Після розлучення вирвала чоловіка у смерті

Підпис відсутній

Підпис відсутній

Коли ця пара йшла центральним майданом міста до зупинки, майже всі перехожі звертали на них увагу. Особливо ті, хто вже не раз їх тут зустрічав. Обоє вже старшого віку. Жінка завжди з квітами, усміхнена. Навіть у свої роки, які уже й на зиму повернули, вона виділялася правильними й виразними рисами обличчя, гарною поставою й завжди вишукано-елегантним виглядом. А її супутник кожного разу обережно тримав під руку. Складалося враження, що вона для нього, наче та дорогоцінність, яку боронь, Боже, пустити додолу...
А якщо їх зустрічали знайомі, то інколи після привітливого „добридень” пара встигала вловити ще й тихо кинуті фрази: “Оце любов! А ми вже були впевнені, що від неї й засушеної пелюстки не залишиться...”

***

Галя своєю витонченою красою вразила в театрі усіх: з обличчя – як янгол, осина талія яскраво підкреслювала її струнку фігуру, хода – королеви. “Це ж у кого треба було їй так вдатися та набратися оцих аристократичних манер?” – не раз перешіптувалися поміж собою театральні пані, що дуже бісило їхню приму. Особливо, коли, не церемонячись, їй кидали у вічі, що, мовляв, скоро всі перші ролі будуть у цієї малолітки, тим паче, що головний, здається, втрачає від неї глузд. О, якби ж то лише тільки головний... Їй за куліси навіть після найменшої ролі передавали величезні букети троянд і безліч записок з найоригінальнішими пропозиціями. У Галі вони викликали лише усмішки або вибух щирого сміху. Вона звикла до залицяльників ще студенткою театрального інституту. А які там були пропозиції! Про них її однокурсниці могли лише мріяти – і то тільки уві сні.
Галя на розподілі вибрала свій рідний Дніпропетровськ – там на неї чекала хвора мама. О, якби оці жовчні тітки, у котрих від злості аж перекошуються обличчя, знали, якою красунею була колись її мама, а її манерам їх не навчить жоден найталановитіший педагог з найбільшим театральним стажем. Її предки – французькі дворяни й українське шляхетне панство. Свого батька Галя ледь пам’ятає – його замордували кагебісти.

***

– Я хочу запросити Вас на вечерю до ресторану, – чоловік, що стояв біля виходу з театру, говорив це настільки впевнено й спокійно, що Галя аж зупинилася біля нього, вперше зреагувавши на таку пропозицію з цікавістю.
– Ви говорите так, начебто запрошуєте свою добру знайому, знаючи, що вона вам не відмовить.
– Сподіваюсь, що хоч ми й не знайомі, але таким чином познайомимось. Ви ставитесь до цього презирливо?
– Ні.
– Тоді нас чекає авто, – і у ту ж мить він простягнув їй розкішний букет. – Це вам подяка за гарну гру. Чесно кажучи, я не є заядлим театралом. Місяць тому вперше потрапив до цього театру. Сподобались ваші ролі, а точніше – ви. І ось уже третій раз у вашому театрі.
Вечір з Віктором пройшов у ресторані цікаво. Галя зрозуміла, що зустріла того, який вміє “заворожити” дуже швидко, але й звільнитися від його чар не вистачало сил. Вже через тиждень вона ночувала у його квартирі. А ще через місяць заспокоювала маму, коли пакувала свої пожитки, бо була вже заміжня. Мама не докоряла, але не стрималася висловити свою думку: “Віктор – не твоя людина. Не поспішай з дітьми”. Галине одруження було для всіх повною несподіванкою. Театр просто гудів від такої новини. Але ще більше шепталися, коли почули, що Галя... розлучилася. Це сталося на четвертий день після їхнього одруження. Вона на цю тему ні з ким не хотіла розмовляти. Лише сказала мамі: “Ти говорила правду. Це абсолютно не моя людина. Не те виховання”.

