Дід з бабою обвінчалися, віддаючи заміж онучку
“Де згода в сімействі, там мир і тишина...” – цією старовинною піснею вперше розпочалось у Турійську велике свято “50 золотих літ”. А місце урочистого шанування ювілярів – ресторан “Рушничок” – вибрали не випадково, адже подія ця пов’язана з українською традицією ставати на рушничок щастя.
І першими прибули на свято добрі сусідоньки із села Мокрець – подружні пари Гаврилюків та Євчуків, яким виповнилося нещодавно по п’ятдесят сімейних літ. А привіз своїх шанованих односельців голова сільської ради Павло Щурук.
Балакуча Ольга Василівна Гаврилюк зізнається, що на Трійцю, віддаючи заміж онучку Юлечку, вони з дідом Петром теж обвінчалися і золоте весілля відгуляли.
Прихопила вона сьогодні із собою велику родинну фотографію, зроблену онуком на комп’ютері, по котрій можна дослідити їхнє родинне дерево. Згадуючи молодість, розповіла, як познайомилася зі скромним парубком Петром. Звісно, на вечорницях, бо молодь тоді не ходила по барах та ресторанах. І тільки два місяці зустрічалися, бо її рідний брат був категоричним: “Я тобі дальше не буду допомагати, шукай собі пару і виходь заміж.” Мусила послухатись, оскільки важко доводилося сиротині (батько загинув у 44-му на фронті) давати раду господарству з мамою – інвалідом першої групи, коли старші брати оженилися. – Жартує ще досить енергійна тітка Ольга: “Так і гнули біду тих п’ятдесят років. Богу дякувати, є діти, онуки, може, дасть Бог, що і повмираємо так разом”. Але зовсім не поспішає цього робити, бо тепер треба тішитися дітьми та успіхами онуків. Хоча й нелегке прожили вони з чоловіком життя, відрабувавши свій вік у колгоспі. Вона, комсомолка, очолила комсомольсько-молодіжну буряківничу ланку.
– На шляху до комунізму (колгосп носив саме таке ім’я – авт.), – підсумовує, – помінялося шість чи сім голів, а ми собі працювали, не покладаючи рук. Вдень – на буряках, вночі – на скиртуванні у жнива.
Хвалиться співрозмовниця, що крепко добрих сусідів Євчуків має. А її сусідонька, Валентина Михайлівна, підтверджуючи сказане, доповнює, що хоч вона родом аж з Оренбурзької області, а стала щирою українкою. “Я думаю по-українськи, говорю українською, і коли їду на свою батьківщину у село Погромне, то там мене називають бандерівкою.”
Валя, рано ставши сиротою, вийшла заміж за бідного сироту. Ніхто їм не міг дорікнути, бо усе, що мають, самі наживали. Її Василь 47 років відпрацював у колгоспі, вона – 38. “Але що з того, – зітхає, – у нас така ж сама пенсія, як у тих, хто все життя проспав. А нагороди “Ветеран праці” – то тільки пам’ять для онуків залишилась.”
Веселі сусідоньки не сумують, і за столом заспівали весільних застільних куплетів:
Горілочко, горілочко, горілонько-пташко,
Тебе пити легко, а видихать важко.
І з народним гумором, підтверджуючи оптимістичну українську вдачу, веселяться, співають і “дають лиха закаблукам” поважні подружні пари. Услід за ансамблем “Народна криниця”, хором “Надвечір’я” підспівують і гостям з Луцька – подружній парі Душуків.
Віншують ювілярів, які дожили до глибокої старості в мирі та злагоді, в любові і вірності і є яскравим взірцем для молодших нащадків, голова райради Орест Василишин, селищний голова Олексій Безсмертний, організатор свята “50 золотих літ”, голова районної ради ветеранів Марія Денисюк та голова обласної ради ветеранів Микола Капітоненко.
