Селяни дозволяють собі хворіти після Покрови
Самарівська дільнична лікарня, що в Ратнівському районі на Волині, заснована у 1955 році. Двадцять п’ять років у ній працює головним лікарем Михайло Яворський, котрий потрапив на Волинь після закінчення Львівського медичного інституту. Приїхав – і прикипів до цих місць, хоч з теплотою згадує про рідну Львівщину. Саме йому доводилося добудовувати лікарню, проводити газ. А тепер ще й дбати про енергозбереження.
Перша лікарня у Самарах із хат «ворогів народу»
Михайло Миронович родом з Турківського району, що на Львівщині. Коли його направили працювати в село, навіть гадки не мав, щоб нарікати. Мовляв, і тут потрібно працювати комусь. За всі ці роки вже прижився. Отримав помешкання в багатоквартирному будинку для вчителів. Так і живе там сам. Отож, все його життя – в роботі. У Самарах про нього кажуть: старанний господар, вимогливий.
Коли ми приїхали в цей заклад, тут якраз працівники лікарні наводили порядок: загрібали листя, вивозили сміття і білили дерева.
– Я просто дотримуюсь всіх норм, от і все, – каже керівник. –Звісно, лікарню, якою вона була 25 років тому і тепер, порівняти не можна. Її у 1955 році збудували із хат “ворогів народу”. А тих людей вивезли як куркулів у Казахстан, Дніпропетровську область. Частину землі, яку займає лікарня, відібрали у церкви. Оце нове приміщення вже при мені добудовували. Роботи тут було – хоч відбавляй. Але зараз газ маємо, от якби ще фінансували сільські медичні заклади так, як треба.
– А який бюджет лікарні?
– Бюджет формуємо не ми, і він становить 369 тисяч 930 гривень в рік. Але він куций. А витрат багато. Лише 70 відсотків від загальної суми йде на зарплату працівникам. На харчування виділяється гривня 47 копійок. Тому змушені утримувати 2 гектари землі, які обробляють наші працівники, в тому числі і лікарі, щоб мати свої овочі: картоплю, буряки, моркву, капусту. Відтак, з нашими харчами обід на одного хворого складає три гривні. А щоб полегшити труд в полі, завели ще й коня. І все це задля хворих.
Колись у цій дільничній лікарні було 35 ліжок. Однак потім “зверху” вирішили вкоротити фінансування медицини на селі, і доскорочувалися до 15 ліжок стаціонару. А потім змилостивилися і додали ще 10 ліжок денного стаціонару. І всі вони заповнені. Особливо взимку. Хоч в чергу вишиковуй хворих! Люди закінчують всі польові роботи, засівають озимину і десь у жовтні, після Покрови, масово йдуть зі своїми болячками в лікарню (влітку хворіти собі не дозволяють, як кажуть самарівчани, нема чого прислухатися до хвороб).
Коли ми приїхали в цей заклад, тут якраз працівники лікарні наводили порядок: загрібали листя, вивозили сміття і білили дерева.
– Я просто дотримуюсь всіх норм, от і все, – каже керівник. –Звісно, лікарню, якою вона була 25 років тому і тепер, порівняти не можна. Її у 1955 році збудували із хат “ворогів народу”. А тих людей вивезли як куркулів у Казахстан, Дніпропетровську область. Частину землі, яку займає лікарня, відібрали у церкви. Оце нове приміщення вже при мені добудовували. Роботи тут було – хоч відбавляй. Але зараз газ маємо, от якби ще фінансували сільські медичні заклади так, як треба.
– А який бюджет лікарні?
– Бюджет формуємо не ми, і він становить 369 тисяч 930 гривень в рік. Але він куций. А витрат багато. Лише 70 відсотків від загальної суми йде на зарплату працівникам. На харчування виділяється гривня 47 копійок. Тому змушені утримувати 2 гектари землі, які обробляють наші працівники, в тому числі і лікарі, щоб мати свої овочі: картоплю, буряки, моркву, капусту. Відтак, з нашими харчами обід на одного хворого складає три гривні. А щоб полегшити труд в полі, завели ще й коня. І все це задля хворих.
Колись у цій дільничній лікарні було 35 ліжок. Однак потім “зверху” вирішили вкоротити фінансування медицини на селі, і доскорочувалися до 15 ліжок стаціонару. А потім змилостивилися і додали ще 10 ліжок денного стаціонару. І всі вони заповнені. Особливо взимку. Хоч в чергу вишиковуй хворих! Люди закінчують всі польові роботи, засівають озимину і десь у жовтні, після Покрови, масово йдуть зі своїми болячками в лікарню (влітку хворіти собі не дозволяють, як кажуть самарівчани, нема чого прислухатися до хвороб).
Артрози, артрити, радикуліти – хвороби селян
Обслуговують самарівські медики майже 5 тисяч населення. До дільниці входить два фапи в селах Оріхове і Язовні. Коли у цих селах огляд хворих можна провести у медичних закладах, то добратися до найвіддаленішого хутора непросто. А таких хуторів тут аж… 47.
– Дуже важко працювати в такій розкиданій місцевості, –розповідає Михайло Миронович.
– А якими хворобами найчастіше хворіють у ваших селах?
