Шукав дівчину – знайшов… могилу
Тетяна Павельчук
Зустрілися, навіть не спитавши прізвища один одного
Таня і Андрій познайомилися у Володимирі-Волинському на вечірці. Вона закінчувала навчання в педучилищі, а він, навчаючись у львівському вузі, був тут на практиці, яка теж добігала кінця. Його відразу полонив погляд бездонних очей, щира посмішка. Їхні стосунки були короткими – всього п’ять зустрічей. Та Андрієві цього часу було достатньо, аби розгледіти у дівчині рідну душу, добре та ніжне серце. А ще його дивувала і навіть вражала її цілеспрямованість. У вісімнадцятирічних це рідко буває. Таня, закінчуючи на відмінно педучилище, вже вступила до Рівненського гуманітарного університету і мріяла про навчання у Німеччині.
З іншого боку, бути практичною та розпланувати своє майбутнє її змусило саме життя, що, як відомо, часом підносить не завжди приємні сюрпризи і випробування, подолати які іноді неможливо, скільки не старайся. Це вона усвідомила із втратою кілька років тому найріднішої у світі людини – матері, котра передчасно пішла з життя, залишивши по собі невимовний душевний біль.
Два тижні знайомства промайнули, як один день. З Танею Андрій відпочивав душею, часто переключався на лірику, а то ні сіло, ні впало – на “високі матерії”. Здається, він знав про неї усе. Усе, крім однієї деталі. Як пізніше жалкував він про це, як картав себе за неуважність! А тоді, розлучаючись, вони обмінялись номерами мо-більних телефонів, маючи намір невдовзі зустрітися.
Потому кожного з них поглинули студентські справи, а також щоденні житейські проблеми і клопоти. Якось ніяк не виходило побачитися, а от передзвонювалися постійно. Таня збиралася повернутися на Старовижівщину, працювати і навчатися заочно. Андрій вирішив, що для його подальшої кар’єри необхідно послужити в армії.
На випровадини Таня не змогла приїхати, якраз була на сесії у Рівному. Так що розпрощалися по телефону. Ненадовго. Однак доля розпорядилася інакше.
Ні, він телефонував їй мало не щодня. Але відповіді не було. Спочатку це викликало у нього сум’яття та нерозуміння, потім навіть злість. Хлопець намагався знайти цьому мовчанню пояснення. Колола думка, що вона зустріла іншого і вирішила обірвати зв’язок. Бо якби загубила телефон, то все одно знайшла б спосіб подзвонити.
Проте не в його характері було змиритися і сидіти, склавши руки. Вважав, що життя дає вибір між “чекати” і “діяти”. Тож вирішив написати дівчині листа. Але з’ясувалося, що він не знав… її прізвища.
Тані не стало на Пасху
“О, часи, о, звичаї!” – слова поета доречні, як ніколи. Ті часи, коли серця закоханих з’єднували послання, у яких душа зосереджувалася на почутті, що пригрілося в ній тихою нерозтраченою ніжністю, на превеликий жаль, канули в лету. А хіба можна виказати сокровенне по мобільному, нашвидкуруч, на ходу?
Та Андрій знайшов вихід: написав листа у старовижівську школу: мовляв, допоможіть знайти дівчину, котра для мене дуже багато означає. Проте минали місяці, а відповіді не було. Чи загубився той лист, чи потрапив у байдужі руки? Хтозна. Залишалося чекати кінця служби: тоді він сам розбереться, що до чого.
…По вікнах автобуса, наче сльози, стікали холодні краплі січневого дощу. Та навіть похмура зима не могла зіпсувати Андрієві радісного передчуття зустрічі з Тетяною. За ці два роки, які вони не бачилися, він зрозумів, що його серце наповнене особливим змістом – нею. І хай там як, але він знайде Тетяну, бо вона йому потрібна у цьому житті…
Ще перед Новим роком хотів їхати у Стару Вижівку, та мама вмовила: “Вона – вчителька, тож поїдеш якраз на канікулах. Матимете більше часу для спілкування”. На третє січня взяв зі Львова квиток.
Старовижівська школа зустріла хлопця незвичною тишею. Зайшов в учительську. Його розповідь не могла не схвилювати. Звісно, вчителі одразу зрозуміли, про кого йдеться. “Хоча, може, це й не вона”, – казали. Бо так не хотілось руйнувати романтичну історію страшною правдою…
Одна з вчительок зголосилася провести Андрія до будинку, де живуть Танині рідні. І ледве він переступив поріг їхньої квартири, в очі впало її фото на стіні. Але що це? Він не вірив своїм очам. На нього дивилася красива життєрадісна дівчина. І чорна стрічка. Душа похолола…
Батько дівчини розповів, що трагедія сталася півтора року тому, на перший день Пасхи. Таня зі своїм братом і його другом їхали в машині, що на великій швидкості врізалася в дерево. Обірвалось життя 20-річної дівчини, а з ним – мрії, надії, сподівання…
Любов БІДЗЮРА,
Волинська область
| Comments: |
