За що директорський син побив школяра?

В редакцію звернулися батьки цього потерпілого хлопчика, аби ми втрутилися у з’ясування конфлікту, що виник між їхньою дитиною та старшим сином директора школи одинадцятикласником Володею. Вони повідомили: Володя побив їхнього Сергійка, і це стало причиною того, що дитина опинилася в лікарні. Чесно кажучи, відразу важко було уявити: за що треба було бити хлопчину і як, щоб довести до струсу мозку? В лікарні усе це підтвердилося: шестикласник лежить в палаті від минулого четверга. Чотири дні йому не дозволяли вставати з ліжка. Того дня, у понеділок, коли з ним зустрілася, Сергійко піднявся. Звичайно, насамперед хотіла почути про всі ті події, від самого потерпілого (побачивши невеличкого худенького хлопчину, зрозуміла, що для одинадцятикласника він, як м’ячик).
– У неділю після обіду я попросив маму відпустити мене до хлопців в Уїздці (Сергій живе у Малині, а навчається у сусідньому селі – села поруч – авт.). У мене там багато друзів, – впевнено починає розповідь школяр. – Ми грали з хлопцями на подвір’ї школи у футбол. Директорові сини вийшли зі школи, вони туди ходили на комп’ютер, і ми погукали, щоб Ігор йшов до нас (він однокласник Сергія – авт.). Але його брат Володя крикнув до нас, мовляв, що ми від нього хочемо. Я запитав: «Ти так завжди з ним будеш ходити?» Він до нас щось почав кричати і прозиватися. Ми – на них, казали: «Думаєш, як директора син, то такий крутий». Тоді Володя мене догнав, дав мені кулаком по плечу і в голову – так від потилиці. Я втік. Вони пішли додому, а потім повернулися з мішком. Тоді Володя мене знов зловив, підняв за шию і вдарив сильно об дерево колюче, там туї ростуть. А тоді ще дав копняками. Я кричав і просився, щоб не бив. А його мама, вона вчителька біології, стояла на шкільних грядках і бачила це, але нічого йому не сказала.
В понеділок, вівторок і середу Сергійко ще ходив до школи. Він розповів, що його «підтошнювало, трохи крутилося і темніло в голові, він бігав за школу рвати», але думав, так щось трапилося. Та в середу вже сказав мамі, що далі не може ходити – йому погано. Навіть сусідка помітила: «Дивись, він же геть зелений». І в четвер мама відвезла його в Млинів у лікарню. В поліклініці Сергійкові стало погано, там його «відкачали» і відправили на швидкій допомозі в лікарню, де поклали на лікування, бо вже було встановлено діагноз: струс мозку. Саме побої одинадцятикласника і спричинили такий діагноз. 
Як виявилося, окрім Сергія, «получив» ще його однокласник Богдан Кудрик. Його Володя «підняв за ногу і кинув головою об землю, а потім дав ще у дихало». Хлопці підтверджують, що мали каміння в руках, коли вже директорські діти прийшли вдруге. Тоді Володя знову зловив Сергійка, «викрутив йому камінь з руки, взяв його за горло, підняв і кинув об дерево». Відразу відмічу, що всі діти говорили одне й те ж саме, головне – більшість уже не боїться висловлювати свою думку!

Зізнаюся чесно, мене не здивувало, що всі дуже негативно відгукувалися про Володіну маму – вчительку біології Наталію Володими-рівну Радчук, бо до зустрічі з дітьми я мала з нею розмову. При першому знайомстві довелося з’ясовувати, хто у школі директор: вона чи її чоловік, бо склалося враження, що керувати й давати «цінні настанови» – це справа Наталії Володимирівни, яка найперше запитала: «Що, приїхали писати про мого сина-бандюгу?» М’яко кажучи, діти не люблять цю вчительку. Коли запитувала, а хто ж з вчителів подабається, то почула різні прізвища – майже всіх вчителів. Учні зізналися: «Вчителі теж інколи сваряться, бо ми заробляємо, але не прозиваються, а Наталія Володимирівна прозивається: кодло горбате, щур...» Особливо дітей ображає те, що сини директора «ходять на комп’ютер, коли хочуть», а вони «заскакують лише на перерві, і то їх виганяють». Але коли запитувала у директора, чи можуть сільські діти піти в неділю на комп’ютер, так, як його, то почула : «Будь ласка...» Дорослі теж не говорили добрих слів про вчительку біології. Чому мене цікавила думка дітей та батьків про тутешніх вчителів? Хотіла зрозуміти: чи справді школярі не люблять директорських дітей. Адже у розмові з вчителькою біології та директором школи, батьками Володі почула цікаві фрази, що до їхнього молодшого сина Ігоря «чіпляється ціла команда», тобто не лише Сергій. А їхній старший син Володя потім додав: «До мого брата погано ставляться з початкових класів». З дітьми інших вчителів ніяких проблем і конфліктів немає – їх сприймають і з ними дружать. Наталія Володимирівна намагалася мені розповісти про якісь конфлікти з односельчанами, які мене й не цікавили, образливі слова на її адресу, що призвели до «душевного стресу». А після цього поставила питання, яке мене дуже здивувало: і це таке ставлення в Уїздцях до вчителя? На що їй лише відповіла, що ставлення до себе маємо те, яке заслуговуємо.

