Армія без держави

Він не дожив до проголошення української незалежності лише десять літ і кілька місяців до виходу в світ своїх спогадів під назвою “Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху”. У книзі автор легкою і доступною мовою розповідає про своє життя і боротьбу в роки Другої світової війни. У присвяті записано: “Тим українцям, що полягли, як безіменні герої гігантського підземного фронту нашої Батьківщини, а серед них і моїй вірній дружині Анні, складаю ці скромні рядки замість вінка на їх невідомих могилах”. Тарас Бульба-Боровець помер 15 травня 1981 року.

Як Боровець став Бульбою
Історія “Поліської січі” – трагічна сторінка національно-визвольної боротьби нашого народу, яка потребує об’єктивного та неупередженого висвітлення, щоб молоде покоління знало – українці прагнули незалежності і воювали за свою державу. Вже багато років жителька містечка Березне Рівненської області Алла Володимирівна Куц детально вивчає біографію командувача УПА Тараса Бульби-Боровця. Вона – юрист за освітою, працювала адвокатом, суддею, зараз – нотаріус, але політичною діяльністю займається з 1989 року, згодом стала головою Березнівської районної організації Конгресу української інтелігенції. Жінка розповіла, як вона зацікавилася цим військовим та політичним діячем. – Якось рівненський науковець Йосип Пацула мені розповів, що в наших краях народився Тарас Бульба-Боровець, – згадує пані Алла. –  Ми вирішили провести в Березному вечір, присвячений цьому діячеві. Адже в нашому містечку в нього була явочна квартира, ще живі свідки, які його добре пам’ятають. У мене виникло бажання знайти вояків “Поліської січі”. Але їх залишилося дуже мало, майже всі вибиті. Кілька чоловік в США та Канаді, декілька – в Німеччині. У Костополі живе особистий охоронець Боровця – Микола Ширко. Так юрист стала дослідницею життя свого відомого земляка. Вона писала в архіви, музеї, але з’ясувалося, що дуже мало збереглося матеріалів. Народився Тарас у звичайній селянській родині 9 березня 1908 року в селі Бистричі, яке раніше входило до Костопільського повіту (тепер Березнівський район Рівненської області). В сім’ї було дев’ять дітей. Його батько Дмитро мав всього три десятини землі. “Хліба з бідою вистачало до Коляд, – згадував своє дитинство Тарас Боровець. –  Від Коляд до Юрія жили на картоплі, а від Юрія не ставало й її. До нового хліба якось перебивалися на зелені, головним чином на щавлі. Як тільки я почав спинатися на ноги, мене старші дражнили прізвиськом Тарас Бульба. За цю зневагу я дуже гнівався і суворо відбивався. Коли ж у школі прочитав “Тараса Бульбу” Гоголя, то почав своїм ім’ям гордитися.” З цим псевдо Тарас Боровець увійшов в історію. Почуття патріотизму йому прищепив дід, який служив у петлюрівській армії. Тому ще з юних літ в Тараса з’явилося бажання боротися за волю України. Чотирнадцятирічним хлопчаком він пішов працювати на каменоломню, бо вдома не було що їсти. Побачивши, як керівник кар’єру, стоячи на горбку, керує роботою підприємства, він з першого дня вирішив за будь-яку ціну стати таким керівником. Але амбітному поліщукові не вистачало освіти. Від рання до смеркання – каторжна робота в кар’єрі, а по ночах займався самоосвітою. У каменярстві він пройшов всі щаблі кар’єри, і за 15 років став власником кар’єру чорного граніту в Карпилівці. У 1931 році Боровець відбув військову повинність у польській армії в полку гірської піхоти. Він хотів стати офіцером і збирався скласти іспити, але, як неблагонадійного елемента, поляки не допустили його навіть до курсу молодших старшин. Того ж року він познайомився з донькою чеського колоніста з Луцька Анною Опоченською. Красень-українець з чорним волоссям та синіми очима сподобався дівчині. Батько Анни спочатку не давав згоди на цей шлюб, але майбутній зять дуже сподобався йому своїм розумом та діловою хваткою, і Йосип Опоченський здався. “Ця людина, не цураючись своєї нації, стала моїм вірним другом, – згадував про свою дружину Тарас Боровець. – Вона опанувала українську мову, вивчила наші звичаї і зробилася моїм найактивнішим співробітником у громадських справах. Без жодних нарікань несла разом зі мною всі тягарі та прикрості”.
