогою Сокіл вітався з людьми, зупинявся, щоб перемовитися словом. Вражені та здивовані селяни сміялися, слідом за екіпажем бігли дітлахи та улюлюкали. За селом Петро віддав нижню білизну своїм полоненим та попередив: “Якщо в селах Рясники та Дорогобуж буде спалена хоч одна хата, або проллється людська кров, я вас з-під землі дістану”. Німецький офіцер поклявся нікого не чіпати і свою обіцянку виконав. Він так і не наважився мстити селянам.
Жіноча помста
На початку 1944 року на Західну Україну повернулася радянська влада. Петро не пішов разом з повстанцями через Карпати на Захід, а залишився на підпільній роботі. З метою кращої конспірації сотню Сокола було розформовано на невеличкі групи. На хуторі Дуброва в хаті обладнали криївку з запасним підземним виходом у клуні.
Коли сексоти донесли, що там переховується Петро Присяжнюк з повстанцями, оперативники вночі оточили хату і відправили у криївку для переговорів господаря цього хутора. Хазяїн тримав у руках лампу, за ним ліз автоматник. Тільки вони спустилися, погасла лампа і господар крикнув: “Хлопці, рятуйтеся, ви оточені!” Чекісти не наважилися штурмувати криївку, чекали ранку і, залишивши засаду, поїхали за підкріпленням. Під ранок загавкали собаки. Солдати, які були у засідці, очевидно, вирішили, що на виручку своєму сотнику йде повстанський загін, зайняли оборону на дорозі. В цей час Петро разом зі своїми хлопцями розібрали стіну в клуні і втекли.
В одній сутичці з чекістами біля села Гориньград Петра було поранено в ногу. Його відвезли на хутір Ліски поблизу села Рясники. До нього прикріпили медичну сестру з Радиславки. За словами Івана Шевчука, молодий та красивий командир повстанців подобався жінкам. Через це мав чимало клопотів. Молода медичка також закохалася в нього і поставила ультиматум: «Я тебе вилікую, але ти на мені оженишся». Але Петро згоди не дав. Тоді дівчина вирішила помститися, адже вона знала від людей, що він зустрічався і з іншими жінками.
Одного дня, зіславшись на брак медикаментів, медичка з хутора подалася до міста, хотіла сповістити про місце перебування Петра. Але досвідчений Сокіл відразу запідозрив щось неладне і залишив свою криївку. Це його і врятувало. Невдовзі на хутір прибули енкаведисти, але повстанця вже не застали.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
| Comments: |
