Жінка-костоправ 50 літ вправляє вивихи і людям, і… собі
Ганна СВИРИДЮК
Вигодувала чужих дітей, а прихилитися нема до кого?
Ганні Михайлівні зозуля накувала 73 роки. Вона у п’ять місяців стала напівсиротою – батько помер зненацька. Росла з матір’ю, рано дізналася по чім селянський труд. Але куди підеш з віддаленого села? Звісно, працювати в колгосп. Трудилася в ланці, вирощувала овочі, 20 літ відпрацювала дояркою. Та й тепер, як каже, роботу має, бо йдуть до неї люди.
– Хоч долю маю не вельми втішну, – розповідає бабуся. – Рано вийшла заміж, жили добре, але чоловік почав пити та битися, несила була терпіти – розлучилися. Вдруге вийшла заміж, теж такий самий попав. Тільки той, крім того, що почав пити, ще й вкрасти був не промах. Потім знайшовся вдівець, і я пішла на четверо чужих напівсиріт. Думала, буде мені до кого прихилитися, бо не маю ані сестри, ані брата. Була за матір дітям 18 років. Всім весілля поробила, дівчат заміж віддала, хлопців поженила. А найменшенькому сама знайшла жінку, бо та дівчина також до мене з проблемами кісток приходила. Допомогла їй, і фактично посватала молодих. А коли вони одружилися, то після весілля тісно в хаті стало. І пішла я в материну хату жити. Побула тиждень, дивлюсь якось, і дід за мною йде. У мене якраз клієнтка була, прийшла до мене руку ладити, а чоловік мій третій і каже: “Бабо, прийми й мене, бо на мене вже ніхто не дивиться й не обзивається, я нікому не потрібний”. Я ще з обідою відказала: “Буду сама”. А жінка, що була в мене, радить мені: “Та живіть разом, безпечніше буде… ” То ми так і залишилися тут жити, ще чотири роки чоловік пожив, та вже покійний. Сама тепер у цій хатинці живу. Правда дівчатка, яких я вигодувала, приїжджають. Галя часто навідується, не буду грішити. Обідно за найменшого: найбільше його гляділа – й відцурався. Але, видно, така моя доля. Що Бог дав – те треба нести…
«Той, що над нами, навчив…»
…П’ятдесят літ тому (Ганна Михайлівна це пам’ятає дуже добре) вона їхала бричкою згрібати сіно. Аж тут її односельчанин якраз зіскочив з машини, та так невдало приземлився, що й встати не міг, заойкав – нестерпно боліла нога. І ніби хтось підказав жінці: йди до нього. А хто – і сама не знає.
– Той, що над нами, навчив мене людям допомагати, – пояснює свої здібності Ганна Свиридюк. – Я намацала зболілу вивихнуту ногу, почала її лапати – і направила.
Після цього до неї переходили, мабуть, всі жителі села Богуші, що в Березнівському районі на Рівненщині. У того нога, в іншого спина, у третього рука... Баба Ганна зразу ж відчуває, де перелом (за це вона не береться, а каже пацієнтові зразу ж звернутися в лікарню), а де вивих. Приносять до неї й дітей. Були в бабусиних руках навіть кількамісячні немовлята. Приходять сільські трудяги до жінки “підтягнути” надірвані роботою животи. Зробить Ганна Михайлівна масаж – і біль проходить.
– Доводилося розбивати навіть солі на шиї. То проблема від сидячої роботи, – пояснює жінка. – Ті гулі попомнеш, поки розійдеться, – продовжує. – Сама собі ноги вже два рази ладила, коли звихнула. Налапаю, вставлю на місце – і ніяких проблем. Спина боліла – також себе “відремонтірувала”. А що робити?
Хоч і сама жінка недужа, бо перенесла невдало операцію, дуже важко працювала – тепер болять ноги, але руки ще добре відчувають людський біль. Ще донедавна бабуся тримала поросят, носила для них важкі клунки із зіллям. Та зараз вона вже закинула господарство, живе тільки з пенсії, до неї приходять сусідки, та й хату несила побілити, чужі допомагають. А люди з проблемами все йдуть і йдуть – щотижня. Та й вдячні клієнти не забувають стежки до бабусиної хатини в садку. Декого вона, як каже, “ладила” за життя по кілька разів.
Марія ДУБУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