Українське національне відродження
Допитливий та розумний Тарас Боровець приходить до висновку, враховуючи низький рівень національної свідомості мешканців Полісся, що потрібно проводити культурно-освітню роботу серед молоді. З цією метою взимку 1932 року було засновано підпільну організацію під назвою “Українське національне відродження”. Керівником і головним фінансистом УНВ став Боровець. У 1932-1933 роках він двічі нелегально переходив польсько-радянський кордон, на власні очі бачив голодомор. Вражений Тарас Боровець написав книгу “Людожери”. У червні 1934 року було скоєно замах на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Відразу розпочалися репресії проти українців. Тараса Боровця заарештували і кинули в сумнозвісний концентраційний табір Береза Картузька. Як один із “засновників” табору, в’язень отримав номер 168. Дуже цікаво читати його спогади про перебування в неволі... Через рік після звільнення в 1936 році енергійний та підприємливий українець відкриває власний кар’єр чорного граніту в селі Карпилівка Сарненської округи. Підприємство Боровця було досить успішним, і в кар’єрі працювало від 300 до 500 робітників. Цікавий історичний факт: у Боровця замовляла пам’ятник для свого чоловіка вдова Юзефа Пілсудського. Величезний гранітний постамент тягнули вузькоколійкою аж до Варшави. “Взимку я пережив новий удар польської влади, – пише автор. – Мені заборонили мешкати в прикордонній смузі. Я був змушений продати підприємство та виїхати вглиб Польщі...” Керівництво УНВ він здійснював через зв’язкових. Першого вересня 1939 року розпочалася війна. Тарас Боровець був очевидцем ліквідації незалежної Польської держави. Так сталося, що керівництво Українського національного відродження опинилося в зоні німецької окупації: сам Боровець, його начальник штабу полковник Іван Литвиненко та сотник Василь Раєвський. Було прийнято рішення нелегально проникнути через радянський кордон.
Народження УПА
20 червня 1940 року у Варшаві відбулася таємна нарада у Президента Української Народної Республіки в екзилі Андрія Лівицького за участю військових керівників, полковників УНР. Боровець підготував детальний план створення військової організації, який на нараді доповнили та затвердили. – Якщо слідувати історичній правді, – стверджує Алла Куц, – то Українська повстанська армія “народилася” 20 червня 1940 року. Адже саме тоді Тарас Бульба-Боровець отримав військовий наказ про формування українських збройних сил, і його призначили командувачем. З цією метою в серпні 1940 року він переходить радянський кордон. Тому дата 20 червня 1940 року має бути внесена в офіційні історичні календарі. Тепер деякі історики і науковці, прискіпливо вивчаючи діяльність Тараса Дмитровича, піддають критиці ті чи інші дії командувача УПА в роки війни. Тоді він, намагаючись зберегти життя своїх вояків, вів переговори з обома ворогами України – німцями і більшовиками, прагнучи мирного надання незалежності своїй державі. Це була течія поміркованого націоналізму – з меншими людськими втратами здобути незалежність. Адже в правовій демократичній державі життя кожного громадянина – найвища цінність. Колись наші нащадки оцінять його роль в подіях тих буремних років, а наше завдання – відновити історичну справедливість щодо дати створення УПА. 22 червня 1941 року розпочалася радянсько-німецька війна. З того часу, за словами Боровця, Українське національне відродження припинило своє існування і було реорганізоване в Українську повстанську армію “Поліська січ”. Командувач став підписувати всі накази та документи псевдо “Отаман Тарас Бульба”. З початком окупації склалася досить парадоксальна ситуація – німецькі війська вже брали Київ та Смоленськ, а в їхньому глибокому тилу ще діяли розбиті радянські дивізії та частини НКВС. Окупанти поліську котловину просто обійшли. Тоді владу у свої руки бере Бульба-Боровець. З цією метою в Сарнах організовує окружну команду української міліції і стає окружним комендантом. Кадри для свого війська готують у підстаршинській школі. Олевська