Поліський слід Тараса Процюка

Телеоператор Варшавського бюро “Рейтер” Тарас Процюк загинув 8 квітня 2003 року в Багдаді від снаряда, що влучив у готель “Палестина”. Там мешкали журналісти з багатьох країн світу, які прибули в Ірак, щоб розповісти правду про ту війну. Смерть зробила відомим на всю Україну досі відомого лише в певному колі скромного репортера. Скромного, але високомайстерного професіонала, котрий встиг до Іраку побувати з телекамерою в руках практично в усіх гарячих точках планети: знімав московські заворушення 1993 року, військові конфлікти в Карабаху, Придністров’ї, колишній Югославії, в Афганістані, на Близькому Сході і в Чечні. Він не ганявся за славою, перебуваючи завше поза кадром, він прагнув показати те, що ми повинні були побачити.

Тарас Процюк народився, як відомо, в Івано-Франківську, проте тримав пос-тійний зв’язок з Волинським Поліссям, більше того, Полісся, можна сказати, стало його другою домівкою, куди завше приїжджав хоч рідко, та з великим бажанням. Що ж поєднало горянина-прикарпатця з болотистим лісовим краєм?
…Є в Любешівському районі село Деревок. У ньому на одній з околиць живе родина Литвинчуків: Микола Петрович та Олена Макарівна. Народили вони й виховали трьох дітей: двох дочок і сина. Молодша донька Лідія із золотою медаллю закінчила місцеву школу і поїхала здобувати вищу освіту до Києва. Там і зустріла свою долю – Тараса Процюка. На весілля в Деревок, звісно, приїхали Тарасові батьки. Про цю незвичайну для поліського села подію згадує сусід Литвинчуків Микола Іванович Терещук:
– Тарасів батько, Степан, вразив нас освіченістю, культурою і великим українським духом. Я мав змогу з ним трохи поспілкуватися, бо він з дружиною Одаркою ночував у нас. Але найбільше вразив і запам’ятався епізод під час самого весілля. Коли Процюк-старший заворожив усіх гостей декламуванням поезії. Він сказав нам, бо ми сиділи за столом поруч: “Ви тихенько співайте, а я читатиму вірші”.
Ми заспівали Шевченкову “Така її доля”, ще якісь ліричні народні, і під цей акомпанемент з його вуст полилися пристрасні, ніжні філософські рядки Стуса, Франка, Лесі Українки, інших славетних поетів. Усі завмерли і слухали ці дивні потоки мелодії і прекрасних слів.
Саме від батька перейняв Тарас український дух. Адже українцем-патріотом найперше пам’ятають його в Деревку. Проте в політичні дискусії устрявати не любив, як і не любив коментувати політичні події. Сусіди, ясна річ, вважаючи його дуже авторитетною людиною (ще б пак, побував у стількох країнах!), прохали, щоби пояснив, що діється в столиці, хто з політиків чим дише.
– Читайте газети, дивіться телебачення – і робіть свої висновки, – відповідав Тарас.
Не часто він приїжджав у Деревок, та кожен його приїзд ставав не тільки радістю для родини, а й подією для всього кутка. Особливо горнулася до Тараса молодь. Син Миколи Івановича Олег, наприклад, чекав гостин Процюка, як свята. “Тарас – справжній мужик!” – захоплено казав, коли мова заходила про Литвинчукового зятя.
Звістка про Тарасову смерть стала справжнім шоком для тих, хто в Деревку знав його ближче. Тесть і теща ще й досі від цього не оговталися. Коли я приїхав у село і напитував їхню хату, мене попередили: “Навряд чи вони захочуть говорити на цю тему – надто болісно сприймають кожну згадку про зятя”.
Литвинчуків я вдома не застав… Але про Тараса там, як бачимо, не забули й інші. На чергову річницю його загибелі в місцевій школі проводили вечір пам’яті, Тарасові зображення зберігаються на фото у друзів, а душа його витає над селом, яке він полюбив, знаходячи там затишок і спочинок після неспокійних репортерських буднів.
Микола Шмигін,
Волинська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>