«Вісник і К°» називає переможців
Ось нарешті і прийшов час підбити підсумки конкурсів „Сам собі фотограф”, „Бувальщина” та „Анекдот від читача”. Як завжди найгарячіші дебати в редакційному журі розгорнулися навколо визначення переможця у фото-конкурсі. В результаті перемога дісталася Марії Патейчук із села Новоукраїнка Маневицького району Волинської області. Пані Марія отримає від редакції „Вісника і К°” приз – фотоапарат. У конкурсі на найкращу бувальщину переміг наш активний дописувач з міста Берестечко Горохівського району Волинської області Петро Колотинський. Петру Максимовичу дістанеться грошовий приз – 100 гривень. І на останок про конкурс на найкращий анекдот. Тут переможцем став рівнянин Сергій Годлевський, який отримає 50 гривень. Окрім того, у конкурсі „Анекдот від читача” журі вирішило встановити ще один додатковий заохочувальний приз – 30 гривень. Його завоювала Наталія Ковальчук із села Омельне Ківерцівського району Волинської області. Усі призи переможцям конкурсів редакція надішле поштою. У нинішньому році конкурси розпочнуться заново. З нетерпінням чекаємо Ваших листів.
А тепер публікуємо ще раз доробки наших переможців.
У літаку голос капітана:
– Здрастуйте. Ми раді вітати вас у нас на борту! Висота польоту 5 тисяч метрів,температура за бортом... Блін!!! Що за фігня!!! Ну все – капець!
...Напружена тиша триває півхвилини, потім в динаміках знову лунає голос капітана:
– Я прошу вибачення. Просто річ у тім, що стюардеса принесла філіжанку гарячої кави і розлила мені на штани! Ви тільки уявіть, як виглядають мої білосніжні штани спереду!
– Це все фігня, – задумливо вимовляє чоловік з першого крісла. – Бачив би ти, як виглядають мої штани ззаду.
Сергій ГОДЛЕВСЬКИЙ,
м. Рівне
Зустрічаються два куми. Один в другого питає:
– Куме, а у вас є СНІД?
Той стоїть і думає: “І що це за штука така – СНІД? А відповісти що? Скажу, що немає – подумає, що я жадібний. Скажу, що є – попросить”. Почухав потилицю, та й каже:
– Та так... Є трошки... Тільки для себе...
Наталія КОВАЛЬЧУК,
с. Омельне, Ківерцівський район,
Волинська область
Як баран велосипед відстояв
Цінний харчовий продукт – молоко. Щоб воно було, потрібно тримати корову. А як немає де її пасти, то можна завести козу. Її легше утримувати. Моя мамуся купила козу-дерезу, а ще вівцю і барана на прізвисько Буран. Щоранку мамуся мене будить і каже:
– Жени, синку, оцю худобу пасти. Все одно дитсадок закритий. Що будеш робити? А я піду буряки сікти до колгоспу.
Оце пасу худобу на рові вздовж дороги, яка веде із села. Трава жабі цицьку дає. Швидко ми дійшли до колгоспної конюшини. І тут сталось таке. Потягла мене клята коза-дереза в конюшину. І Буран круторогий тут як тут. Тільки вівця-розумниця зосталась біля дороги.
Щось раптом загуло, аж затрясло мною. Обернувся. Машина! А до мене іде дядько в капелюсі. “Все, – думаю, – не буде в мене цього літа велосипеда. Гроші мама віддасть на штраф. Добре, що хоч вівця не в конюшині. Хоч на морозиво зостанеться”. Тягну козу за шнурок, а вона – ні з місця. Гримнуло:
– Де пасеш?!
Я мовчу. Хай вона, клята коза, скаже. Та скубнула зелених запашних листочків, підняла свою бородату та ще й рогату голову, трясе нею. Ніби дякує за смачненькі ласощі. Що їй? А я не зводжу очей зі стиснутого кулака. “То-то, – думаю, – буде. От попав у халепу”. Дядько вже поминув круторогого барана. Вже підходить до мене. Я зиркнув у бік Бурана. Ніби прошу у нього захисту. А той подався трохи назад. Дядько вже підіймає здоровезного кулака. А баран як побіжить, та як стукне дядька ззаду під коліна. Мамцю рідна! Дядько розпластався на конюшині і голосно питає:
– Де твоя мать?!
– На буряку, – кажу йому.
Дядько підвівся і ще голосніше кричить, немов я глухий:
– Де твоя мать?!
– На буряку, – знову кажу йому, тільки голосніше.
Дядько знову наближається до мене, а мені щось в черевичках мокро стало. Дивлюсь, а Буран знову біжить, мов ракета. Та як стукне дядька вище колін. Той знову розлігся на конюшині, а капелюх перелетів аж через козу. Дядько лежить і дивиться то на барана, то на мене. Каже:
– Хлопче, потримай того рогатого чорта, поки я до машини доберусь.
Я покинув козу, підійшов до Бурана, погладив його по довгій білій вовні і заступив собою дядька. Той мерщій вискочив на дорогу. Машина погула.
А велосипеда мама мені все ж таки купила, бо штрафу не було, хоч був у такій халепі.
Петро КОЛОТИНСЬКИЙ,
м. Берестечко,
Волинська область
| Comments: |
