Змії-гіганти

Підпис відсутній

Підпис відсутній

Чотириметрові гігантські полози, згортаючись у величезні “бублики”, котились по дорозі, як колеса, а їхні міцні хвости гучно шльопали по накатаній до блиску землі. Жителі Приазов’я стверджують, що не тільки пам’ятають розповіді своїх батьків, дідусів і бабусь про зміїв-гігантів, які водяться у цих місцях, а й на власні очі бачили повзучих монстрів.

«Якщо така тварюка вдарить людину, то може звалити на землю»

Вже три місяці знімальна група “СТБ” працює над створенням документального фільму про українських “анаконд”.
Першим “знімальним майданчиком” стало приміське поселення Маріуполя Старий Крим. 66-річний мешканець Анатолій Мазур згадує:
– Мені тоді було років шістнадцять. Мати і батько розказували про великих удавів, які наводили жах на жителів усього поселення. Говорили, що вони полювали за маленькими ягнятами та козенятами і ковтали їх, як кроликів. Коли одного разу величезна змія заповзла до нас у виноградник, всіх нас як вітром здуло з подвір’я. А чоловіки, озброївшись дробовиками, лопатами і сокирами, вбили-таки це чудовисько.
А Майя Уколова розповіла, що після війни  вона жила у Велико-Александрівці, розташованій на березі Інгульця. Це районний центр Херсонської області. Поруч із селищем невеликий сосновий бір, навколо багато глибоких ярів. Дівчинкою я разом з хлопцями часто ходила через Лису гору у цей сосняк збирати хвою. І кожного разу батьки попереджали: “Дітки, будьте обережними! У балках водяться чотириметрові змії”. Ці гігантські тварюки згорталися у величезні бублики і котились дорогою, як колеса, а їхні потужні хвости гучно шльопали по накатаній до блиску землі. Ми знали: якщо така гадюка вдарить, то може оглушити і звалити на землю. Змія могла обмотати і здавити так людину, що та втрачала свідомість”. З такими страхіттями мої земляки стикались і рятувались від них втечею.
А ось начальник управління з питань внутрішньої політики Маріупольської міськради Олександр Грешніков розповів наступне:
– Це було у вересні 2005 року. Вранці я поїхав на полювання в район приміського селища Сартана. Пробираючись крізь кущі біля річки Кальміус, я випадково наступив на стовбур поваленого дерева. Але воно під моїми ногами… зашипіло і почало звиватися. Я миттю відскочив і завмер, із жахом спостерігаючи, як “стовбур” швидко відповзає у комиші. Навіть не можу сказати, якої довжини була змія. Ця тварюка лежала впоперек стежки, а її голова і хвіст були в кущах.
А мій приятель в районі Павлопольського водосховища бачив змію з трикутною головою. Місцеві пастухи стверджують, що ці гади часто викрадали маленьких ягнят, а дорослі тварини вмирали від їхніх укусів.
Цікавий випадок розказав 46-річний житель Старого Криму під Маріуполем Вадим Паніотов:
– Нас, учнів-старшокласників, возили в Павлополь прополювати кукурудзу. Батько наказував мені: “Синку, будь обережним – у тих місцях водяться величезні змії!” Коли я був маленьким, сам бачив у комишах величезного удава: на голові у нього були ріжки, а паща величезна, як у дорослої вівчарки. Ми тоді дуже злякались, вискочили з води і збилися в купку на плотині. Мимо проїжджав автобус. Дорослі запитали, хто нас так налякав. Ми розказали про “страшну зміюку”, яка може загризти чи задушити. Дорослі чоловіки надягнули водолазні костюми і довго возилися у комишах. Зміюку спіймали. Це було жахливе, вкрите тванню чудовисько. Його завантажили на автобус і повезли.
А ще є така історія. В кінці нашого городу була загата – така загорожа з дикого каменя. Ось під нею дорослі виявили велику нору, у якій жила зміюка. Терпіння чоловіків лопнуло, коли ця тварюка проковтнула чергове козенятко. Змію вбили: її били лопатами, вилами, всім, що потрапило під руку.

«По мармурових сходинках котилося довжелезне чорне чудисько – ні голови,  ні хвоста!»

Колишній інженер ВАТ “Азовмаш” Людмила Іванова згадує:
– Влітку 1978 року ми відпочивали в пан-сіонаті машзаводу на березі Азовського моря. Того дня ми на сніданок не пішли, але я ви-рішила сходити в їдальню по хліб. Тільки звернула за ріг нашого корпусу, чую: шурф-шурф… Наче щось важке тягнули по бетонній стежці. Озирнулася – й оніміла від жаху: по мармурових сходинках, що вели до моря, котилась величезна довга чорна істота. Ні голови, ні хвоста! Ця гігантська тварюка повзла до моря і зникла за прибережними кущами. Потім адміністратор їдальні повідомила, що тут водяться величезні водяні змії. А у 1991 році, коли я відпочивала в Алушті, мені ще раз довелось зустрітися зі зміями. Повертаючись у санаторій, раптом побачила: за п’ять метрів від алеї через повалене дерево переповзла величезна змія! Товста, з блискучою чорною шкірою, довжиною два-два з половиною метра!  Вона із шипінням поповзла в кущі.
Зйомки документального серіалу про таємничих змій тривають. Автори фільму сподіваються отримати відповідь на запитання, чи були причетні секретні спецслужби колишнього СРСР до появи у наших місцях гігантських повзучих тварин. Існує версія, що у секретних серпентаріях розводили величезних змій, які при закиданні у тил ворога могли викликати паніку і деморалізувати противника.

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>