У хмельницького слідчого Петра Панича – жодної нерозкритої справи
Його без перебільшення можна назвати живою легендою. Він зі своєю інтуїцією і якимсь незрозумілим чуттям розкрив сотні злочинів, причому таких, на яких колеги вже давно поставили хрест. Сьогодні розмова з начальником слідчого відділу прокуратури міста Хмельницького Петром Паничем.
Вбивця солоною водою поливав рани 12-річній дівчинці
– Робота слідчого дуже цікава, але й надзвичайно важка, я виснажився і фізично, і морально. І у 1994 році попросився, щоб мене перевели на посаду помічника прокурора. За час, поки працював слідчим, я не залишив жодної нерозкритої справи, чим пишаюся й до сьогодні. Рік пропрацював помічником прокурора, здійснював нагляд за слідством та дізнанням в органах внутрішніх справ. У 1995 році на вулиці Тернопільській було скоєно жорстоке вбивство – 12-річній дівчинці було нанесено кілька десятків ножових поранень. Дівчинку знайшли в кімнаті, роздягнену, з численними пораненнями. Поряд стояв тазик із солоною водою, якою вбивця поливав рани своєї жертви. І при цьому – ніяких відбитків пальців, обстановка не порушена, зник лише фотоапарат. Експертиза показала, що згвалтування не було. І ось цей злочин, який розслідувався більш ніж півроку, залишився нерозкритим.
– І Ви взялися за нього?
– Мені вперше після того, як я покинув слідчу роботу, запропонували взятися за розкриття справи, звільнили від усієї роботи і в помічники дали людей, з якими працював уже не раз: це колишні працівники карного розшуку Ігор Квасницький та Анатолій Ярмошук. Справа ця була розкрита за два тижні. Ми зробили дуже багато: було допитано тисячі людей, проведені поквартирні обходи навіть у сусідніх будинках, ми обійшли зупинки, кінотеатри, допитували раніше судимих... А зупинитися не було на кому: хоча вбивство сталося вдень, ніхто нічого не чув і не бачив. І ось у коло осіб, з якими треба було працювати, потрапили дві мешканки цього будинку, до того ж, робітниці радіозаводу, які знали все і про всіх. Поступово вони дали характеристику усім мешканцям під’їзду. Згадали подругу, яка живе сама, і деколи до неї заходить чоловік років 35-ти, він має сім’ю, дітей. Вони обоє працювали на радіозаводі. Не знаю чому, але я ним зацікавився. Коли розмовляв з цією жінкою, виявилося, що у день вбивства він був там: коли приїхала міліція, перекрили всі двори і перевіряли дахи, чоловік сидів у неї. А потім спокійно пішов додому. Ми з ним зустрічалися щодня впродовж тижня. Допитувався він як свідок. Але він приховав те, що був у будинку у день вбивства. Казав, що тоді їздив до своїх друзів. Я до нього: “Може, хтось знайомий ще їхав... А може, школярі?” – “Їхали”. “А тобі дівчинка, симпатична така, не запам’яталася?” Бачу, нервує. І тоді я показав її фото. Не можу передати, якою була його реакція. Він весь затрусився... Чоловік став розповідати, як ішов за дівчиною, як провів до сходової площадки. “Вона відчинила двері до квартири, повернулася, подивилася, я запам’ятав її очі,” – сказав мені підозрюваний. І я прийняв рішення: його треба затримувати.
Наступного ранку в присутності адвоката чоловік написав явку з повинною. Ми знайшли все: і зниклий фотоапарат, і рюкзак, у якому носив сіль... Довелося їхати й у Світловодськ, допитувати його дружину. Виявилося, що вони погано жили, сварилися. Після чергового скандалу чоловік сказав дружині: “Будеш так себе вести, зроблю те, що зробив з тією дівчинкою”. Жінка нікому нічого не сказала, а забрала дитину і виїхала з міста.
– Навіщо він це зробив? У нього що, з головою було щось не в порядку?
