Птахи також тужать, коли втрачають пару
У нашому селі Яревище, що у Старовижівському районі, здавна водилися білі лелеки та журавлі. Мостили гнізда на хатах, сараях, тоді ще вкритих соломою. Старожили розповідають, що було їх багато і ставали вони бажаними у кожному дворі. Дехто з господарів закидав на клуні колеса, щоб на них селилися птахи, бо вважали їх своєрідним оберегом від усіляких нещасть. Ще в дитинстві, коли бігала лісовими стежками, спостерігала за пташиним життям. І випадки, які вразили мою душу, лише підтвердили – птахи, як і люди, теж знають, що таке щастя і любов.
З роками життя змінювалося, ставало заможнішим. Зникли хати під стріхами, але… почали зникати й журавлі та лелеки. Тому зраділи мешканці села, коли позаторік в його центрі звила гніздо на старій липі пара журавлів. А з ними все навкруги ніби ожило, посвітлішало. Через деякий час уже бавили незграбних журавлят.
Непомітно проминуло літо. Худенькі пташата перетворилися у гарних струнконогих журавлів. Цікаво було спостерігати, як батьки навчають їх журавлиної премудрості. Та одного осіннього дня сталося лихо: було обірване журавлине щастя. Журавку вбито. Кричала душа: де серед хороших моїх односельців узялася жорстока людина з каменем замість серця? Бродив одинокий журавель городами. То замре, стоячи на одній нозі, сховавши голову під крило, то кволо злетить на електричний стовп, закине голову й голосно затужить…
Ще минулої весни прилітав він до свого гнізда. Але довго тут не затримався. Походив, політав декілька днів, ніби чекав когось. Потім зник і більше не повернувся. Не зміг простити образи…
На порепаному стовбурі старої груші за густим гілляччям заховалось пташине дупло. Вже не один рік тут знаходять притулок шпаки. Щойно приле-тівши, вони відразу клопочуться облаштуванням своєї домівки, голосно і весело виспівуючи. Шпак, як справжній дбайливий господар, раз по раз опускався на землю. То суху гілочку, то пір’їночку у дзьобику несе, щоб вимостити зручне й затишне гніздечко для майбутніх пташенят. Захопився, бідолашний, роботою, забувши про небезпеку. Не помітив, що в кущах бузку причаївся підступний кіт Мейсон. Плиг – і вже пташка в його гострих кігтиках…
Декілька днів шпачиха майже не показувалася з дупла. І спів її був схожий на протяжний плач. Видно, сумувала.
Аж одного дня у садок прилетіла ціла зграя шпаків, десь із сорок. Галаслива компанія вчинила справжнісінький гармидер. Співала, туркотіла, цвірінькала, стрекотала… Десь за годину знялась і полетіла собі геть, залишивши… одного шпака. От тобі й справили весілля. Тепер у дуплі знову господарюють двоє.
Любов БІДЗЮРА,
Волинська область
| Comments: |
