Шукали останки німецьких солдатів, а знайшли церковні дзвони
Друга світова війна нагадує нині про себе переважно небезпечними знахідками – снарядами, бомбами, зброєю. У райцентрі Зборів на Тернопільщині сумне поєдналося з радісним: шукаючи останки вояків німецького вермахту, робочі знайшли церковні дзвони, заховані місцевими патріотами у 1944 році. Пролежавши в землі 62 роки, раритети знову повернулися до громади, яка не раз пробувала їх розшукати.
Того дня представники німецької народної спілки організували на подвір’ї Зборівської гімназії, котра межує з церковним подвір’ям, пошуки останків німецьких солдатів, що загинули у запеклих боях за Зборів. Скрегіт екскаваторного ковша, який наштовхнувся на якийсь метал, зупинив розкопки на перших же хвилинах. Побачивши, що відкрилося у землі, екскаваторник відразу побіг по священика. Виявлення цінностей парох церкви Новомучеників українського народу отець Тадей назвав подією знаковою:
– Це сталося у світлу середу, отже, шукачі останків стали знаряддям у руках Божих. Господь благословив їхні дії, а нам послав цінну знахідку. Сподіваємося, що з Божою допомогою відбудуємо й зруйновану під час війни дзвіницю.
Виготовлені у 1928 році зі сплаву металів дзвони добре збереглися, бо були передбачливо загорнуті у бляху. На тілі вилитих умілими майстрами красенів – надписи польською мовою з іменами жертводавців. Не знайшовся наразі третій, найменший дзвін.
Свою, але тільки скорботну місію виконали й представники німецької спілки. Вони дістали із землі, перевезли і поховали на територію меморіального комплексу у селі Потеличі Жовківського району Львівщини останки понад сотні загиблих земляків. Гідного християнського поховання вони чекали непристойно довго.
Директор Зборівської гімназії Ярослава Ковбасюк каже, що про могили німців на подвір’ї закладу було відомо всім, вчителі постійно доглядали символічний насип у кутку двору. Але ніхто не здогадувався, що поховання знаходиться буквально під ногами учнів та вчителів – під заасфальтованою доріжкою, що веде до гімназії.
– Після війни хрести на цвинтарі зрівняли з землею, залишився лише один, та й той останніми роками хтось прибрав, – розповіла пані Ярослава. – За Союзу та роки незалежності наше приміщення розбудовувалося, розширявся під’їзд до нього, і під час робіт у землі часто знаходили людські кістки. Визначити точне місце поховання солдатів вермахту допомогла німкеня Роза-Марія Вольф, батько якої загинув у 1944 році під Беримівцями Зборівського району. Торік вона привезла і показала старе фото, на якому видно, як розміщувався німецький цвинтар понад 60 років тому – хрести стоять якраз напроти нашої гімназії. Мерців ховали просто під вікнами тимчасового військового госпіталю, який знаходився у проборстві.
Хтозна, скільки часу чекали б ще останки солдатів ласки живих, але допоміг випадок: торік зборівська гімназія, вигравши гранд Українського фонду соціальних інвестицій, запланувала збудувати на своїй території спортзал, і Ярослава Ковбасюк попросила німців пришвидшити процес перепоховання. Результат виявився подвійним – знайшлися ще й дзвони.
– Це сталося у світлу середу, отже, шукачі останків стали знаряддям у руках Божих. Господь благословив їхні дії, а нам послав цінну знахідку. Сподіваємося, що з Божою допомогою відбудуємо й зруйновану під час війни дзвіницю.
Виготовлені у 1928 році зі сплаву металів дзвони добре збереглися, бо були передбачливо загорнуті у бляху. На тілі вилитих умілими майстрами красенів – надписи польською мовою з іменами жертводавців. Не знайшовся наразі третій, найменший дзвін.
Свою, але тільки скорботну місію виконали й представники німецької спілки. Вони дістали із землі, перевезли і поховали на територію меморіального комплексу у селі Потеличі Жовківського району Львівщини останки понад сотні загиблих земляків. Гідного християнського поховання вони чекали непристойно довго.
Директор Зборівської гімназії Ярослава Ковбасюк каже, що про могили німців на подвір’ї закладу було відомо всім, вчителі постійно доглядали символічний насип у кутку двору. Але ніхто не здогадувався, що поховання знаходиться буквально під ногами учнів та вчителів – під заасфальтованою доріжкою, що веде до гімназії.
– Після війни хрести на цвинтарі зрівняли з землею, залишився лише один, та й той останніми роками хтось прибрав, – розповіла пані Ярослава. – За Союзу та роки незалежності наше приміщення розбудовувалося, розширявся під’їзд до нього, і під час робіт у землі часто знаходили людські кістки. Визначити точне місце поховання солдатів вермахту допомогла німкеня Роза-Марія Вольф, батько якої загинув у 1944 році під Беримівцями Зборівського району. Торік вона привезла і показала старе фото, на якому видно, як розміщувався німецький цвинтар понад 60 років тому – хрести стоять якраз напроти нашої гімназії. Мерців ховали просто під вікнами тимчасового військового госпіталю, який знаходився у проборстві.
Хтозна, скільки часу чекали б ще останки солдатів ласки живих, але допоміг випадок: торік зборівська гімназія, вигравши гранд Українського фонду соціальних інвестицій, запланувала збудувати на своїй території спортзал, і Ярослава Ковбасюк попросила німців пришвидшити процес перепоховання. Результат виявився подвійним – знайшлися ще й дзвони.
Євгенія ЛІЩУК,
Тернопільська область
Тернопільська область
| Comments: |
