ШЛЮБНА ПОДОРОЖ
Щороку Джигун писав у профком заяви, прохаючи путівку в санаторій. Там вони припадали пилом, жовтіли, додаючи розчарованому прохачеві зневіри в потрібність цієї організації. І все ж писав знову, машинально, навмання, і таки дописався: путівку йому дали. Хоч і “гарячу”, серед зими, зате аж у самий Крим.
Джигун спочатку не повірив, а потім спохмурнів: що ж це за курорт такий узимку? Та й фінансово не був готовий: десять процентів вартості путівки, дорога, кишенькові – сума чималенька. А зарплату затримують все довше й довше. Не знав, що й робити. І їхати не виходить ніби, і відмовитись не хочеться: така можливість удруге чи випаде?
Порадився з домашніми. Несподівано підтримала поїздку теща, але зовсім в іншому плані: десь прочула, що на одну путівку можна їхати вдвох, звичайно, на половину терміну.
– Їдь з Катрею! – наполягала. – А грошей на дорогу я дам!
Їхати в ліс і везти із собою дрова? Джигун вагався. Проте Катя загорілась, і зупинити процес уже ніщо не змогло б:
– Десять років ми з тобою живемо, а разом ніде так і не були! То нехай хоч це буде нашою шлюбною подорожжю. У цьому навіть є щось символічне!
Катерина працювала в місцевій районці, і в її мові частенько проскакували газетні штампи.
Джигун зітхнув, і стали збиратися в дорогу.
* * *
В обласному центрі, куди дісталися автобусом, Джигунам пощастило вихопити буквально останні квитки на сімферопольський потяг. Це трохи вдарило по кишені, бо квитки виявилися купейними (доведеться в Криму обмежити розваги), але були задоволені, що не чекатимуть цілу добу наступного рейсу.
У купе виявився лише один пасажир: елегантно одягнений (дорогий костюм, біла сорочка, краватка) чоловік років тридцяти-сорока. На столику – пляшка пива, наповнена до половини склянка з білою смужкою піни. Він байдуже зиркнув на Джигуна, зацікавлено ковзнув очима по зграбному й по-дівочому стрункому тілі Джигунихи, мовчки кивнув на привітання, повернув голову до вікна і, доки подружжя вмощувалося, так і не промовив жодного слова, попиваючи неквапом пиво.
Джигун, призвичаївшись, намагався завести з ним сяку-таку бесіду, та сусід лише іронічно зиркав у відповідь і вперто не бажав зав’язувати знайомство. Джигун стенув плечима та й втупився і собі у вікно, де, вкриті снігом, тягнулися сумні зимові краєвиди.
Так, утрьох, нудьгуючи, замислені кожен у своє, проїхали вони годину чи дві.
Сусід виходив кілька разів у коридор – курити чи що, зазирала в купе провідниця – ото й усі комунікації на початку романтичної подорожі.
Порадився з домашніми. Несподівано підтримала поїздку теща, але зовсім в іншому плані: десь прочула, що на одну путівку можна їхати вдвох, звичайно, на половину терміну.
– Їдь з Катрею! – наполягала. – А грошей на дорогу я дам!
Їхати в ліс і везти із собою дрова? Джигун вагався. Проте Катя загорілась, і зупинити процес уже ніщо не змогло б:
– Десять років ми з тобою живемо, а разом ніде так і не були! То нехай хоч це буде нашою шлюбною подорожжю. У цьому навіть є щось символічне!
Катерина працювала в місцевій районці, і в її мові частенько проскакували газетні штампи.
Джигун зітхнув, і стали збиратися в дорогу.
* * *
В обласному центрі, куди дісталися автобусом, Джигунам пощастило вихопити буквально останні квитки на сімферопольський потяг. Це трохи вдарило по кишені, бо квитки виявилися купейними (доведеться в Криму обмежити розваги), але були задоволені, що не чекатимуть цілу добу наступного рейсу.
У купе виявився лише один пасажир: елегантно одягнений (дорогий костюм, біла сорочка, краватка) чоловік років тридцяти-сорока. На столику – пляшка пива, наповнена до половини склянка з білою смужкою піни. Він байдуже зиркнув на Джигуна, зацікавлено ковзнув очима по зграбному й по-дівочому стрункому тілі Джигунихи, мовчки кивнув на привітання, повернув голову до вікна і, доки подружжя вмощувалося, так і не промовив жодного слова, попиваючи неквапом пиво.
Джигун, призвичаївшись, намагався завести з ним сяку-таку бесіду, та сусід лише іронічно зиркав у відповідь і вперто не бажав зав’язувати знайомство. Джигун стенув плечима та й втупився і собі у вікно, де, вкриті снігом, тягнулися сумні зимові краєвиди.
Так, утрьох, нудьгуючи, замислені кожен у своє, проїхали вони годину чи дві.
Сусід виходив кілька разів у коридор – курити чи що, зазирала в купе провідниця – ото й усі комунікації на початку романтичної подорожі.
Микола ШМИГІН
Далі буде
| Comments: |
