Тернополяни присвятили Януковичу вишиту ікону
Нещодавно Тернопіль був, м’яко кажучи, здивований тим, що родина Живків вручила Віктору Януковичу чималеньку за розмірами ікону із зображенням Божої Матері. Над нею автор, наймолодший народний майстер Тернопільщини Максим Живко, працював майже два роки: почав вишивати у шістнадцять. Роботу юнак присвятив особисто Віктору Януковичу – родина, як виявилося, симпатизує цьому політику давно. Чим саме Віктор Федорович заслужив таку довіру у тернополян?
Найдорожчою річчю у скромній двокімнатній оселі Живків, крім розвішаних на стінах вишивок Галини та Максима, є, мабуть, новенький комп’ютер. “Це, – повідомила господиня квартири, – подарунок від Віктора Федоровича. Він передав комп’ютер для Максима через тиждень після нашого повернення з Києва. Ми навіть не сподівалися на таке”.
Галина Живко вишиває змалечку. До вишивки ще у дитсадку пристрастився і Максим. Разом вони вже виготовили понад півтори сотні робіт, і переважно на релігійну тематику, частину з яких роздарували церквам та знайомим. Продавати роботи Живки не хочуть ні за які гроші, адже не можна, вважають, торгувати частинками своїх душ. Вишивальники намагаються лише частіше демонструвати твори на виставках (торік, наприклад, з успіхом „відбули” таку на “Євробаченні”), однак побувати скрізь, де хотілося б, не дозволяє матеріальна скрута.
– Максимові роботи помітили в Інтернеті цьогорічні організатори Сорочинського ярмарку, і запросили сина взяти участь у ньому, але в обласній держадміністрації мені відмовили у фінансуванні поїздки, – зітхає пані Галина.
Вона переконана, що таким юним талантам, як її син, котрий, до того ж, вишиває лівою рукою, влада просто зобов’язана допомагати. В реальності ж усе не так.
– Віктор Федорович справді співпереживав за нас, а наш дарунок йому має передісторію, – пояснює причину прихильності до нинішнього прем’єра Галина Живко. – У 2000 році передчасно помер мій чоловік. Смерть спричинив безглуздий випадок: біля пивного кіоску на Андрія накинулася жінка-продавець і вдарила важким бокалом по обличчю. Їй здалося, що чоловік занадто голосно покритикував якість пива. Говорив же не Андрій, а його товариш, з яким він після роботи пішов випити по гальбі пива... Мій чоловік не був пияком. Він чесно відпрацював 27 років на одному підприємстві, був хорошим майстром, уже оформляв пенсію і збирався відкрити свою маленьку автомайстерню, але цей дикий випадок назавжди змінив життя нашої сім’ї. Андрій на роботу після інциденту вже не вийшов, хворів, а через рік і два місяці його не стало. Я вважаю, що він згас через той удар по голові. Однак вина буфетниці не була доведена. Мої скарги до прокуратури Тернополя, Києва, народних депутатів Яворівського, Мойсика, Шуфрича, Симоненка були безрезультатними. І лише коли у 2004 році пішла до працівників столичної громадської приймальні Партії регіонів, то частково добилася справедливості. У постанові тернопільської міліції, яка відреагувала на звернення приймальні, йшлося, що трьох свідків, на яких опиралися покази буфетниці, у момент трагедії й близько не було. Правда, причинно-наслідкового зв’язку між ударом продавця і смертю мого чоловіка слідство так і не встановило. Судмедекспертиза зробила висновок, що причиною смерті Андрія була ішемічна хвороба серця, хоча на серце він ніколи не скаржився...
І хоч повного задоволення своїх претензій родина Живків не знайшла, проте пані Галина та Максим невимовно вдячні благодійнику Віктору Януковичу.
– Під час вручення ікони Віктор Федорович видався мені людиною великою фізично і душевно, – сказала Галина Живко. – Був привітний, усміхнений. А я так розгубилася, що забула заздалегідь заготовлені слова. Чомусь не наважилася розповісти про свою біду особисто йому. Хоча ми із синами живемо втрьох на тисячу гривень в місяць, грошей чи якоїсь іншої допомоги, як, може, хтось думає, я навіть не думала у Януковича просити. Переживши за сім років стільки моральних тортур, ставлю себе на його місце. Він теж натерпівся – може, й несправедливо...
