Тисячу доларів – за вишиванку

Знайомлячи мене з тонкощами писанкарства, жінки розповіли, що „правильна” українська писанка виконується воском на сирому яйці і зафарбовується у натуральні барвники. Нині цю техніку майстри осучаснили: яйця видувають, а для розпису використовують штучні фарби.
– Ми з Надею працюємо у різних техніках, є членами Спілки народних майстрів України, до якої, знаю, приймають не всіх, – каже Стефанія Семців. – Класична писанка ціниться за свої не зовсім витончені лінії, які й роблять орнамент неповторним. А досконалі форми, відтворені деякими майстрами, не вважаються чимось винятковим. Традиційна писанка також обмежена у барвах і кожна має своє призначення – на врожай, кохання, лікування, подарунок, захист від зла...
На виставках Семціви демонструють видуті, зручні для переїздів писанки, а вдома тримають і зроблені на сирих яйцях. Висихаючи, вони зберігаються скільки завгодно довго, головне – щоб не тріснула шкаралупа. Предки, до речі, тримали в своїх домівках тільки „сирі” писанки. Цієї традиції дотримуються на Гуцульщині, де досі існує переконання: подарувати чи підкинути під хату порожню писанку означає приректи жінку на безпліддя, господаря – на злидні, дитину – на припинення росту і розумову відсталість, хвору людину – на смерть.
 Серед десятків розписаних Семцівими яєць своєрідним стилем виділяються дряпанки. З цією технікою „бавиться” сьогодні мало хто, пояснюють писанкарки, тому що одна справа – зафарбувати яйце у цибулинні, і зовсім інша – видряпати на шкаралупі голкою або шилом оригінальний орнамент. „Дряпнеш криву лінію, і вся робота нанівець”, – каже пані Стефанія. На стендах Національної спілки майстрів народного мистецтва України з-поміж багатьох зразків писанкарських технік представлені дряпанки лише теребовлянської майстрині. Цікавим є і стиль яєць-мальованок: тут найважливіше, наносячи рослинний орнамент, зробити пензликом єдино правильний мазок. Дуже красиві так звані „борщівські” або „чорні” писанки, які уособлюють трагічну сторінку нашого краю – переправлення невільників до османської Туреччини. Особливі й авторські писанки Семцівих – із зображенням сузір’їв, пам’ятних для Теребовлі віх, християнських дат. Символіка писанок – окрема тема. Кожен рисунок несе у собі певну інформацію, закладену в геометричних, рослинних орнаментах, солярних знаках. Окремі групи символів складають писанки із зображенням язичницьких берегинь, дерева життя, безконечників. Найходовіші знаки на писанках Стефанії та Надії Семцівих – кружечки (символи Сонця, безконечності), „сіточка” (відокремлення добра від зла), трикутник (вогонь), восьмикутна зірка (Сонце, сімейна злагода, родючість), триквер (вічний рух). 

У тому, що писанка є потужним оберегом для людини, теребовлянки переконалися на власному досвіді.
– Торік я з мамою та подругою вперше поїхала до київського музею просто неба у Пирогово, – розповіла Надія Семців. – Взяли із собою на виставку деякі писанки й вишивані сорочки, рушники. День видався насиченим пригодами – то замок на вхідних дверях квартири знайомих зламався, то таксист возив-блудив столицею... А у поїзді дорогою додому й зовсім дивна халепа сталася. У наше купе підсіла моложава, інтелігентного вигляду, але якась дуже метушлива жінка. Всю дорогу вона кудись вибігала, уникаючи нашого товариства, а коли у вагоні всі вляглися спати, лягла й собі. Мені сон не йшов, і я тихенько підглядала за підозрілою сусідкою напроти. Якийсь час вона лежала тихо, а потім почала вигинатися, як змія. Схожі на сичання звуки вона намагалася приглушити ковдрою, якою затуляла рот, але це не допомагало. Від шуму прокинулися мама і подруга, і жінка, зрозумівши, що за нею спостерігають, раптом зірвалася з полиці і, як була – голою, побігла по вагону з криком: „Я з ними не можу бути! У них із собою щось є!..” У Жмеринці цю жінку висадили, бо вона кидалася на провідника і начальника поїзда, покусала собі губи і руки до крові, казала дати їй ножа, щоб убити себе і „його”, а кого – невідомо... Приборкали її лише наряд міліції і бригада „швидкої” на станції. До ранку ми вже не спали, обговорювали подію. Припустили, що то наші писанки і вишиванки викликали у жіночки таку бурхливу реакцію. Згадали також, що доба, в яку добиралися додому, не проста – ніч на 2 травня, коли у Києві на Лисій горі, як подейкують, відбувається відьомський шабаш. Дуже ймовірно, що у поїзді ми зустрілися з однією з його учасниць...
Майстрині згадали легенду: коли люди припинять розписувати яйця на Великдень, світ зруйнує зло. Надія Семців-Баканова, випускниця декоративно-прикладного відділу Теребовлянського училища культури, нині навчає мистецтву писанкарства дітей зі станції юних техніків, а невдовзі читатиме курс і студентам училища. 
Мати і донька Семціви не тільки розписують писанки, а й гарно вишивають сорочки, рушники, обруси. Під час минулорічного візиту Міли Йовович до Києва їй вручили вишиванку від пані Стефанії. Над цією річчю працювала три роки і назвала її „Селяночкою” (майстрині дають назви всім своїм виробам). За цю вишиту у притаманному Тернопільщині традиційно-геометричному стилі вишиванку Міла Йовович заплатила тисячу доларів. За них сім’я придбала собі гарнітур. А іншу вишиванку пані Стефанії – „Веснянку” – від місцевого осередку партії „Батьківщина” подарували на 45-річчя Юлії Тимошенко. Сьогодні власниками чудових вишиванок та обрусів „made in Семців” є також Жерар Депардьє, керівник ДУСі Ігор Тарасюк, науковець Микола Жулинський, інші відомі люди. Було прохання до Стефанії Семців виконати вишиванку і для Віктора Ющенка, але жінка... відмовила президентському „гінцеві” через житейську причину. Вона їде на деякий час на заробітки в Італію – потрібно допомогти фінансово сім’ї доньки і зятя, які недавно побралися. Втім, у колекції Президента вишитий обрус, рушники, писанки від теребовлянських майстринь таки є.

Євгенія ЛІЩУК,
Тернопільська область