Достойних пар на цьому великому весіллі було багато. Долі деяких з них, як діамантового подружжя Карацаїв, так і просяться в окремі газетні публікації.
З пам’ятними подарунками, чайними сервізами, шматочками весільного короваю, яким обділив усіх дружба Микола Якимович, із незабутніми враженнями повертались додому щасливі подружні пари. Буде їм що згадувати і дітям та онукам переказувати.
Як мовиться, і ми там були та мед-пиво пили.
Прихопила вона сьогодні із собою велику родинну фотографію, зроблену онуком на комп’ютері, по котрій можна дослідити їхнє родинне дерево. Згадуючи молодість, розповіла, як познайомилася зі скромним парубком Петром. Звісно, на вечорницях, бо молодь тоді не ходила по барах та ресторанах. І тільки два місяці зустрічалися, бо її рідний брат був категоричним: “Я тобі дальше не буду допомагати, шукай собі пару і виходь заміж.” Мусила послухатись, оскільки важко доводилося сиротині (батько загинув у 44-му на фронті) давати раду господарству з мамою – інвалідом першої групи, коли старші брати оженилися. – Жартує ще досить енергійна тітка Ольга: “Так і гнули біду тих п’ятдесят років. Богу дякувати, є діти, онуки, може, дасть Бог, що і повмираємо так разом”. Але зовсім не поспішає цього робити, бо тепер треба тішитися дітьми та успіхами онуків. Хоча й нелегке прожили вони з чоловіком життя, відрабувавши свій вік у колгоспі. Вона, комсомолка, очолила комсомольсько-молодіжну буряківничу ланку.
– На шляху до комунізму (колгосп носив саме таке ім’я – авт.), – підсумовує, – помінялося шість чи сім голів, а ми собі працювали, не покладаючи рук. Вдень – на буряках, вночі – на скиртуванні у жнива.
Хвалиться співрозмовниця, що крепко добрих сусідів Євчуків має. А її сусідонька, Валентина Михайлівна, підтверджуючи сказане, доповнює, що хоч вона родом аж з Оренбурзької області, а стала щирою українкою. “Я думаю по-українськи, говорю українською, і коли їду на свою батьківщину у село Погромне, то там мене називають бандерівкою.”
Валя, рано ставши сиротою, вийшла заміж за бідного сироту. Ніхто їм не міг дорікнути, бо усе, що мають, самі наживали. Її Василь 47 років відпрацював у колгоспі, вона – 38. “Але що з того, – зітхає, – у нас така ж сама пенсія, як у тих, хто все життя проспав. А нагороди “Ветеран праці” – то тільки пам’ять для онуків залишилась.”
Веселі сусідоньки не сумують, і за столом заспівали весільних застільних куплетів:
Горілочко, горілочко, горілонько-пташко,
Тебе пити легко, а видихать важко.
І з народним гумором, підтверджуючи оптимістичну українську вдачу, веселяться, співають і “дають лиха закаблукам” поважні подружні пари. Услід за ансамблем “Народна криниця”, хором “Надвечір’я” підспівують і гостям з Луцька – подружній парі Душуків.
Віншують ювілярів, які дожили до глибокої старості в мирі та злагоді, в любові і вірності і є яскравим взірцем для молодших нащадків, голова райради Орест Василишин, селищний голова Олексій Безсмертний, організатор свята “50 золотих літ”, голова районної ради ветеранів Марія Денисюк та голова обласної ради ветеранів Микола Капітоненко.
Достойних пар на цьому великому весіллі було багато. Долі деяких з них, як діамантового подружжя Карацаїв, так і просяться в окремі газетні публікації.
З пам’ятними подарунками, чайними сервізами, шматочками весільного короваю, яким обділив усіх дружба Микола Якимович, із незабутніми враженнями повертались додому щасливі подружні пари. Буде їм що згадувати і дітям та онукам переказувати.
Як мовиться, і ми там були та мед-пиво пили.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
Волинська область
| Comments: |
