Пивом з волинського хмелю смакувала вся Європа
Петро САВИЦЬКИЙ
Наприкінці XIX століття 70 відсотків посівних площ хмелю Росії припадало на Волинь. Це давало можливість забезпечувати сировиною не тільки потреби власного ринку, але й вивозити її за кордон. У 1905 році на конкурсі в Берліні волинський хміль за загальною кількістю балів виявився кращим, ніж чеські зразки. До Першої світової війни хмелярство на Волині інтенсивно розвивалося. Що цьому сприяло? Насамперед збільшення виробництва пива у Росії і за кордоном та скорочення хмелеплантацій у деяких головних ра-йонах, де вирощувалася ця культура (Німеччина, Англія, Бельгія, США). Притому сорти волинського хмелю були високопродуктивні. Однак уже сьогодні площі цієї культури скоротилися не тільки на Волині, але й по всій країні. Якщо 15 років тому Україна посідала п’яте місце у світі за виробництвом хмелепродукції, наш хміль експортували в Європу, а російські пивовари варили пиво лише з нього, то нині стоїть питання хоч про збереження галузі. Фахівці взагалі називають нинішнє вітчизняне хмелярство карликовою галуззю. Загальні площі плодоносних хмільників в Україні у 2006 році становили 1112 га, що істотно не дотягує до розмірів одного середньостатистичного господарства. Валовий урожай сухих шишок — 700 тонн. Нині в Україні зареєстровано понад 30 сортів цієї культури, і майже всі вони неконкурентоспроможні, бо жодного нашого сорту не внесено до реєстрів європейських пивоварних компаній як рекомендованих до використання…
У своєму фермерському господарстві Петро Савицький вирощує хміль сорту “По-ліський”. Коли сільгосппідприємство “Дружба” у селі Журавичі Ківерцівського району почало занепадати, як і десятки інших, Петро Анатолійович, в минулому – досвідчений тракторист, став серйозно думати про власну справу. І акцент зробив на хмелеві, бо звик біля нього працювати, адже колись в колгоспі під цю культуру відводилося аж 17 гектарів. Працювала ціла бригада, була спе-ціальна техніка для роботи на плантаціях. Сьогодні це – як сон. Під хміль Петро Савицький виділив площі у 2,5 гектара.
– Це дуже затратна культура, – каже фермер. – Оскільки техніки в моєму господарстві немає, то всі роботи доводиться виконувати вручну: і дріт чіпляти на стовпи, і хміль підв’язувати, потім обрізати зайві гілочки, прополювати... Допомагає родина. А коли починається збір шишок, то наймаю людей із села. Спочатку вони з недовірою до мене ставилися.
Ще б пак, колишній тракторист наймає селян на роботу, значить, куркуль. Але згодом збирати врожай на хмелеплантації до Савицького стали йти і старі, і малі. Він добре платить, за день сім’я може заробити понад сто гривень. А це вже якийсь заробіток у селі, де процвітає безробіття (колись у Журавичах можна було працевлаштуватися на меблевому комбінаті, брикетному заводі, у санаторії. Тепер всі ці підприємства викинули своїх працівників на вулицю).
– Біда в тому, що поблизу немає сушарок для шишок, – продовжує фермер. – Доводиться їх возити аж в Дубно. Притому кожен день, бо хміль через кілька годин, як його зірвеш, псується. Збуваю продукцію у тому ж Дубно перекупникам. Бо щоб напряму працювати із заводами, потрібно здавати по 10-20 тонн хмелю, я ж збуваю менше.
За виробництво хмелепродукції Петро Анатолійович щороку отримує компенсацію від держави, тому в майбутньому надіється розширити площі під цю культуру й завезти більш врожайні сорти. Хоча, як він стверджує, врожайність хмелю у його господарстві значно вища, ніж в цілому по Україні.
– На сьогодні в області хміль вирощують тільки два підприємства: згадуваний “Журавлик”, а також 4,7 гектара засаджено у ТзОВ “Україна” Луцького району. Виробництво хмелю занепало у всіх областях. Адже його колись вирощували по всій Україні – у Львівській, Рівненській, Луганській, Вінницькій областях. Та чи не найбільше – на Житомирщині, адже тут навіть був науково-дослідний інститут, асоціація хмелярів, яка діє й донині, – розповідає Григорій Кулик, головний спеціаліст відділу рослинництва Волинського управління агропромислового розвитку. – Ще донедавна наша область мала 230 гектарів насаджень хмелю. Сьогодні – лише сім. Конкурентоспроможність нашого хмелю низька, як і врожайність. Це і є основна причина занепаду галузі на Волині. Хоч і діє в державі програма розвитку хмелярства, яка передбачає компенсацію витрат на посадку, догляд за хмелем (минулого року ми отримали 196,5 тисячі гривень), але на сьогодні господарства втратили спеціальну техніку – комбайни, машини, які підв’язують дріт до стовпів, а це значно ускладнює виробництво. Відомо ж, що вручну багато хмелю не посадиш. Тому, щоб мати вищі врожаї, а відтак, заробляти гроші на техніку, господарствам потрібно розводити високоврожайні, більш якісні сорти хмелю.
Петро Савицький над цим думає…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
