«Спокусила мого хлопчика, а гріх покривати не хоче!..»

Підпис відсутній

Підпис відсутній

Ця жінка поводила себе так, ніби ось-ось зійшла з королівського трону і поволі йде повз підданих, знехотя обдаровуючи їх усмішками. Мені дісталася найвища милість – сидіти разом з нею за одним столиком у ресторані санаторію. Але попри всю цю показну горделивість, Олена Миколаївна виявилася напрочуд приємною жіночкою. До того ж, її на той час понад усе турбувала доля єдиного сина. Ще б пак, його вагітна подруга відмовлялася виходити за нього заміж!

***
Олена Миколаївна просто дмухала на свого сина Романа. Усі умови для цього мала, себто чоловіка-бізнесмена, який заробляв непогані гроші і понад усе любив свою дружину. Найкращі іграшки, найкраща школа, найпрестижніший столичний університет… Поки “хлопчик” вчився в Києві, Олена Миколаївна з нудьги попросила чоловіка підшукати їй якесь заняття у своїй фірмі.
Потрапивши у молоде оточення, Олена Миколаївна ніби сама помолодшала років на двадцять. Виявившись найстаршою серед жіноцтва, відразу стала таким собі авторитетом у сфері сімейних порад. Тому буквально через рік вона знала майже все і про всіх в офісі.
За тими робочими буднями незчулася, як син повернувся додому дипломованим спеціалістом. Розмірений ритм життя жінки закінчився…
Відтепер у кожній зустрічній дівчині вона з тривогою вбачала потенційну дружину Романа. Офісні неодружені колеги враз стали найнав’язливішими претендентками на руку і серце її сина. Хоча дівчата, як-то кажуть, ні сном, ні духом про те не відали.
– Господи, – жалілася Олена Миколаївна якось своїй подрузі, – я ще не знайома зі своєю невісткою, а вже ненавиджу її!
Подруга аж подавилася тістечком, почувши таке одкровення. Мала двох дочок, і уявивши лише на мить, що їм може дістатися така свекруха, подумки перехрестилася. І додала:
– Лєнко, тебе вже психіатр зачекався. Пішла б перевірилася. Чого смикаєшся, Роман вже не маленький, розбереться.
Добре хоч, що в Олени Миколаївни поки що вистачало розуму не виказувати свої безпідставні ревнощі сину. Вона мовчки спостерігала за тим, як її “хлопчик” бігає на побачення, мовчки передавала слухавку, у якій щоразу інший жіночий голос просив покликати Рому, і з тихою покірністю вряди-годи запитувала, як пройшов у сина день.
– Всі на мого хлопчика вішаються, – скаржилася чоловікові. – Певно, сплять і бачать, як би його обкрутити і на собі женити. А він ще такий молодий…
Чоловік лишень підсміювався у вуса, вислуховуючи жінчині нарікання.

***
Працювати під батьковим керівництвом Роман категорично відмовився. А що був наполегливий, то довго відлежуватися на дивані йому не довелося – влаштувався в автосалон. Життя у нього просто вирувало: друзі, дівчата, нічні клуби.
Уважно стежачи за цим всім, у Олени Миколаївни аж від серця відлягло: нічого серйозного, нехай хлопчик погуляє.
– Ромчику, сину, чи не міг би ти сьогодні увечері заїхати по мене на роботу? – попросила якось у телефонній розмові. – Батько не може мені допомогти, а я тут продуктів накупила… Тоді о сьомій? Чекатиму.
Запізнюючись, Роман не йшов, а летів до офісу. Не дивлячись, шарпнув на себе двері і… ледь не збив з ніг дівчину, яка виходила. Та заточилася, але встояла. Проте поглядом мало не вбила винуватця невеличкої “аварії”, залишивши без уваги його “вибачте, я не хотів” і гордо попрямувавши на вулицю.
“Ото очиська!” – подумав захоплено Роман, тому коли зустрів матір, відразу й запитав:
– У вас що, нова працівниця з’явилася?
– Хто? – не зрозуміла Олена Миколаївна, і лише почувши синове “ну невисока така, з очиськами на півобличчя…”, нарешті здогадалася, про кого йде мова. – Так це ж Настя! Вже півроку працює. От якби частіше заходив до нас, знав би всі нови…
І тут Олену Миколаївну ніби струмом пройняло. Вона замовкла на півслові, бо одного погляду на сина було достатньо, щоб зрозуміти: “Починати ненавидіти треба саме цю Настю!”
– Го-о-о-о-споди, – відразу потягнула жінка, моментально розгубивши усі вишукані манери і царську повільність, якими завжди неабияк славилася, – от дивину знайшов. Та вона ж баньката, як жаба. І вона… вона була заміжня! – аргумент виринув у пам’яті Олени Миколаївни як рятівна соломинка, але “продіяв” всього кілька секунд. По синових очах зрозуміла – для нього цей факт не є великою проблемою.
Ладна була вже зірватися, але Роман сам виручив, спокійно запропонувавши йти додому.
“Це просто сором, – вже ввечері, готуючись до сну, згадувала свої слова і подумки себе сварила. – Я була схожа на якусь бабу Параску з Тьмутаракані. Може, Роман вже й забувся про неї. Хоча все ж розвідати ситуацію завтра потрібно.”
***
Настя, певно, і не здогадувалася, що навколо неї готуються справжні воєнні дії з боку Олени Миколаївни. Була як не в роботі, то в собі. Півроку тому розлучилася, хоча ті два сімейні роки з чоловіком можна було сміливо списати на існування, а не на нормальне життя. Жаліла себе, що так необережно “вляпалася”, але понад усе жалкувала за ненародженою дитиною. Настя марила нею. Вже рахувала дні до двох місяців, як була вагітна – і викидень… Деякі її знайомі скандалять з чоловіками так, що вся дев’ятиповерхівка і найближчий відділок міліції в курсі сімейних справ, і нічого, живуть. А їй чоловік просичав в лице: “Щоб ти здохла…”, і вона бігом побігла “виконувати побажання” – втратила дитину.
З такими невеселими думками виходила з офісу, тому навіть не одразу втямила, чому не може відчинити двері на вулицю.
– Що ж це таке… – обурено підняла очі, а через скло на неї дивився вчорашній нахаба. З цікавістю і щирим захопленням. І Настя, сама не знає чому, усміхнулася.

