Оснащенню Хмельницької АЕС позаздрили навіть швейцарці

Хмельницька АЕС розташована на лівому березі річки Горинь. Її історія розпочалася понад тридцять років тому. Тоді, у 1975-му, з 50 варіантів майданчика для будівництва було обрано місцевість на межі трьох областей – Хмельницької, Рівненської та Тернопільської. І невдовзі тут виросло ціле містечко майбутніх атомників – Нетішин. Нині місто налічує 36 тисяч жителів, середній вік яких становить всього 30 років! З них 5320 працюють на атомній електростанції. Розповідають, планувалося значно більше залучення населення до роботи на АЕС, оскільки проект будівництва передбачав спорудження чотирьох енергоблоків загальною потужністю 4000 МВт. Однак мораторій, встановлений Верховною Радою України у 1990-му році, суттєво пригальмував, навіть заморозив спорудження нових приміщень. Сьогодні на ХАЕС працює два енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 потужністю 1000 МВт кожний. Інші два мають добудовуватися.
Атомна електростанція – стратегічний ядерний об’єкт. Щоб потрапити всередину, доводиться оформляти спеціальний пропуск з електронним кодом. Без нього вас і на поріг не пропустять.
Заходимо з Тетяною Лиситчук, начальником відділу роботи з громадськістю, та Валентином Костенком, заступником начальника цеху радіаційної безпеки, на територію АЕС. Звертаю увагу: усі коридори, переходи, ліфти – “стерильно” чисті. Минаємо адміністративно-побутовий корпус (тут “озброюємося” касками і рукавичками) й проходимо у машинний зал. При вході висить табло, на якому вказано рівень радіації в приміщенні – гама-фон був на рівні... 8,6 мікрорентгена за годину. Це при тому, що так званий “природний фон” у 30-кілометровій зоні, у яку входять певні населені пункти семи районів Рівненщини та Хмельниччини, допускається до... 40 мікрорентген за годину.
У машинному залі спекотно. Тут температура сягає 30-35 градусів за Цельсієм. Власне, тому й приміщення надзвичайно просторе, Всередині – жодної людини. Річ у тім, що фактично увесь процес тут автоматизований, втручання персоналу – мінімальне.
Валентин Володимирович розповів, що одночасно в один реактор завантажується понад 74 тонни урану-235 (4-відсотковий) – 163 касети з ядерним паливом. Ціна його коливається в межах 50 доларів за кілограм. Протягом року близько третини урану доводиться виймати, інші касети перетасовуються й додаються нові. Цікаво, що закладають паливо у реактор фактично голими руками – лише у гумових рукавичках. Взагалі одна касета знаходиться в реакторі від трьох до чотирьох років.

Досліджують на «радіацію» навіть водорості

Звертаю увагу на спеціальні датчики на стінах. Вявляється, це так звані точки контролю, що кожну зміну відстежують рівень радіації у приміщеннях. На території атомної станції їх є майже 600.
На ХАЕС діє розгалужена система моніторингу впливу станції на навколишнє середовище. Вона контролює екологічну ситуацію в 30-кілометровій зоні.
– Викиди радіоактивних речовин у навколишнє середовище не перевищують встановлених норм і відповідають міжнародним вимогам, – розповідає Андрій Тищенко, начальник лабораторії зовнішнього радіаційного контролю. – Ми постійно контролюємо вміст радіоактивних речовин у воді, грунтах, рослинності, досліджуємо грунтові води, атмосферне повітря, скидні води атомної станції, навіть водорості.
– І часто берете проби?
– Скидні води досліджуються два рази на тиждень, атмосферне повітря – раз, рослинність, грунт, води навколишніх водойм – кілька разів на рік.
У рамках введення в дію другого енергоблоку на Хмельницькій АЕС введено в дію автоматичну систему контролю радіаційної обстановки АСКРО. Вона зберігає і надає поточну та ретроспективну інформацію про радіаційний стан у пунктах контролю в он-лайн режимі. На спеціальному моніторі постійно висвітлюється об’ємна активність радіоактивних аерозолей, радіонуклідів йоду в повітрі та у воді. Коли квадратики зелені – значить, вона у нормі, а якщо на екрані з’являється “волошкове” поле – місткість контрольованих речовин настільки низька, що датчики їх просто не можуть виміряти!
– Наше обладнання надзвичайно високотехнологічне, – запевняє Андрій Анатолійович. – Нещодавно у нас була делегація з Інституту радіаційного захисту Швеції (SSI) – чотири представники. Сказали,  що у них такої системи на даний час нема, щоб при таких компактних розмірах давала настільки потужний об’єм інформації.
Окрема мова – про водойму-охолоджувач. “Озеро” займає площу 22 квадратні кілометри. Для охолодження реактора використовується понад… 80 тонн води щогодини. Спеціалісти, які досліджують якість цієї води, запевняють, що за багатьма критеріями вона значно чистіша від вод Горині. Щоб “озеро” не затягувалося водоростями, які створюють біологічні перешкоди в роботі АЕС, водойму було зариблено рослиноїдними рибами. Тут розводять навіть білого та чорного амура.

Розвиток ядерної енергетики розпочався півстоліття тому – з будівництва Обнінської АЕС у 1954 році. А вже через п’ятнадцять літ у світі налічувалося 116 атомних енергоблоків, у 1990-му – 328! Нині на нашій планеті працює 442 енергоблоки у 37 країнах світу. Лідером є США.
В Україні експлуатується 15 реакторів. У 2011 році закінчується проектний термін експлуатації першого енергоблока Рівненської АЕС. До 2030 року планується виведення з експлуатації більшості нині діючих реакторів України.

Переваги ядерної енергетики: 1 кг урану за кількістю енергії еквівалентний 20 тоннам вугілля, мінімальні викиди в атмосферу.
Альтернативні джерела – сонячна, вітрова, геотермальна енергетика та інші – обмежені за потенційним енергоресурсом та за економічними показниками.