***

Після заміжжя головний режисер Вадим не просто виявляв симпатію до молодої акторки, що було помітно всім, а взявся за Галю, як кажуть, серйозно. І вже через півроку зумів завоювати її прихильність. Чим теплішими ставали їхні стосунки, тим лютішою була театральна прима Тамара, яка ходила мало не на голові. Всі знали, як вона увивалась біля головного – і все марно. А після його одруження з Галею, яке гарно відзначили у театральному колі, Тамара принишкла і поводилася, як для неї, дивно: нікому не пред’являла претензій, не гиркалася, не принижувала нижчих за рангом. Тобто “присіла”...

***

Після народження доньки у Галиній сім’ї почалися проблеми. Вадим приходив додому якийсь збуджений, примхливий. Галя як могла згладжувала усі неприємні нюанси, пояснюючи його поведінку перевтомою, однак розуміла, що діється щось не те, але ніяк не могла збагнути причину. Однак, як не заховати шила в мішку, так само не приховати й таємних стосунків. Галі таки донесли, що Вадим крутить роман з Тамаркою. Несподіваний удар був надто болючий, але Галя його витримала і повелася достойно. З Вадимом вони розлучилися спокійно, без скандалів. Душевну травму гоїв час. А ще – маленька Алінка. “Хіба з такою потіхою будеш журитися чи горювати?” – не раз казала мамі й шкільній подрузі.

***

Якось увечері, піднявши телефонну трубку, вона почула голос Вадима. Майнула думка, що він, певно, хоче з’ясувати щось про її вихід на роботу, бо вона вже заводила про це мову, зустрічаючись з колегами. Алінці виповнилося три рочки, отож, можна було віддати її в садочок. Проте колишній чоловік з болем вимовив: “Померла моя мама”. Галя навіть не роздумувала, їхати їй на похорони чи ні. У неї зі свекрухою були приязні стосунки, та провідувала внучку, навіть намагалася допомагати їй матеріально. Ця раптова смерть від крововиливу була несподіванкою й ударом для всіх рідних. На похорон у районне містечко вона приїхала не з порожніми руками, а з квітами й продуктовими пакунками. Коли вже всі розійшлися і Вадим якось несподівано залишився сам на сам у кімнаті з Галиною, він вкляк перед нею на коліна і, мало не плачучи, благав: “Врятуй мене, я пропадаю. Повір, не знаю, що зі мною діється. Мені вже все болить – і душа, і тіло”. Галя не знала, що й сказати.
Вдома після розмови з подругою все-таки за її порадою відправилася до жінки-ясновидиці. І та їй сказала, що її колишньому чоловіку зроблено на смерть. Галя оторопіла, не вірячи цьому. Однак через два дні знову поїхала до неї, і після цього робила все, що та їй рекомендувала. Згодом Вадим переступив її поріг і, вхопивши в обійми, дякував за допомогу та вибачався за свої провини. Він не любив Тамарку і сам не усвідомлював, що діяв – так пояснював Галі те, що сталося. “Я думав про тебе кожен день, але якась сила не пускала мене сюди...”
Галі відразу спливли у пам’яті слова тої жінки: “Його ще можна врятувати. Ти переконаєшся у цьому, коли він повернеться. А він не може не повернутися, бо любить тебе так само, як і раніше”.

***

Після цього Вадим зробив все, аби Тамара пішла з театру. Минули роки. Вадим і Галина уже діждалися онуків, але їхні почуття залишаються й досі світлими та щирими. Галя на пенсії більше присвятила себе хатнім справам і внукам, проте не відмовляється від ролей, які їй ще пропонують. Вадим з театральною роботою розпрощався, й лише підказує дружині, як і що краще зробити та виступає головним її критиком після прем’єр. А ще після кожної вистави чекає з букетом квітів...
Ольга ОКСАМИТ

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>