На горі Богит студентів і механізаторів посвячують… у жерці

Споконвіку Богит, а надто його потужна енергетика, приваблював до себе людей. Вчені вважають, що першими кілька тисяч років тому гору обжили трипільці, котрі залишили по собі згадку у вигляді решток посуду, знарядь праці і прикрас. А у 70-х роках минулого століття науковий світ облетіла звістка про виявлений на вершині Богиту язичницький храм-капище початку другого тисячоліття з добре збереженими слідами перебування давніх слов’ян: рукотворними земляними валами, залишками ритуальних будинків, жертовними ямами – великою центральною і вісьмома  меншими довкола. У ямах були кістки тварин, рештки посуду, прикраси, серед них – і християнські. Знайдені дорогоцінні хрести, зброя свідчать про те, що схилялися до „поганської” віри й особи з впливових князівських родин. Про святилище на Богиті повідомила археологічна експедиція на чолі з науковцями Борисом Тимощуком та Іриною Русановою. Поряд з жертовниками вони знайшли масивний кам’яний п’єдестал із заглибиною, розміри якої співпадали з розмірами Збруцького ідола або Святовида – іншої знаменитої знахідки цих місць, котру витягнули з близької річки Збруча ще у 1848 році. Понад двометрова статуя божества східних слов’ян із сірого каменя-вапняку, на відміну від своїх більш примітивно вирізьблених „колег”, вражає майстерним виконанням. Вивчаючи Богит, вчені дійшли висновку, що у ранньохристиянські часи на горі та довкола неї був відомий далеко за межами Русі центр язичницької віри, в якому люди зберігали і передавали нащадкам свої віру і знання.
Володимир Куровський каже, що праслов’яни виходжували хворих без ліків, силою думки „організовували” потрібну погоду: дощ, сонце, вітер. Сприятливий мікроклімат на час перебування на горі забезпечили собі й сучасні рідновірці. Верховний волхв наперед запевнив: дощу, незважаючи на обіцяне синоптиками штормове попередження, не буде. Ми, мовляв, потурбувалися. Й справді, обійшлося без опадів.    

Родове вогнище рідної православної віри є всеукраїнською конфесією сповідників віри і звичаїв українського народу. Її члени вірять у єдиного Рода всевишнього – бога, який проявляється у своїх ликах Перуном, Велесом, Дажбогом... Зараз рідновірці живуть у 7514 році – таким, кажуть вони, є справжнє літочислення українців. 
Володимир Куровський – нащадок родових волхвів, пройшов посвяту у 7511 році. До розпаду Союзу рідновірці збиралися підпільно, зараз конфесія зареєстрована офіційно. В Україні є 80 осередків родового вогнища, близько ста тисяч людей, однією зі святинь яких є гора Богит. На їхнє переконання, вона є тим місцем, де встановлено зв’язок зі „старими” богами. На це місце накладені відповідні замовляння та закляття, і спілкуватися з богами можуть лише ті, хто духовно і кровно споріднений з цією землею.
Рідновірці – люди різного віку: студенти, механізатори, лікарі. Вони п’ють вино, пиво – лише ті алкогольні напої, які мають „природні”, не вище 20, градуси бродіння. Люди, котрі входять у духовний чин, перестають вживати м’ясо. Дбаючи про чистоту своєї крові, дівчата-рідновірці уникають одружень з людьми неарійського походження. В усьому іншому рідновірці повністю соціалізовані. Вони обирають собі оригінальні слов’янські імена: Святозар, Святогор, Доброслав, Оріяна, Яснозор, Велеслав, Богумир, Лада, Зореслава, Мирослава.
Як наші предки визначали місця, позначені такою потужною енергетикою, що є на Богиті, загадка, однак факт залишається фактом: гора з кожним роком притягує до себе все більше непересічних людей – істориків, парапсихологів, екстрасенсів. Кілька років тому Богит відвідали тибетські монахи, і один з них лежачи медитував на горизонтальній плиті старовинного кам’яного дольмену, що зберігся на горі. Свідку цього сеансу, місцевому жителю Ігореві Сторожуку, стало не по собі, коли наприкінці медитації тіло китайця піднялося і кілька секунд висіло у повітрі...

Євгенія Ліщук,
Тернопільська область