По-різному ставлячись до позиції цієї жінки, можна погодитися з нею в одному: ми втрачатимемо патріотів через бездушне ставлення до людських проблем не “донецьких”, а наших рідних, „помаранчевих”, чиновників.
Галина Живко вишиває змалечку. До вишивки ще у дитсадку пристрастився і Максим. Разом вони вже виготовили понад півтори сотні робіт, і переважно на релігійну тематику, частину з яких роздарували церквам та знайомим. Продавати роботи Живки не хочуть ні за які гроші, адже не можна, вважають, торгувати частинками своїх душ. Вишивальники намагаються лише частіше демонструвати твори на виставках (торік, наприклад, з успіхом „відбули” таку на “Євробаченні”), однак побувати скрізь, де хотілося б, не дозволяє матеріальна скрута.
– Максимові роботи помітили в Інтернеті цьогорічні організатори Сорочинського ярмарку, і запросили сина взяти участь у ньому, але в обласній держадміністрації мені відмовили у фінансуванні поїздки, – зітхає пані Галина.
Вона переконана, що таким юним талантам, як її син, котрий, до того ж, вишиває лівою рукою, влада просто зобов’язана допомагати. В реальності ж усе не так.
– Віктор Федорович справді співпереживав за нас, а наш дарунок йому має передісторію, – пояснює причину прихильності до нинішнього прем’єра Галина Живко. – У 2000 році передчасно помер мій чоловік. Смерть спричинив безглуздий випадок: біля пивного кіоску на Андрія накинулася жінка-продавець і вдарила важким бокалом по обличчю. Їй здалося, що чоловік занадто голосно покритикував якість пива. Говорив же не Андрій, а його товариш, з яким він після роботи пішов випити по гальбі пива... Мій чоловік не був пияком. Він чесно відпрацював 27 років на одному підприємстві, був хорошим майстром, уже оформляв пенсію і збирався відкрити свою маленьку автомайстерню, але цей дикий випадок назавжди змінив життя нашої сім’ї. Андрій на роботу після інциденту вже не вийшов, хворів, а через рік і два місяці його не стало. Я вважаю, що він згас через той удар по голові. Однак вина буфетниці не була доведена. Мої скарги до прокуратури Тернополя, Києва, народних депутатів Яворівського, Мойсика, Шуфрича, Симоненка були безрезультатними. І лише коли у 2004 році пішла до працівників столичної громадської приймальні Партії регіонів, то частково добилася справедливості. У постанові тернопільської міліції, яка відреагувала на звернення приймальні, йшлося, що трьох свідків, на яких опиралися покази буфетниці, у момент трагедії й близько не було. Правда, причинно-наслідкового зв’язку між ударом продавця і смертю мого чоловіка слідство так і не встановило. Судмедекспертиза зробила висновок, що причиною смерті Андрія була ішемічна хвороба серця, хоча на серце він ніколи не скаржився...
І хоч повного задоволення своїх претензій родина Живків не знайшла, проте пані Галина та Максим невимовно вдячні благодійнику Віктору Януковичу.
– Під час вручення ікони Віктор Федорович видався мені людиною великою фізично і душевно, – сказала Галина Живко. – Був привітний, усміхнений. А я так розгубилася, що забула заздалегідь заготовлені слова. Чомусь не наважилася розповісти про свою біду особисто йому. Хоча ми із синами живемо втрьох на тисячу гривень в місяць, грошей чи якоїсь іншої допомоги, як, може, хтось думає, я навіть не думала у Януковича просити. Переживши за сім років стільки моральних тортур, ставлю себе на його місце. Він теж натерпівся – може, й несправедливо...
По-різному ставлячись до позиції цієї жінки, можна погодитися з нею в одному: ми втрачатимемо патріотів через бездушне ставлення до людських проблем не “донецьких”, а наших рідних, „помаранчевих”, чиновників.
Євгенія ЛІЩУК,
м. Тернопіль
м. Тернопіль
| Comments: |
