Дочка шукає батька, якого ніколи не бачила

Раїса Григорівна Катеринець

Раїса Григорівна Катеринець

В редакцію звернулася з досить незвичним проханням жителька села Остріїв Млинівського району Рівненської області Раїса Григорівна Катеринець (дівоче прізвище Хіжук). Жінка хоче через нашу газету знайти свого батька, якого ніколи не бачила. Наважитися на такий крок було непросто. Раїса довго вагалася, хоча з дитинства знала його прізвище. Тільки вона підросла, мама на запитання “Де мій тато?” розповіла дочці всю правду. Тоді Рая вирішила, як тільки виросте, обов’язково його знайде. Все своє свідоме життя вона збиралася це зробити, і лише напередодні свого 33-річчя зателефонувала в газету.

«Мені такої невістки не треба»

 Щоб з’ясувати усі подробиці цієї життєвої історії, ми вирушили у Млинівський район. Раїса Григорівна з чоловіком тільки переїхали у велику хату, яку купили минулого року. Петро у сусідній, вже відремонтованій  кімнаті збирав меблеву стінку. Нас запросили у залу, де жінка і стала розповідати.
– Навіть не знаю, з чого розпочати, – сказала вона і на якусь мить задумалася. – Багато років виношувала це в душі, а тепер розгубилася. Давайте із самого початку. Народилася я 6 лютого 1974 року в селі Остріїв. Мою маму звати Марія Андріївна Хіжук (це її дівоче прізвище). Вона – 1952 року народження. У 1973-му зустрілася з моїм батьком Григорієм. Родом він з Новоукраїнки. Мама була у цьому селі на весіллі у родичів, і вони тоді познайомилися, стали зустрічатися. Батько приїжджав в Остріїв до мами, а вона до нього в Новоукраїнку їздила.
Коли Марія завагітніла, то свекруха заявила: “Мені такої невістки, як ти, не треба”. Григорій же сказав, що то не його дитина. Він покинув дівчину і виїхав із села. З тих пір їхні дороги більше не перетиналися.
І в 1974 році Марія Хіжук народила дівчинку. Все село гуло: народила дитину, а чоловіка не має.
– То був позор, – каже Раїса. – Та мама все стерпіла. А ось і вона...
До хати зайшла Марія Андріївна, яка живе неподалік, і приєдналася до нашої розмови:
– Я гріх на душу не взяла і народила дитину. Дівчинку назвала на честь своєї мами – Раїсою. Батьки мені ніколи нічим не дорікнули. А люди поговорили, та й заспокоїлися. Дочка ж дуже схожа на свого батька.
Життя давало Марії Хіжук нові випробування. У 1975-му від астми померла Маріїна мати, проживши лише 42 роки. Молода жінка залишилася з маленькою дитинкою на руках.
– Батько від нас пішов, – згадує, витираючи сльози, Марія Андріївна. – Залишилися ще менші брат та сестра, а також бабця.

«Жодного чоловіка татом не називала»

Коли дочці було чотири роки, Марія вийшла заміж, народила сина. Але цей шлюб розпався. Жінка працювала дояркою, ще й взялася будувати хату.
Через кілька років вийшла заміж за Леоніда Степановича Гордіюка, і з 1982 року живе з ним. Мають спільну дочку.
– У мене дуже добрий вітчим, він виростив мене, допомагав у житті, справив весілля, але татом я його не називала, – розповідає Раїса Григорівна. – Коли ходила маленькою гратися до сусідських дітей, то чула, як дорослі казали: “Хай Рая пограється, бо в неї батька нема”. В однокласників були мама й тато, а в мене тільки мама. Хоча в школі це не відчувалося: у нас був дуже дружний клас, мене ніколи не дражнили. Але іноді так сумно ставало на душі, і я все думала: “Де ж той батько?” Для себе вирішила – як виросту, обов’язково його знайду.
За своє життя Рая жодного чоловіка татом так і не назвала. 
– Я хотіла батька шукати, як тільки закінчила школу, – каже Раїса Катеринець, – але тоді гордість не дозволила. Думала, що таким своїм кроком можу зруйнувати його сім’ю. Я мамі давно казала, що буду в газету звертатися, але аж тепер наважилася. Я від нього нічого не хочу, тільки зустрітися. Він же знає, що в нього є дочка. Батько має свою сім’ю, бо кілька років тому я побачила у вашій газеті йому вітання з 30-річчям шлюбу. Зовсім випадково воно потрапило мені на очі. Там було сказано, що він живе у Луцьку. Хочу, щоб тато відгукнувся. А якщо він не захоче зустрітися? Не знаю, як краще це зробити. Яка буде відповідь і чи буде? Багато передумала за ці роки. 
Хочеться сподіватися, що батько таки приїде до дочки. Час летить швидко, життя коротке, і таку зустріч не треба відкладати.
Про себе пані Раїса розповіла, що вона вдруге замужем:
– Маю двох дітей: син ходить у сьомий клас, а дочка  – в третій. Мій чоловік – Петро Катеринець. Ми працюємо на землі і живемо за рахунок цього, бо в селі більше ніякої роботи немає. У нас пай 2,4 гектара і городу два гектари. Тримаємо коника, і в мами є пара коней. Щоб обробити все поле, ще й трактора наймаємо. Назбирали грошей і купили цю хату, робимо ремонт. Я тепер можу сказати, що твердо стала на ноги і ми з чоловіком розраховуємо тільки на власні сили.
***
У цій історії я не берусь когось судити чи повчати. У кожної людини в житті є право вибору. Але хочеться сподіватися, що зустріч доньки з батьком таки відбудеться.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>