республіка 21 серпня 1941 року “Поліська січ” звільнила від більшовиків містечко Олевськ на Житомирщині. Сюди переїжджає штаб, організовується нова підстаршинська школа, місцева міліція та самоуправа, починає виходити тижнева газета “Гайдамака” як орган “Поліської січі”. “Від половини серпня до половини листопада 1941 року Олевськ був справжньою столицею, – пише Бульба-Боровець, – щось на зразок окремої абсолютно суверенної української національної республіки, яка мала свою територію, що її виборола від ворога, свою адміністрацію, своє військо, своє законодавство воєнного часу, свій суд, свою виконавчу владу. Німецький окупант на цю територію не показувався, а залишки більшовицького окупанта були розгромлені”. В кінці липня 1941 року поліський отаман поїхав до Львова на переговори з ОУН Андрія Мельника та Бандери. З бандерівцями домовитися не вдалося, а з мельниківцями підписали договір. У листопаді 1941 року німці зробили спробу ліквідувати Олевську республіку. До Олевська приїхав гебітскомісар з Рівного, який поставив вимогу, що “Поліська січ” повинна виконувати накази німецької влади. Тоді Тарас Бульба після переговорів з генералом Кіцінгером приймає рішення офіційно ліквідувати “Поліську січ”, оскільки німці не захотіли визнати її спеціальною військовою українською частиною. “Сам момент ліквідації останнього Олевського гарнізону був дуже драматичний, – згадує отаман. – Олевський курінь був зібраний на площі для останнього звіту та зачитання ліквідаційного наказу. З очей всього куреня бризнули сльози! Я був до того схвильований такою несподіваною картиною, що не міг промовити ні слова...”. УПА перейшла у підпілля. Після “офіційної ліквідації” “Поліської січі” стали розроблятися нові плани боротьби, адже воювати довелося з радянськими партизанами та регулярними німецькими військами. У червні 1942 року головна команда УПА надіслала листа гауляйтеру України Еріху Коху. Написаний в дуже гострій формі з такою вільною, недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана. “У цьому листі ми повідомляли цього нового ката України, що перша антинімецька бойова акція УПА була відповіддю на їхню злочинну політику та явний бандитизм, що виявлявся у формі репресій проти цивільного населення України. Коли німецька політика не зміниться, тоді, виконуючи волю свого народу, УПА перейде до другої фази антинімецької боротьби”. Варто відзначити блискуче проведену повстанцями Шепетівську операцію в ніч на 19 серпня 1942 року, під час якої було знищено всю німецьку військову техніку на станції Шепетівка. Були успішні бої під Гощею та Корцем, а в Бистрицькій операції проти Бульби-Боровця німецьке командування застосувало навіть авіацію. Тепер стали доступними для вивчення радянські, німецькі та польські документи того періоду. Ось лише невеличкий фрагмент зі спецдонесення начальника Українського штабу партизанського руху Строкача від 2 серпня 1943 року секретарю ЦК КП(б) України Коротченку під грифом “цілком таємно”: “...У північно-західній частині України і південній частині Білорусі є військове формування, яке називається “Українська Повстанська Армія” (УПА), чисельністю до 10000 чоловік. Командувачем УПА призначено Тараса Боровця. Тарас Боровець, він же Боровий, він же Рубан, він же Тарас Бульба – відомий нам як керівник націоналістичного формування ОУНівського напрямку під назвою “бульбівці”. У своїх спогадах Бульба-Боровець розповідає про переговори з радянськими партизанами, на яких домовилися з підполковником Лукіним про нейтралітет та узгодили паролі. Але втративши можливість перетягти УПА на свій бік, взимку 1943 року більшовицька Москва оголосила українських національних партизанів “бандитами”. Радянські партизани отримали наказ винищувати українських націоналістів і в односторонньому порядку порушили нейтралітет. Розпочалися серйозні конфлікти з повстанцями.
Кость ГАРБАРЧУК
Читайте продовження тут

  •  
Comments:

Один коментар до Армія без держави

  1. Pingback: На Волині презентували книгу документів про Бульбу-Боровця | Поліська Січ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>