Залізякою в лоб – і в льох

Василь ХАРКЕВИЧ

Василь ХАРКЕВИЧ

Тривожний дзвінок із села Перемилівка Млинівського району пролунав у редакції на третій день Пасхи: “Допоможіть встановити істину!” Напередодні там побили та кілька годин протримали у льосі сільського голову. Наче через те, що він відкрито звинувачував місцевих підприємців у незаконній приватизації колективного майна. “Якщо з представником влади так розбираються, то що вже нам, простим людям, думати?” – почули запитання.

Василь ХАРКЕВИЧ

Василь ХАРКЕВИЧ

«Щоб вибратися на волю – видовбував цеглу»

Як виявилося, інцидент трапився між головою Перемилівської сільської ради Василем Харкевичем та колишнім головою колгоспу Петром Дубчаком і його братом, підприємцем Володимиром Достоваловим. Насамперед ми навідалися у Млинівську районну лікарню, куди госпіталізували голову сільради.
Лікуючий лікар, заввідділенням травматології Валерій Левицький підтвердив, що хворий Харкевич поступив до них п’ятого квітня після отриманих тілесних ушкоджень. Лікується через забійну рану голови (медикам довелося накладати шви на десятисантиметрову рану лобно-тім’яної ділянки), закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, контузію грудної клітки та множинних саден з підшкірними крововиливами в ділянці грудної клітки. Невисокого зросту 41-річний Василь Харкевич вже почувався добре.
До речі, до виконання обов’язків сільського голови приступив першого травня минулого року. Але це не перший його досвід роботи на цій посаді. Певна річ, Петра Дубчака знає вже давно, а от з його братом мало знайомий, бо той нещодавно приїхав з Хмельницької області.
– Петро Гнатович Дубчак ще за радянських часів був головою колгоспу, потім створив і очолив найбільший на території сільради кооператив СВК “Україна”, – починає розповідати передісторію представник влади Василь Васильович. – Він гарний організатор, беручкий до роботи, от більшість людей і пішли за ним. Став правонаступником, взявши колгоспні борги на себе. Але щось хазяйнування у нього не пішло: не оре, не сіє, люди почали хвилюватися, ходити жалітися до мене. Я дізнався, що він зменшив майнову частку свого СВК на 22%. То дуже довго розповідати про ці оборудки. Скажу лише, що після цього випали з частки майна у нас колгоспні їдальня, гараж, льох, котельні дитячого садочка та тракторної бригади. Потім виявилося, що родичі Дубчака оформляли папери, згідно з якими вони позичали СВК “Україні” певну суму грошей. Проходив час, банкрутуюче підприємство, певна річ, гроші віддати не могло, тому борг повертали майном. Приміщення котельні, наприклад, пішло за 900 гривень! У вересні минулого року це СВК було оголошене банкрутом, призначено ліквідатора.
За словами співрозмовника, конфлікти виникали постійно. Про це може свідчити і той факт, що через місяць після того, як Харкевич приступив  до обов’язків сільського голови, Дубчак скликав збори, щоб оголосити йому недовіру. Проте люди не проголосували “за”.  Останньою краплею протистояння стало п’яте квітня.
– У той день всі вже готувалися до Пасхи, – розповідає подробиці Василь Васильович. – У сільраду приїхав інспектор по екології, розпитував про водонапірні башти. Я пояснив, що одна – в підпорядкуванні сільської ради, а другу, що в селі Мошків, купив і має у своїй власності Петро Дубчак. Його брат Володимир Достовалов купив тут хату з ділянкою, на якій вони збираються відкрити ковбасний цех. Поїхали ми у село Мошків разом з інспектором. Але на подвір’ї застали тільки Володимира. Той відразу запідозрив мене у тому, що я наводжу на них перевірки. Інспектор задав йому декілька питань та й поїхав, а я залишився. Слово за слово – і зненацька Достовалов хапає із землі залізну трубу і як наверне мене… Тут і Дубчак підбіг зі словами: “Давай-но ми його зараз провчимо”, і вдарив лопатою зі свого боку. Той звідти, той звідти лупнули по голові кілька разів – і я “поплив”.  Отямився у льосі, десь за 50 метрів від того місця, де мене били. Без куртки, мобільного. Голова болить, обмацав її – вся в крові. Піднявся до дверей, там щілина була, почав гукати: “Погано, викличте швидку, випустіть!” Підійшли Достовалов з Дубчаком, відкрили двері, відразу схопили мене за голову і кажуть:  “Зробимо з тебе алкоголіка, твоє місце біля параші”, і давай заливати мені у горло самогонку. Кілька ковтків таки мусив зробити, щоб не задихнутися.  Впхнули назад у той льох і знову зачинили. Скільки часу я там сидів – не знаю. Дивлюся, діло до вечора йде. Я вже злякався, думаю, а може, воно все серйозно: залишать мене до ранку, щоб я пенькнув тут. А нудить страшенно. Намацав у льосі якогось прута і почав ним “видовбувати” цеглу, у яку вмурована пластина від замка. Одну цеглу випхнув, почав налягати плечем на двері, пхати їх, а вони ніяк. Коли це бачу, у двір заходить наш дільничний ще з якимись людьми. Відкрили, випустили мене, Дубчак віддав куртку. В лікарню мене забрали разом з Достоваловим, щоб обоє здали аналізи на вміст алкоголю в крові, мені зняли побої. Почув краєм вуха, що у моїх кривдників інша версія події: мовляв, я п’яний прийшов до них і почав буянити.
– У них були підстави так стверджувати?
– Чесно? У той день я випив всього півпляшки пива. 

