Як пани Мельники заднім числом поділили майно, щоб позбутися кредитного боргу

Наша газета продовжує стежити за ситуацією у стосунках  бізнесмена Віктора Мельника і КБ “Західінкомбанк”, аби таки довідатися, чим вона закінчиться і скільки часу потрібно нашій державі, щоб довести правду. Та й чи можна її довести взагалі?

Як уже відомо нашим читачам, пан Мельник у квітні 2004 року взяв у вищезгаданому банку кредит сумою у два мільйони гривень. Згодом він відмовився віддавати позичені гроші. Що тільки не придумував вправний на аферні комбінації бізнесмен, аби довести, що він нічого нікому не винен! І в судах нижчих інстанцій все те не лише слухали, а й сприймали за чисту правду. Чому? Здогадатися неважко. І коли справа дійшла аж до Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, там нарешті поставили на ній логічну крапку. Рішення найвищого суду було таким: “... стягнути з ТзОВ “Олвід-буд” та Мельника Віктора Григоровича у солідарному порядку на користь комерційного банку “Західінкомбанк” один мільйон сорок чотири тисячі дев’ятсот двадцять чотири гривні п’ятдесят чотири копійки та по 850 гривень судових витрат”. Це та сума, яку не покривала застава.
Після такого повороту Віктор Григорович заговорив по-іншому. І невдовзі уже плакався перед банківськими працівниками, “як його підставили жиди і які ж у банку хороші люди”. А ще просив не звертатися у виконавчу службу, мовляв, сам усе заплатить. Але тут – навчені вже гірким досвідом і, знаючи, що пан Віктор з тих, хто в ноги кланяється, а за п’яти кусає, на його вмовляння не повелися. Отож, через деякий час виконавча служба наклала арешт на майно та оголосила заборону про його відчуження.
Не дивно, що у суді відразу з’явилася позивна заява про зняття арешту з майна та зняття заборони про його відчуження. Позивач, зрозуміло, – дружина пана Віктора Наталія Мельник. Вона вважає, що виконавчою службою було порушено вимогу Сімейного кодексу України й не було взято до уваги факт належності їй права власності на арештоване майно. До позивної заяви долучено договір про розподіл майна спільної власності “в зв’язку з припиненням подружніх відносин в добровільному позасудовому порядку”. Згідно з договором, з того майна, яке належить подружжю (будинки в селі Підгайці і Луцьку, дві приватизовані ділянки та приміщення кафе-бару в Підгайцях, автомобіль ГАЗ-3110, грошові заощадження, золоті вироби не індивідуального користування сумою у 55 тисяч гривень, п’ять картин, меблі й домашній інвентар сумою у 450 тисяч гривень, майно для здійснення підприємницької діяльності, кафе-бар з обладнанням сумою у 800 тисяч гривень), пану Мельнику дісталися тільки грошові збереження: 120 тисяч доларів та 400 тисяч гривень. Ще дружина “дозволила” йому проживати в “кімнатах другого поверху” у селі Підгайці й користуватися гаражем. Договір засвідчений нотаріусом з Млинова паном Маслюком 31 грудня 2003 року.
Але, як виявилося, цей договір “вроджений” заднім числом. По-перше, нотаріус має право засвідчувати документи тільки на спе-ціальних бланках, а не на аркушах паперу. А такий спеціальний бланк пан нотаріус отримав лише навесні цього року. Він від цього не відмовляється, проте стверджує, що засвідчував лише справжність підпису на договорі. Але і на це він не мав права. Бо, згідно з інструкцією про нотаріальне оформлення цивільно-правових документів, “нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод...”, тобто будь-яких договорів. Що стосується так званого договору про розподіл подружнього майна, то він взагалі не може породжувати будь-які наслідки. Згідно із Законом, у такому випадку “нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на частку спільного майна, набутого ними за час шлюбу... Якщо до складу майна, на частку якого видається свідоцтво, входить майно, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності подружжя на таке майно”. Більше того, “свідоцтво про право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше нерухоме майно видається нотаріусом за місцезнаходженням цього майна”. Отже, видавати таке свідоцтво міг лише нотаріус Луцького районного нотаріального округу чи державної нотаріальної контори.
Це ще не всі “ходи” цієї метикуватої пари. У суді з’явився також документ про те, що одна із земельних ділянок подарована Віктором Мельником сину. Але зазначена ділянка на момент укладання договору поруки (27 квітня 2004 року, коли брався кредит) належала пану Мельнику, а отже, згідно з законом, відчужувати будь-яке майно, взяте під кредитні зобов’язання, можна лише зі згоди кредитора. Тобто пан Мельник без дозволу “Західінкомбанку” не мав права нічого нікому дарувати. 
Зрозуміло, Мельники роблять усе можливе, аби не позбутися своєї “кровно нажитої” власності. І якомога далі відтягують час. Тепер у судах доведеться спростовувати чергову брехню. Не зрозуміло, чому так переймається долею цього бізнесмена-афериста луцький прокурор пан Троц? Бо саме за його вимогою була закрита кримінальна справа по факту шахрайства з фінансовими ресурсами посадових осіб ТзОВ “Олвід-буд”. Її порушили знову лише після звернення до обласного прокурора. Отже, продовження  буде.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Луцьк

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>