Кавалерист виробляє цукор

Анатолій Притулюк

Анатолій Притулюк

Анатолій Павлович Притулюк народився 25 січня 1948 року в селі Ржищів Горохівського району, що на Волині, у селянській сім’ї фронтовика. Має дві вищі освіти. Закінчив Львівський зооветеринарний інститут і Луцький державний технічний університет.
На керівній роботі – більше 35 років. Працював головним зоотехніком, заступником голови колгоспу, головою колгоспу.
У листопаді 1996 року збори акціонерів ВАТ “Горохівський цукровий завод” обрали Анатолія Павловича Притулюка головою правління. Нагороджений орденом Дружби народів, орденом Ділових кіл України за заслуги перед людством. Депутат обласної ради трьох скликань.

 

– Анатолію Павловичу, робота роботою, але хотілося б більше почути про Вашу рідню.
– Чуття сім’ї, родини передалося мені від мами. Пам’ятаю, як вона, рідна й мудра, научала нас, що колись в українців було родове дерево, що треба знати свій рід до сьомого коліна. Отже, на дереві нашого роду 32 гілки материнські і 32 – батьківські. Боляче мені, що суворі реалії лишили мене двох братерських гілок. У суворі роки війни від запалення легень помер найстарший Роман. Опроміненням під час служби в ракетних військах дочасно звело в могилу середульшого брата Олександра. Помер, не доживши і до 50. У рідному моєму Ржищеві живе зі своєю ріднею моя сестра Ганна. Та я горджуся тим, що по батьківській лінії Притулюків, а материнській Семенюків було багато істинних хазяїв, які користувалися повагою і авторитетом у селі. Це земне хліборобське тяжіння, очевидно, передалося по дереву родоводу й мені. Дуже подобається мені, коли на землі порядок. Значить, у неї справжній господар. Жаль, що меншає їх нині.
– Не так давно довелося бачити, як Ви виглядаєте хвацьким вершником на коні.
– Батько повернувся з війни без ноги. З дитячих літ доводилося і орати, і сіяти. Крім того, ще й в армії служив фельдшером в окремому кавалерійському полку, який дислокувався в Єревані. Строкова запам’яталася мені тим, що зі своїми однополчанами знімався у масовках більш як 20 фільмів, зокрема в популярних кінострічках “Міст Ватерлоо”, “Сім’я Коцюбинських”, “Князь Ігор”, “Біг”, “Визволення” та інших. В армії дали направлення для вступу в Московську медичну академію.
– Але Ви ним не скористалися. Чому?
– Взяла гору любов до землі. Пригодився в краю, де народився.
– Тоді, коли Ви працювали головою колгоспу імені Пархоменка в селі Озірцях Горохівського району, багато газет, від обласних до республіканських, обійшла цікава інформація про те, що колишній армійський кавалерист зумів “привчити” працювати на село аж два танки.
– Було таке. Непросто було зробити це в радянські часи. Два танки, переобладнані на потужні тягачі, у нашому колгоспі і орали, і буксирували сільськогосподарську техніку, і розчищали від снігових заметів дороги не тільки в Озірцях, але й у навколишніх селах. 17 років головував, залишив там міцну матеріально-технічну базу. І в Озірцях, і в Мирному, Ватині, Ватинці та інших селах, де доводилось працювати, мені не соромно нині зустрітися з людьми, чесно дивитися їм у вічі.
– Чи не наступили Ви на горло своїй пісні, залишивши село й давши згоду на обрання Вас акціонерами головою правління ВАТ “Горохівський цукровий завод”?
– Певною мірою так, хоча най-більше в районі підприємство переробної промисловості тісно співпрацює із сільгосптоваровиробниками різних форм власності. Важко було, що відірвався від землі, але водночас і радий, бо вдалося зберегти в районі цукровий завод, який у числі перших мав “йти під відкіс”. А це – найбільше на Горохівщині підприємство, 750 робочих місць, чималі суми платежів у бюджети.
– Очевидно, не тільки зберегти?
– Звичайно, є всі підстави сказати: не тільки зберегти, але й завдяки старанням власників перетворити цукровий завод у сучасне потужне високоефективне підприємство зі стабільними виробничими показниками, гляньте, будь ласка, на ось цю експозицію музею історії нашого заводу, який скоро буде відзначати своє 50-річчя. Мовою конкретних фактів вона переконує в тому, що протягом 1997-2007 років здійснено значну реконструкцію і модернізацію виробництва. Торік, приміром, наш колектив перший серед цукрових заводів України ввів в експлуатацію турбіну потужністю 12 мегават, що дало можливість виробляти свою електроенергію. Словом, підприємство оновлено на 80 відсотків. А за 10 літ виробництво цукру зросло більш як у два з половиною рази. При допомозі та фінансовій підтримці цукрового заводу в районі збудовано кілька закладів освіти, охорони здоров’я, культури, церков, прокладено дороги, завершено газифікацію селища Мар’янівка. Лише протягом минулого року підприємство виділило на благодійні цілі 35300 гривень. А це – допомога лікарням, закладам для дітей-сиріт, людей похилого віку, малозабезпеченим сім’ям тощо.
– Не раз доводилося чути фразу: головну скрипку грають у ра-йоні брати Притулюки зі своїми колегами. Мається на увазі Роман Притолюк, Ваш двоюрідній брат, прізвище якого змінили на одну букву паспортисти.
– У 2007-му він відзначав своє 60-річчя. Більше 20 років працює керівником крупнотоварного і одного з кращих у районі господарств “Русь”. Він – заслужений працівник сільського господарства України, теж депутат обласної ради. Ми не лише брати, а й великі друзі. Один одному допомагаємо, підтримуємо.
– То Ви таки відірвалися від землі?
– Нічого подібного. З ранньої весни і до пізньої осені, незважаючи на брак часу, люблю вирощувати овочі біля хати. Та й завод має чимало землі. Без мого втручання не обходиться...
Розмовляв Олег ДІДИК,
Волинська область
                                                                         
«Вісник і Ко» вітає Анатолія Притулюка з ювілеєм і бажає здоров’я, радості, добра!

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>