– Насамперед це порушення рухової системи: артрози, артрити, радикуліти. Важка фізична праця дає про себе знати болями у спині, руках-ногах. Люди не мають де працювати, щоб виживати, понабирали паїв, а основна тяглова сила на селі – кінь, техніки немає, все виконується вручну, а відтак, і проблеми із здоров’ям наживають. Гіпертонією багато хворіють (десь 80 відсотків населення її має). Ці хвороби спричинені насамперед соціальними умовами: ритм життя насичений, нестатки, нервування, ось і маємо те, що маємо. Хоча й лікуватися тепер народ іде більше, особливо коли похолодає. Немовлят на світ у Самарах з’являється дещо більше, ніж помирає людей. Хоча колись дітей до року було до сотні, а тепер їх 50. Та й наші села славилися багатодітними родинами, чого зараз немає.
– Цей рік оголошено роком села. Ви, як керівник медичної установи, вже відчули якусь підтримку?
– Звісно, є програма, але конкретно якоїсь підтримки ми не відчули. Правда, зараз багато говориться про енергозбереження. Оскільки у нас в лікарні газ, то потрібно встановити зручні котли. Хоча енергозбереження, на мою думку, потрібно починати з вікон, бо колись їх встановлювали як-небудь, із сирого матеріалу, тепер вони порозсихалися. А котел у нас і так якісний, крім того, поряд йде теплотраса – і в лікарні взимку холодно не буває.
– На вашу думку, скільки потрібно коштів, щоб нормально дообладнати лікарню і виплачувати працівникам зарплату?
– Кажуть, що зарплата повинна складати 40-45 відсотків від загального бюджету, бо, як стверджують спеціалісти, якщо більше – то це вже проїдання, руйнація галузі. Але достойна зарплата у сільського медпрацівника повинна бути, бо хто тоді працюватиме на селі за мізер? І крім того, потрібно міняти обладнання, яке вже за 20 літ морально і матеріально застаріло. Потрібно обновити фізкабінет, лабораторію, придбати нові холодильники. А то все кошти. Тільки щоб нормально укомплектувати стоматологічний кабінет, потрібно 50 тисяч гривень. Звісно, є спеціальні програми, і ніби їх виконання почалося з медпунктів та ФАПів, можливо, дійде і до дільничних лікарень. А стосовно лікарів, то вони у нас працьовиті, кожного другого четверга приїжджають спеціалісти з районної лікарні, наші фахівці часто їздять по селах, аби тільки нормально фінансувалась сільська медицина.
– Дуже важко працювати в такій розкиданій місцевості, –розповідає Михайло Миронович.
– А якими хворобами найчастіше хворіють у ваших селах?
– Насамперед це порушення рухової системи: артрози, артрити, радикуліти. Важка фізична праця дає про себе знати болями у спині, руках-ногах. Люди не мають де працювати, щоб виживати, понабирали паїв, а основна тяглова сила на селі – кінь, техніки немає, все виконується вручну, а відтак, і проблеми із здоров’ям наживають. Гіпертонією багато хворіють (десь 80 відсотків населення її має). Ці хвороби спричинені насамперед соціальними умовами: ритм життя насичений, нестатки, нервування, ось і маємо те, що маємо. Хоча й лікуватися тепер народ іде більше, особливо коли похолодає. Немовлят на світ у Самарах з’являється дещо більше, ніж помирає людей. Хоча колись дітей до року було до сотні, а тепер їх 50. Та й наші села славилися багатодітними родинами, чого зараз немає.
– Цей рік оголошено роком села. Ви, як керівник медичної установи, вже відчули якусь підтримку?
– Звісно, є програма, але конкретно якоїсь підтримки ми не відчули. Правда, зараз багато говориться про енергозбереження. Оскільки у нас в лікарні газ, то потрібно встановити зручні котли. Хоча енергозбереження, на мою думку, потрібно починати з вікон, бо колись їх встановлювали як-небудь, із сирого матеріалу, тепер вони порозсихалися. А котел у нас і так якісний, крім того, поряд йде теплотраса – і в лікарні взимку холодно не буває.
– На вашу думку, скільки потрібно коштів, щоб нормально дообладнати лікарню і виплачувати працівникам зарплату?
– Кажуть, що зарплата повинна складати 40-45 відсотків від загального бюджету, бо, як стверджують спеціалісти, якщо більше – то це вже проїдання, руйнація галузі. Але достойна зарплата у сільського медпрацівника повинна бути, бо хто тоді працюватиме на селі за мізер? І крім того, потрібно міняти обладнання, яке вже за 20 літ морально і матеріально застаріло. Потрібно обновити фізкабінет, лабораторію, придбати нові холодильники. А то все кошти. Тільки щоб нормально укомплектувати стоматологічний кабінет, потрібно 50 тисяч гривень. Звісно, є спеціальні програми, і ніби їх виконання почалося з медпунктів та ФАПів, можливо, дійде і до дільничних лікарень. А стосовно лікарів, то вони у нас працьовиті, кожного другого четверга приїжджають спеціалісти з районної лікарні, наші фахівці часто їздять по селах, аби тільки нормально фінансувалась сільська медицина.
Марія ДУБУК,
Волинська область
| Comments: |