***
Олена Миколаївна не знаходила собі місця. А все тому, що їй у голові не вкладалося синове зізнання: “Я люблю Настю”. Нещасні три слова, а розум просто відмовлявся їх сприймати. Коли ж вона лише спробувала подумати про майбутнє цих слів, їй стало геть погано. До того ж, відчувала, що всі проти неї. Навіть чоловік відмовився звільняти Настьку: мовляв, вона добре працює.
Насті, певно, дісталося найбільше. Грандіозні скандали Олени Миколаївни прямо в офісі навіть преславута “баба Параска” оцінила б. Суть претензій до нещасної була одна – вішається на її хлопчика, а він через доброту душевну відмовити не може. Настя, як правило, відмовчувалася, потім довго плакала в туалеті. Та нарешті вирішила – відійти і змиритися. Щасливою за таких обставин їхня з Романом сім’я ніколи не буде.
Але, як виявилося, не так просто розійтися із коханим чоловіком. То духу забракло, то сумніви підточували. До того ж, почала нервуватися через ще одну обставину.
Новина для Насті була настільки шокуючою, що вона ледве опам’яталася. І то тільки завдяки Роману, який, заставши її заплакану на підлозі у ванній кімнаті, кинувся розпитувати, що сталося. Довго випитувати не довелося – сам побачив тест на вагітність з двома червоними смужечками.
– Настюха, я зараз! – прожогом вискочив з ванни і вже в дверях попередив. – Тільки ти ні ногою звідси!
А за півгодини Роман повернувся із квітами і… обручкою. Настя вже була спокійна, як скеля. Вона все для себе вирішила. Народжувати, звісно, буде, але заміж за Романа не піде. Причин для відмови мала більш ніж вдосталь.
…Олена Миколаївна тоді злякалася не на жарт. Роман вбіг додому і так гримнув дверима, що в коридорі впала картина. Побачивши запитальний вигин материних брів, зірвався і побіг на неї не гірше за розлюченого бика, перед яким щойно помахали червоною шматою.
– Це ти, ти винна! – від крику сина у жінки аж вуха заклало. – Вона відмовила мені. Це ж треба було так довести дівчину своєю ненавистю, що вона, вагітна, відмовилася виходити за мене заміж. Ніколи тобі цього не прощу! – останні слова син майже по буквах вимовив в лице Олені Миколаївні і, не збавляючи набраного темпу, вибіг з квартири.
Наступного дня Олену Миколаївну можна було “прикладати” до хворого місця – така ласкава і хороша була. Зрозумівши, що втрачає єдиного сина, подалася до Насті додому. Яким чином вона вмовляла і перепрошувала горду дівчину, невідомо, але факт був наяву – пишне весілля і переїзд молодят у нову квартиру в протилежному кінці міста. Ні, вона не змирилася, просто трохи по-іншому стала мислити. Ще перед одруженням сина не раз жалілася подругам, які щось запитували про майбутню невістку:
– Уявляєте, вона спочатку спокусила мого хлопчика, а коли прийшлося покривати гріх – відмовилася. Ледве вмовила гордячку вийти заміж за сина…
Юлія САВІНА,
Львівська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>