Біля кожної старої хатини – «журавель» і… «тарілка»

Цілюще гірське повітря, прадавні смерекові ліси, круті дороги-“серпантини”, висячі старі мости через бурхливі річки, полонини з отарами овець... Дивовижну красу Карпат неможливо описати – її треба побачити. Коли з висоти пташиного польоту дивишся на сільські хатини в ущелинах між високих гір, від того аж подих перехоплює. Хто хоч раз завітає сюди, неодмінно захоче знову тут побувати.

На могильних хрестах... українські прапорці
 Дорога наша пролягла з містечка Старий Самбір, що на Львівщині, до межі із Закарпаттям – Ужоцького перевалу, біля якого в долині ніби заховалося село Ужок.
Відразу ж за Старим Самбором нашу увагу привернув старовинний цвинтар. Як виявилося, це унікальне єврейське кладовище, що виникло у середині ХVІ століття. За ініціативи і на кошти уродженця Старого Самбора Джека Гарднера було реставроване в пам’ять місцевої єврейської общини, яка була знищена в період Холокосту. Помітно, що за цвинтарем постійно наглядають.
На карпатських дорогах багато пам’ятних хрестів українським борцям. Гарний пам’ятник полеглим в боях січовим стрільцям у 1914 році височіє недалеко від Ужоцького перевалу. Якщо тут нас не здивували жовто-блакитні стрічки, то просто вразило інше – коли ми проїжджали біля кладовища у селі Буньковичі Старосамбірського району, на кількох могильних хрестах побачили... українські прапорці.
Галичани не тільки щирі патріоти, в чому вже не треба нікого переконувати, а й справжні християни. Ще за радянських часів ніхто не вітався “Добрий день”, а “Слава Йсу” – “Навіки слава Богу”. В неділю жоден базар чи торговий центр не працює, лише продуктові крамниці, і то не всі. З самого ранку люди, святково вдягнені, йдуть до церкви – і старі, і молодь, і діти. Капличок, статуеток Діви Марії при дорозі багато, а в кожному селі чи не два-три храми: церкви, костели, монастирі. У селі Скелівка Старосамбірського району діє костел ХVІ століття, біля нього неушкодженою лишилася оборонна башта ХV століття, а в Сусідовичах відновлено старіший монастир. Проїжджаючи селом Явора, побачили дві цікаві старовинні церкви – ніби у кілька ярусів (до речі, таких у Карпатах збереглося немало). Як з’ясувалося, одна з них – дзвіниця, якій майже триста літ, а церкві Святого Михаїла – близько ста. Приємно вразили чистота і порядок біля храму – травичка акуратно скошена, біля східців, які ведуть з дороги вгору, у сучасних білих горщиках висаджені гарні квіти.
У львівських селах – і замки, і палаци  з фонтанами

Будинки на Львівщині – то своєрідні витвори мистецтва в кожному, навіть віддаленому селі (у нас такі побачиш хіба в місті). Подвір’я прикрашають фонтанчики, статуетки, доріжки, викладені камінчиками у формі візерунків. Одноповерхові хати – це вже з бідніших, в основному будують дво-, триповерхові, ще й з підвальним приміщенням і не одним гаражем. Щоправда, чим далі у гори, тим хати старіші, з брусів, пофарбовані у коричневий і голубий кольори. Але на подвір’ї скрізь порядок (відразу пригадалося село Куяльник біля самої Одеси – навіть в перший день Великодня бачили біля облуплених будинків купи сміття, непобілені дерева, скособочені огорожі).
Хоч горяни й далі від міст, але від цивілізації не відмовляються. Недалеко від Ужоцького перевалу побачили невеличке село, де вживаються сучасні технології і прадавні речі – на кожній хатині, навіть старій, висить “тарілка”-антена (і не одна!), а на подвір’ї стоїть колодязь-“журавель”, з якого й досі набирають воду. На воротах, де гуляють весілля, галичани вивішують плакат: “Ласкаво просимо на весілля”. Біля хат немає городів, лише де-не-де клаптики землі засаджені картоплею.
Під’їжджаємо до Ужоцького перевалу, висота якого понад дев’ятсот метрів. Тут, на вилястій дорозі, яка стрімко спускається вниз до невеличкого села Ужок, рідко коли побачиш машину. Хіба туристів на велосипедах і зляканих косуль. Якщо на Яблунівському перевалі і бари, і ресторани, і безліч туристів, то на Ужоцькому про цивілізацію нагадує лише пост прикордонників – звідси рукою подати до Польщі.
Ми побували лише в одному куточку українських Карпат, а вражень стільки, що словами не передати. Недаремно один кримський міністр, якого, очевидно, вже не здивуєш мальовничими місцинами, якось сказав у телеефірі: “Побачивши замки Львівщини і Тернопільщини, красу Карпат, я для себе відкрив Західну Україну. Навіть не уявляв, яка це краса”.

Олена ПАВЛЮК,
Львівська область
 

  

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>