Старики-розпусники
В одне із сіл Любешівського району кілька років тому з Білорусі приїхало на постійне місце проживання молоде подружжя. Власне, білорусом був лише чоловік, а дружина його – українка, якраз родом з того села. Оселились вони в хаті дружининих батьків і жили б собі, як і всі, нічим не відрізняючись і не виділяючись серед односельчан, якби не потрапили до списку неблагополучних сімей, якими опікуються відповідні компетентні органи. І допомогла їм у цьому любов до спиртних напоїв, яка навіть затьмарила й батьківські почуття: мали ж бо двоє неповнолітніх дітей, про яких мало дбали. Тому й ніяк не зреагували, коли в селі стали говорити і їм переказувати, що бачили, як п’ятдесятирічний дядько (назвемо його Петро) неодноразово возив підводою до лісу їх старшу доньку, дванадцятирічну Т.
Той Петро був їхнім сусідом і навіть родичем, тримав у господарстві коня, допомагав їм обробляти города, словом, стосунки мали з ним дружні. Т. іноді ходила до дядька Петра дивитися телевізора, бо в них не було, просили інколи сусіда чи його вісімдесятирічного батька, ще міцного дідугана, залишаючи самих дітей удома, наглядати за ними і за хатою.
До того ж, Т. була трохи розумово відсталою (не виключено, що через любов батьків до спиртного) і навіть перебувала на обліку у психотерапевтичному кабінеті, у школі з нею проводили індивідуальні заняття. Безумовно, дівчинка потребувала серйозного лікування, але батьки, очевидно, махнули на неї рукою і віддали під “опіку” сусідові Петру та його старому батьку.
Вперше дядько посягнув на честь дівчинки у себе в хаті. Т. дивилася телевізор, діда якраз вдома не було, і Петро не втримався від спокуси, яка заволоділа його хворим мозком. Підійшов до дитини, роздягнув її наголо і сам роздягнувся. А щоб мовчала й не опиралася, пообіцяв після всього купити цукерок. Дівчинка виявилася слухняною: чи злякалася, чи подумала, що старшому дядечку не можна перечити. Отож, збоченець добився свого. Не обманув, правда, і потім купив цукерок…
Т. про цей випадок не розповіла нікому, тож через деякий час Петро знову закликав її до хати. Згодом став возити дівчину до лісу – нібито по гриби чи ягоди. Т. їхала з ним охоче. Більше того, навіть самі батьки почали просити Петра брати її із собою. Звичайно, тоді вони ще не знали, що негідник вичворяв з їхньою дочкою. А той взагалі знахабнів до краю, наважуючись задовольняти свої дикі пристрасті ледве не при батьках, коли їздили до лісу по ягоди всі разом: відводив дівчинку вбік і…
Невідомо, скільки б ще тривало це неподобство, якби розпусника не піймали на гарячому. Та що найбільш вражаюче у цій дикій історії – попався не Петро, а його батько! Так-так, отой вісімдесяти-річний шкарбун, якого теж потягнуло на “полуничку”. Чому це сталося – чи підгледів, як син розважається з доступним сусідським дівчиськом, та й самому закортіло, чи той-таки лобуряка із синівської вдячності напоумив татуся “згадати молодість”, достеменно не відомо. Та коли цей випадок розслідували компетентні органи, молодша сестричка, ще дошкільня, розповіла, що Т. з дідом не раз “так гралися”… Діда “застукали” односельчани саме в сусідській хаті: прийшли до господаря попросити, щоб виорав города. В кімнаті нікого не було, крім меншенької дівчинки, котра бавилася ляльками. Хотіли вже виходити, як почули, що за ширмою в кутку хтось вовтузиться. Зазирнули – а там дід з Т. на ліжку. Доки вражені чоловіки опам’яталися, старий розпусник дременув з хати…
Проте відповідальності за свої ганебні дії ні старому, ні молодшому бовдурам все-таки уникнути не вдалося: окрім того, що діда ще до суду піддали моральній обструкції односельчани, вигнавши з церкви, ще й засудили на три роки умовно (мабуть, у такому віці і до в’язниць вже не приймають!) та стягнули півтори тисячі гривень компенсації за моральні збитки на користь неповнолітніх. До речі, позивалися з ним щодо компенсації не батьки дітей (їм і тут було “по барабану”), а районна служба у справах неповнолітніх. Батька ж за час, доки тривала судова тяганина, видворили з України як нелегала (виявилося, нелегально жив у селі і Петро, котрий довгий час волочився по світу і приблукав нарешті до рідного порога). Також з’ясувалося, що цей блудний син ще й психічно хворий і нібито втік з божевільні. Сільська влада чомусь заплющувала очі на проживання такого непевного типа на своїй території, аж поки той не наробив лиха. Отже, замість тюрми Петра запроторили до спеціального лікувального закладу… А що ж потерпіла? Дівчинка також пролікувалася у психіатричній лікарні. “Ліпше, ніж удома”, – відповідала, коли запитували, як там себе почувала. Звісно, після такого домашнього “виховання” і божевільня здаватиметься раєм.
Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
