Пес, який… співає весільні пісні

У невеличкому селі Буків Луцького району живе пес з незвичайними здібностями. Йому не дають команди “сидіти” чи “лежати”, навіть не вимагають “подати голос”, лише просять... заспівати. На диво, Босий з півслова розуміє людську мову і починає завивати в такт і тон з господарем.
Тільки мова заходить про спів – песик лащиться, зручно вмощується на колінах Леонтія Саціна й уважно слухає, щоб не прогавити, коли йому “вступати”. Розпочали з повстанської. Спостерігаю, як Леонтій Степанович водить рукою перед мордочкою Босого, наче диригент. Коли звук має бути протяжний – підіймає палець вгору і “змушує” тримати ноту довше, ще і ще. Коли помічає “халтуру” – гримає на чотириногого співака, щоб не вив. Той ніби розуміє: винувато з-під лоба дивиться господареві в очі, кілька разів облизує йому носа та відразу виправляє фальшиве звучання. Й справді, мелодія виходить в такт.
З’явився Босий в домі Саціна випадково. Сім років тому його старенька тітка зламала ногу, тому змушена була довший час лежати сама в чотирьох стінах (племінник ходив на роботу). От сусідка й принесла їй розраду – маленьку пискляву “рукавичку”.
– Я спочатку не хотів те волохате чудо залишати, – зізнається чоловік, – бо у нас був собака. Але тітка ним дуже тішилася, то я й не перечив. Уявіть наше здивування, коли ми одного разу помітили, що тільки тітка починає йойкати від болю – Босий гавкотом відтворює те звучання. Тоді я взявся співати – й собака підхопив!
Голос в Леонтія Степановича непоганий (недарма в церковному хорі співає), репертуар пісень чималий. Чотириногий “напарник” старанно розучив чимало партій – й невдовзі було створено дует. Разом співають повстанські та весільні пісні, й обов’язково на біс свою улюблену – “Сиджу я край віконця”.
За добру службу і гарний “концерт” господар неодмінно обдаровує Босого солодощами. Знає, що песик дуже любить ласувати шоколадними цукерками та кукурудзяними паличками, тож намагається щоразу, як трапляється нагода, припасти в кишені кілька “смаколиків”.
– Недавно мені за мого Босого 100 доларів пропонували, – зізнається чоловік. – Не продав. Як ото в батьків з хати дитину забрати, так само важливий і собака для мене. А гроші я маю...
Леонтій Сацін ще називає свого вірного чотириногого друга Льоля.
– Звідки таке дивне ім’я? – цікавлюся.
– А він дуже любить спати в ліжку – люлі. Так те “льоля” й причепилося. Тепер відгукується на обидві клички.
Прийшов час прощатися з незвичним дуетом. Ступивши кілька кроків до хвіртки, почула за спиною “Бувайте здорові, живіте багато”. Босий ще і ще радо виспівував кожен звук.

• Нравится
•