Вишиті картини Леокадії Загальської подорожують світом
У години натхнення і душевної гармонії пані Леокадія бере до рук голку і нитки. І виходить справжнє диво: її картини, вишиті гладдю, майже не відрізниш від витворів живопису. Під час презентації у Дубенському замку виставки зразків високого мистецтва, авторкою яких є мешканка села Ситно на Радивилівщині, Леокадію Загальську не вперше розпитували про секрети творчості. Здавалося б, усе елементарно – стібок за стібком, однак скільки неординарної творчої уяви, який дар бачити і відчувати світ у всій його красі, зрештою, скільки звичайного людського терпіння криється за кожним портретом, натюрмортом чи пейзажем!
Майстриня не втомлюється „популяризувати” своє улюблене заняття, яке передала їй у спадок мама – Ганна Бабич, яка сама творила до 90 років. Декому з дубенчан (в основному це працівники місцевого державного історико-архітектурного заповідника), пощастило за життя майстрині побачити, як народжуються помережані гладдю картини.
У 20-30 роках минулого століття ще маленькою дівчинкою Ганна Бабич навчалась у школі при Дубенському монастирі кармеліток. Там отримала від черниць перші уроки оздоблення золотими та срібними нитками одягу для духовних осіб. Досить швидко дівчина вийшла за рамки одноманітної і рутинної роботи. Вдався Ганні, зокрема, портрет тодішнього голови польського уряду маршала Пілсудського – він майже не відрізнявся від полотна, написаного пензлем. У 30-х роках портрет роботи Ганни Бабич довгий час виставлявся у Варшавському музеї війська польського. Під час війни безслідно зник – залишився тільки фотознімок цієї роботи, який як реліквію зберігає донька художниці. Талановитій рукодільниці довірили у свій час реставрувати стяг 43-го польського полку піхотинців, який дислокувався у Дубні, вона вишивала прапор для польської гімназії, яка діяла у нашому місті. Портрет Тараса Шевченка, ікону Божої Матері створила вже у зрілому віці. На жаль, в Україні Ганна Бабич так і залишилась невизнаною. За кілька днів до смерті художниці присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв Польщі...
В одній з кімнат надбрамного корпусу Дубенського замку, де відбувалась презентація художньої виставки, картини матері і доньки знаходились поруч. Цією деталлю організатори виставки, та й сама Леокадія Загальська хотіли підкреслити, що її творчість невіддільна від доробку Ганни Бабич і її картини є ніби органічним продовженням материнського мистецтва, виконанням її заповіту. Дехто схильний вважати, що пані Леокадія уже перевершила рідного вчителя, хоча всерйоз займатись вишиванням гладдю почала лише 12 років тому. Сама ж вона так не вважає і без вдаваної скромності каже, що мамині картини назавше залишаться для неї недосяжним зразком високого мистецтва. Кілька років тому вона разом з мамою вишила гладдю прапор нашого міста. Відтоді художниці стали для дубенчан особливо близькими і шанованими.
Вишитими картинами двох славних доньок Волині Дубно має змогу милуватись не вперше. Принаймні виставки вишитих картин останні кілька років подорожують не лише українськими містами, нерідко у столиці, а й часто за кордоном. Останнім часом чудова галерея була в Чехії.
Виставивши свої оригінальні роботи на аукціон, пані Леокадія заробила б немалі гроші. Але вона навіть у думках не „конвертує” вишиті картини у валюту. Не має навіть приблизного уявлення, скільки вони можуть коштувати. Знає тільки художниця, скільки душевного тепла, старань, уяви і часу вкладає вона у кожен витвір. Над своєю першою роботою під назвою „Зима” пані Леокадія працювала цілий рік. Одну з картин майстриня подарувала синові з невісткою, коли у них народилась донька. Іншу на 2000-ліття Різдва Христового презентувала державному комітету, який присуджує Шевченківську премію. Добре, що тепер члени цього комітету мають уявлення про творчість Леокадії Загальської. Адже Дубенська міська рада та ряд місцевих громадських організацій вирішили висунути її кандидатуру на здобуття Шевченківської премії у галузі мистецтва. А ще у Дубні вважають, що самобутній художниці давно личило б звання заслуженого працівника культури України.
У 20-30 роках минулого століття ще маленькою дівчинкою Ганна Бабич навчалась у школі при Дубенському монастирі кармеліток. Там отримала від черниць перші уроки оздоблення золотими та срібними нитками одягу для духовних осіб. Досить швидко дівчина вийшла за рамки одноманітної і рутинної роботи. Вдався Ганні, зокрема, портрет тодішнього голови польського уряду маршала Пілсудського – він майже не відрізнявся від полотна, написаного пензлем. У 30-х роках портрет роботи Ганни Бабич довгий час виставлявся у Варшавському музеї війська польського. Під час війни безслідно зник – залишився тільки фотознімок цієї роботи, який як реліквію зберігає донька художниці. Талановитій рукодільниці довірили у свій час реставрувати стяг 43-го польського полку піхотинців, який дислокувався у Дубні, вона вишивала прапор для польської гімназії, яка діяла у нашому місті. Портрет Тараса Шевченка, ікону Божої Матері створила вже у зрілому віці. На жаль, в Україні Ганна Бабич так і залишилась невизнаною. За кілька днів до смерті художниці присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв Польщі...
В одній з кімнат надбрамного корпусу Дубенського замку, де відбувалась презентація художньої виставки, картини матері і доньки знаходились поруч. Цією деталлю організатори виставки, та й сама Леокадія Загальська хотіли підкреслити, що її творчість невіддільна від доробку Ганни Бабич і її картини є ніби органічним продовженням материнського мистецтва, виконанням її заповіту. Дехто схильний вважати, що пані Леокадія уже перевершила рідного вчителя, хоча всерйоз займатись вишиванням гладдю почала лише 12 років тому. Сама ж вона так не вважає і без вдаваної скромності каже, що мамині картини назавше залишаться для неї недосяжним зразком високого мистецтва. Кілька років тому вона разом з мамою вишила гладдю прапор нашого міста. Відтоді художниці стали для дубенчан особливо близькими і шанованими.
Вишитими картинами двох славних доньок Волині Дубно має змогу милуватись не вперше. Принаймні виставки вишитих картин останні кілька років подорожують не лише українськими містами, нерідко у столиці, а й часто за кордоном. Останнім часом чудова галерея була в Чехії.
Виставивши свої оригінальні роботи на аукціон, пані Леокадія заробила б немалі гроші. Але вона навіть у думках не „конвертує” вишиті картини у валюту. Не має навіть приблизного уявлення, скільки вони можуть коштувати. Знає тільки художниця, скільки душевного тепла, старань, уяви і часу вкладає вона у кожен витвір. Над своєю першою роботою під назвою „Зима” пані Леокадія працювала цілий рік. Одну з картин майстриня подарувала синові з невісткою, коли у них народилась донька. Іншу на 2000-ліття Різдва Христового презентувала державному комітету, який присуджує Шевченківську премію. Добре, що тепер члени цього комітету мають уявлення про творчість Леокадії Загальської. Адже Дубенська міська рада та ряд місцевих громадських організацій вирішили висунути її кандидатуру на здобуття Шевченківської премії у галузі мистецтва. А ще у Дубні вважають, що самобутній художниці давно личило б звання заслуженого працівника культури України.
Юрій ШЕСТАЛЮК,
Рівненська область
Рівненська область
| Comments: |