«Нікого не зачіпав, лише розбороняв»

Варто зазначити, що проїжджаючи через села Перемилівської сільської ради, не раз зупинялися, аби почути думку людей про їхнього голову. Всі як один стверджували, що Харкевич не є пияком і не має задерикуватої вдачі. Проте діаметрально протилежною була позиція щодо сільського голови у Петра Дубчака, як загалом і версія інциденту.
– Це подія не одного дня, – сказав відразу Петро Гнатович. – Коли минулого року Василя Харкевича обрали головою, я дуже здивувався. Він же випадкова людина на цій посаді! І як прийшов, відразу почав займатися розборками. На нас з братом, так би мовити, “наїжджати”, часто ходив і керував під градусом. А оскільки я взагалі не п’ю, то відразу це помічав. У Харкевича чомусь склалася така думка, що я краду. Вчепився за водонапірну башту. Вона три роки  не працювала, у людей не було води. Я ще раніше звертався до його попередника з пропозицією викупити споруду і покрити за неї усі борги. Колишній голова зібрав збори, люди проголосували й продали. Я погасив заборгованість (по сільській раді 1000 гривень), відремонтував башту, пустив воду у 22 будинки. Тепер Харкевич став казати, що дивитиметься по документах, яким чином я приватизував і цю башту, і цех, і так далі. Я йому відповідав, що всі справи розглядали суди. Це по-перше, а по-друге, у нього є громадська робота, чого він лізе у господарські питання?
– А скільки майна Ви придбали через суд?
– Котельню, їдальню і пилораму. Я навіть був у заступника голови райдержадміністрації. Просив, щоб він якось вплинув на сільського голову, аби той припинив свої “наїзди”.
– Які саме “наїзди” здійснював на Вас Харкевич?
– Людей настроював проти, просив писати заяви, що нібито мешканцям села Мошків заважає наш ковбасний цех, бо собаки тягають селом ратиці та копита. Але ж наш цех ще тільки у стадії запуску!
– Що ж сталося в той четвер?
– Я не був учасником бійки. Весь час бігав від своєї хати до братової, де прибирали. Мій брат Володимир дуже хворий, переніс мікро-інсульт, у нього три спинні грижі. Правда, комплекції він набагато більшої, ніж я, важить 127 кілограмів!  Повертаюся якраз від своєї хати і бачу, що він з кимось зчепився. Підбіг, а це Харкевич схопив його за грудки (трудно уявити, як невисокий на зріст, не дуже міцний Харкевич міг вчепитися у кремезного 127-кілограмового чоловіка. По ідеї ноги “нападника” мали б висіти у повітрі? – авт). Розняв їх, а бачу – голова напідпитку, ще й почав кричати, що закриє і цех, і воду. Я змушений був відлучитися додому, а коли повернувся, то вони вже борсалися на залізяччі, яке ми збиралися прибирати. Кинувся піднімати Харкевича із землі, вхопив за куртку-безрукавку, а він з неї вислизнув. Я кинув куртку в цех, а Василя покликав за собою, впхнув його у льох і закрив. Так, кажу, будеш сидіти тут доти, доки я не викличу когось з адміністрації, нехай подивляться, який у нас голова. Поки телефонував, Харкевич десь знайшов у льосі лом і давай довбати стіни та вибивати двері. Погрожував, що заявить, ніби ми його горілкою заливали. Через кілька годин приїхав дільничний, взяли пояснення. Харкевич десь побив голову, ще й руками кров порозмазував. Мені брат розповідав, з чого усе почалося. Він випихав Харкевича з подвір’я, а той, пручаючись, схопив трубу і став нею бити Володю. Попав по культі (у брата пальців на одній руці немає), плечу і голові. Я наступного дня возив його на експертизу…
– А чому наступного, а не того ж дня, коли їх разом з Василем Харкевичем забрали здавати аналізи?
– Тоді не получилося, знаєте, як то робиться: спочатку подивилися представника влади, а до брата так діло і не дійшло.
–  Але як людина могла сама собі завдати десятисантиметрової рани на тім’ї?
– Може, сторчака летів, може, ще якось. Там же навкруги залізо валялося. (Ну, просто як у казці. Впав і сам себе в тім’ячко, в тім’ячко, щоб рана більшою була. Ворогам на зло – авт.)
Насамкінець я дізналася, що брат Петра Дубчака зараз перебуває у себе вдома, в Хмельницькій області, – лікується. Якщо вони й надумають подавати зустрічний позов, то лише від імені Володимира Достовалова. Адже Петро Гнатович стверджує, що він нікого не зачіпав, а лише розбороняв.
На жаль, зустрітися з дільничним Володимиром Ковальчуком, який тоді у складі оперативно-слідчої групи виїжджав на місце події у село Мошків, не вдалося. У телефонній розмові він зіслався на невідкладні справи, а на будь-які, навіть найпростіші запитання відповідав: “Таємниця слідства”. Не набагато красномовнішим був у телефонній розмові і його начальник – виконувач обов’язків начальника Млинівського РВ УМВС України у Рівненській області Ярослав Антонович.
Хто правий, а хто ні – з’ясує суд. Василь Харкевич вже звернувся із заявою в прокуратуру.
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
Фото автора

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>