– Психіатрична експертиза ніяких порушень не виявила. Це такий стан, який треба вивчати. Вбивця зайшов за дівчинкою, яка лише встигла зняти куртку, і одразу почав душити її. Міг би просто убити. Але ні, затягнув у кімнату, роздягнув, взяв на кухні ножі (чомусь два). Різав ними. Спочатку рани посипав сіллю, потім розводив її з водою і поливав. При цьому весь час говорив про її очі. Думаю, у нього є відхилення, які наукою досі не доведені. Вдома цей чоловік виганяв якогось біса, запалював свічки... Зрозуміло, що людина поводила себе неадекватно. Десь відсотків 80 вбивць мають психічні порушення. Але, думаю, це правильно, що психіатрична експертиза вважає їх осудними. Неосудні – це ті, хто не керував своїми діями.
Закопав матір, бо не віддала квартиру
– Ви ще якимись справами займалися?
– Через рік, у 1996-му, в місті сталося аналогічне вбивство. Шістнадцятирічній дівчинці перерізали горло, нанесли численні ножові поранення, у тому числі і пошкодили статеві органи. Тут мотив очевидний, тому працювати було простіше. Але злочин не розкрили, справа зависла. Мене попросили взятися за неї. Тоді я все ще працював помічником прокурора (таких комфортних умов, як при розкритті попередньої справи, у мене вже не було, хоч і обіцяли, тому після цього я вже справ не брав).
Отож, знайшла вбиту її подруга – вхідні двері були привідкриті, дівчина лежала в коридорі, на голові у неї була штора. Більше жодних слідів. Знову почав вивчати справу. На відміну від попередньої, тут у поле зору потрапила потрібна особа, яку затримали... Але одразу й відпустили. І я вирішив переглянути все, що стосувалося цього хлопця, бо бачив, що до кінця його не перевірили. Як з’ясувалося, мій підозрюваний і жертва жили в сусідніх будинках, йому 21 рік, і він – рідний дядько убитої. На слідство пішла дуже серйозна атака. Батьки підключили родичів з Москви, писали скарги з приводу того, що над сином знущаються, вибивають свідчення. Мені це набридло, і я вирішив (вперше і востаннє) влаштувати йому зустріч з мамою – нехай сам їй усе розповість. Зустріч проходила в присутності адвоката. Мати запитала хлопця: “Сину, це ти зробив?” Він розповів їй усе. Тоді мати сказала: “Запам’ятай, ти нічого не робив. Щоб з цього моменту ти відмовився від своїх свідчень”. Я конвою показую, мовляв, виводьте підозрюваного. Жінка стала кричати, бити вікна в кабінеті: “Якщо не відмовишся, я тебе прокляну”. І хлопець відмовився від показань. Потім сім’я знайшла свідка, який створив йому алібі. Але все закінчилося благополучно. Дівчина, яка була тим свідком, зізналася, хто її підмовляв і у чиїй присутності... Хлопця, коли ми довели його вину, засудили до вищої міри покарання, яку потім замінили 20-ма роками ув’язнення. Над цією справою мені довелося попрацювати близько місяця.
Після того я став начальником слідчого відділу. Справ шість років не розслідував. А минулого року знову взяв одну, яка зависла ще з 2001 року. Зникли дві особи: мати і донька. Специфіка цієї справи полягала в тому, що всі знали, хто вбивця. Сусіди, знайомі стверджували: “Це робота сина”. К. ріс маминим синочком, а коли познайомився з дівчиною і вирішив одружитися, мати й бабуся були категорично проти. Вони мали дві квартири, і хлопець хотів, щоб одна дісталася йому. Мати на свою біду відмовила йому. Сімнадцятого вересня 2001 року сталося вбивство, а 26-го він із заявою, написаною під тиском сусідів, прийшов у міліцію. Зникненням матері хлопець не дуже переймався і пояснював це тим, що вона нібито поїхала до родичів. Хоча усі знали – ніяких родичів у них не було. Я з колегами вирішив ще раз “тряхнути стариною” і розкрити цей злочин. Хлопець зізнався у скоєному. Ми навіть відкопали труп матері, заритий у лісі. На жаль, тіло бабусі так і не знайшли, оскільки вказана вбивцею територія була завеликою, а щоб шукати, у нас не було ні тех-ніки, ні пального. Крім того, роботи проводилися весною, коли почав танути сніг, і вирита яма моментально наповнювалася водою.
Попри все, було розкрито ще один тяжкий злочин, можливо, останній у моїй слідчій кар’єрі. Звичайно, є такі справи, яких уже з місця не зрушиш, бо дуже багато втрачено. Але я впевнений, що при наявності відповідної організації роботи 50 відсотків з них можна розкрити.
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
м. Хмельницький
| Comments: |