Найголовніше, що мене цікавило, як самі батьки-педагоги розцінюють цей конфлікт і поведінку сина-одинадцятикласника?
– Цей, як ви кажете, одинадцятикласник, мій син, змушений був поставити його на місце, – відповів директор школи Богдан Володимирович.
Відразу хотілося довідатися, що мається на увазі під реплікою «поставити на місце».
– Учень чи дитина, яка постійно обзиває брата: «Ти – директорів синок, тобі все можна, ти крутий». Навіть з вульгарщиною зверталися, – продовжив батько. – Вже так  триває роками. Що вони з нас хочуть? Тоді хлопці теж почали чіплятися. Старший підійшов, взяв за руку Сергія і витиснув каміння. Дав пару копняків – і йди собі.
Ну, добре, може, образили брата, і старший заступився за молодшого (хоча більше можна було б зрозуміти бійку рівних: одинадцятикласника з одинадцятикласником). Але якщо той конфлікт так плачевно закінчився, то принаймні можна було спробувати коректно його залагодити, а отже, найперше вибачитися і перед Сергійком, і перед його батьками. Приблизно таку думу висловила батькам-педагогам. На що від Наталії Володимирівни почула:
– Ми сказали так: Валю, чого ти прийшла? (після бійки мама Сергійка пішла до директора додому – авт.). Ти кричала до мене на городі, чи буде перший клас, чи  не буде в Малині. Іди до Малина і там питай, чи буде перший клас, щоб Сергія відправити в школу. Тут всі вчителі дурні.
– Ця мама мені жодного поганого слова не сказала про уїздецьких вчителів, – хотіла заперечити, але мама-вчителька продовжувала:
– З пошти іду, і Валя з’являється й кричить. Голова сільський, Василь Миронович, її заспокоїв. Цього року в січні Сергійко крутиться. Чого, запитую? Нема книжки. Чому? Не знав, що біологія. Сиди тихенько. Користуйся товаришевою. Далі оглядається. Кажу: “Сергію, закрий рота, бо ти неправ”. І то все що було. А вона поїхала скаржитися в райво. Чого ти за шість років не приходила, а сьогодні, коли дитина дала фізичну здачу за те, що його морально вбивали шість років, прийшла сваритися. Чого ти хочеш? Не хвалю сина за це. Треба було взяти батога і прийти до школи? Але у вчителів є якась мораль...
Отакою була відповідь на моє висловлювання щодо вибачення за завдану дитині травму. Директор до цього додав, що він сказав Валі прийти в понеділок на дев’яту годину, «але вона прийшла на другу годину на батьківські збори – вона не шукає зустрічі зі мною. І зробив висновок: «У тебе правда твоєї дитини, а у мене правда своєї».
Здається, у цьому випадку зустрічі мав би шукати директор. А він, окрім цього, заявив: нібито не знав про те, що Сергій лежить в лікарні – «кожного дня хтось з учнів хворіє».
Зрештою, належні висновки щодо цього непростого конфлікту, думаю, зроблять відповідні органи, а особливо районний відділ освіти. Однак з усього почутого у мене склалася думка, що неприязнь сільських дітей до дітей директора школи і вчительки біології викликала саме некоректна поведінка оцих батьків-педагогів. Бо діти, як лакмусовий папірець, дуже тонко й неупереджено реагують на поведінку дорослих, зокрема і вчителів. І в таких випадках не треба шукати винних «братів, сестер, Ярошенків» чи кого там ще(?), а, напевно, падати на коліна і по-людськи просити пробачення. Всі ми – батьки, у кожного можуть виникнути різні, як не прикро, але й неприємні ситуації. Треба вміти розсудливо з них виходити. А не доливати масла у вогонь.