Як португальця надурила «комп’ютерна» дівчина
Мирон теж посміхнувся і почав свою розповідь.
знайшлося. Хтось зі знайомих підказав, що в Португалії дуже цінуються лікарі, вони добре заробляють, правда, там ще треба вчитися і здати екзамени, щоб підтвердити свій диплом. Вирішив, що так і зробить, тим паче, вдома ніхто не тримав – жінки і дітей не мав, а стареньку маму доглядала старша сестра.
Перші роки за навчанням і підзаробітками минули швидко. А потім, коли вже влаштувався у приватну клініку, зняв окреме помешкання і отримував пристойну зарплатню, вирішив подумати і про сім’ю. Щоправда, португалки, які крутилися біля нього і не проти були жити з українцем, не подобалися.
Чи то заїла ностальгія за домом, чи позначився вік, але Миронові захотілося одружитися саме з українкою і щоб обов’язково була з рідного краю. Знайомі дівчата, які подобалися, давно повиходили заміж. Де ж у Португалії взяти українку? І Мирон вперше в житті вдався до інтернетної служби знайомств. На одному із таких сайтів помістив своє оголошення з фотографією, виклав вимоги до майбутньої дружини: щоб була галичанкою, симпатичною, хорошою господинею, бажано з медичною освітою і згідною на переїзд в Португалію.
Відповідь не забарилася – буквально за тиждень він вже по Інтернету спілкувався з чорнявою Марічкою зі Снятинського району. Надіслала фото, де стоїть біля своєї старенької хати, яка потопає в квітах. Її миле обличчя викликало довіру і жаль. Бідна дівчина, ще й, до того ж, сирота, світу білого не бачила – після закінчення медучилища змушена була працювати у психлікарні в сусідньому селищі і обробляти півгектара городу, аби вижити.
– Мені вже з самого початку треба було задуматися, – гірко зітхає Мирон. – Чи є у Снятинському районі навіть той самий Інтернет? Які можуть бути гектари городів на цій гірській землі? Але, як то кажуть, пелена найшла на очі. Ця дівчина стала моєю мрією – чорнява, симпатична, до того ж, незаміжня, працьовита. За трохи часу вона написала, що хоче почути мене. Я відразу ж зателефонував – і її чарівний мелодійний голос просто звабив. Як хлопчисько закохався у дівчину, яку насправді ніколи не бачив.
У телефонній розмові Марічка із сумом сказала, що вони, можливо, ніколи не побачаться і навряд чи зможуть спілкуватися по Інтернету, бо збирається на заробітки в Італію. Мирон дуже засмутився з приводу цього, не спав ніч. І наступного ж дня зателефонував своїй Марічці: “Мила, приїжджай до мене в Португалію. Я передам для цього дві тисячі євро”. Дівчина пообіцяла, що подумає. Яким же щасливим ходив Мирон, коли вона повідомила, що вже за два тижні приїде в Лісабон!
З квітами вийшов зустрічати Марічку до буса, аж серце тремтіло від хвилювання, що от-от побачить таку бажану дівчину. Із зазначеного автобуса вийшли всі туристи, лише її чомусь не було. Розгублено озирався довкола, і сто тривожних думок в секунду обганяли одна одну: може, щось трапилося? може, записав не той бус? може, переплутав час приїзду? може...
– Як ся маєш, вуйку! – несподівано до Мирона звернувся незнайомий молодий хлопець. – Марічку шукаєш?
Це питання просто в лоб геть збило з пантелику – Мирон лише кивнув і здивовано промовив:
– А... ви звідки знаєте?
– Дурню, – нахабно реготав в очі молодик, – ти ж клюнув на мою жінку. Я просто не мав грошей сюди приїхати, ото шукав по Інтернету таких лохів – знайшовся лиш ти. І листи писав тобі я. А Марічка вдома у Франківську дітей глядить і привіт тобі передає... Ха-ха-ха!..
Молодик з торбою за плечима підходив то до одного, то до другого таксі, а Мирон з дорогим букетом квітів ще довго не міг зрушити з місця...
| Comments: |
