Знахідки у старовинній церкві – несподіванка навіть для священика
Навіть у наш комп’ютерний вік, коли, здається, з усіма „білими плямами” в історії вже покінчено, життя підносить іноді несподівані сюрпризи. Не десь на безлюдному острові, а у звичайному галицькому селі з вкрай прозаїчною назвою Заболотівка недавно знайшли кілька культових предметів, які пролежали віки на горищі давньої дерев’яної церквиці святої Трійці. Їх виявлення стало великою несподіванкою для місцевого священика о. Ігоря-Івана Лесюка, який служить на парафії, що об’єднує два села Чортківського району Тернопільщини, вже 12 років.
Намальовані ікони, розп’яття, дерев’яні скульптури святих, стародруки та інші цінні предмети випадково наштовхнувся один із семінаристів, який піднявся на „стрих” церкви з цікавості. Серед знайдених раритетів був і дерев’яний хрест із зображеним на ньому ликом воскреслого Христа. Мені пощастило стати свідком того, як о. Ігор, протираючи густо припалий пилом хрест, зробив майже сенсаційне відкриття. На очищеній від пороху, сильно потертій часом дерев’яній поверхні культового предмета проступило обличчя Ісуса. На відміну від того лику, який після Воскресіння ми звикли бачити затьмареним муками розп’яття, цей ніби світиться одухотворенням. Отець Ігор згадав, що подібною технікою розпису володіли митці далекого минулого.
– Ісуса, який терпить муки на хресті, сучасні художники відтворюють із похиленим обличчям, роз’ятреними ранами на тілі, а тут ми бачимо Ісуса у торжестві, – пояснив він. – Я лише недавно дізнався, що у перші віки християнства Спасителя зображали не стражденним, а радісним, просвітленим. На цьому хресті Він тримає у лівій руці червону хоругву – символ перемоги над смертю. Права рука не збереглася. Нею, за колишньою малярською традицією, Ісус мав би благословляти християн. На кінцях перекладини хреста намальовані ангели, теж із проясненими ликами. Отже, автор дотримався давнього стилю зображення Воскресіння, котрий з віками був утрачений.
Малюнок виконаний, очевидно, темперою – фарбою на природній основі з трав, квітів, яєчних жовтків. Її шар на культовому предметі достатньо високий (колись він міг сягати півсантиметрової висоти), а це – одна з ознак, що знайдена річ є дуже старовинною. Хресту, на думку о. Ігоря Лесюка, не менше 400 років. Ровесницею виявлених сакральних предметів є і церквиця святої Трійці. За даними дослідника храмів Поділля М. Жарких, вона заснована у 1646 році. Дивно, але, незважаючи на солідний вік, храм навіть не внесений до обласного реєстру пам’яток історії. Впродовж віків ним опікувалися лише священики і прихожани села – не без „посередництва”, очевидно, вищих сил, які зберегли для нащадків у чудовому стані безцінні старожитності: іконостас із покритими сусальним золотом іконами, давніми картинами-образами, де святі не журяться, а усміхаються... На одному з полотен невідомий автор відтворив таємну вечерю теж у незвичному для сучасників вигляді: за столом кожен апостол не сидить, а... напівлежить на лівому боці, причащаючись вином із правої руки. „Лежача” вечеря, виявляється, – не плід фантазії художника, а данина історичному факту...
Останні відправи у старій, але міцненькій церквиці провели наприкінці 90-х років минулого століття. Нині заболотівська громада має нову церкву, збудовану на тому ж подвір’ї. Кілька років тому скарбничка церковних цінностей поповнилася ще одним надбанням – плащаницею. Отець Ігор-Іван Лесюк розповів, що парафії цю річ подарували його знайомі. Вони виявили раритет схованим у... придорожньому мотелі. Святиня, судячи з техніки виконання, створена на Сході України принаймні два століття тому. Вона була загорнута у сувій зі щільної тканини і призначалася, ймовірно, для перепродажу за кордоном. Вивезти її, на щастя, не встигли.
– Ісуса, який терпить муки на хресті, сучасні художники відтворюють із похиленим обличчям, роз’ятреними ранами на тілі, а тут ми бачимо Ісуса у торжестві, – пояснив він. – Я лише недавно дізнався, що у перші віки християнства Спасителя зображали не стражденним, а радісним, просвітленим. На цьому хресті Він тримає у лівій руці червону хоругву – символ перемоги над смертю. Права рука не збереглася. Нею, за колишньою малярською традицією, Ісус мав би благословляти християн. На кінцях перекладини хреста намальовані ангели, теж із проясненими ликами. Отже, автор дотримався давнього стилю зображення Воскресіння, котрий з віками був утрачений.
Малюнок виконаний, очевидно, темперою – фарбою на природній основі з трав, квітів, яєчних жовтків. Її шар на культовому предметі достатньо високий (колись він міг сягати півсантиметрової висоти), а це – одна з ознак, що знайдена річ є дуже старовинною. Хресту, на думку о. Ігоря Лесюка, не менше 400 років. Ровесницею виявлених сакральних предметів є і церквиця святої Трійці. За даними дослідника храмів Поділля М. Жарких, вона заснована у 1646 році. Дивно, але, незважаючи на солідний вік, храм навіть не внесений до обласного реєстру пам’яток історії. Впродовж віків ним опікувалися лише священики і прихожани села – не без „посередництва”, очевидно, вищих сил, які зберегли для нащадків у чудовому стані безцінні старожитності: іконостас із покритими сусальним золотом іконами, давніми картинами-образами, де святі не журяться, а усміхаються... На одному з полотен невідомий автор відтворив таємну вечерю теж у незвичному для сучасників вигляді: за столом кожен апостол не сидить, а... напівлежить на лівому боці, причащаючись вином із правої руки. „Лежача” вечеря, виявляється, – не плід фантазії художника, а данина історичному факту...
Останні відправи у старій, але міцненькій церквиці провели наприкінці 90-х років минулого століття. Нині заболотівська громада має нову церкву, збудовану на тому ж подвір’ї. Кілька років тому скарбничка церковних цінностей поповнилася ще одним надбанням – плащаницею. Отець Ігор-Іван Лесюк розповів, що парафії цю річ подарували його знайомі. Вони виявили раритет схованим у... придорожньому мотелі. Святиня, судячи з техніки виконання, створена на Сході України принаймні два століття тому. Вона була загорнута у сувій зі щільної тканини і призначалася, ймовірно, для перепродажу за кордоном. Вивезти її, на щастя, не встигли.
Євгенія Ліщук,
Тернопільська область
Тернопільська область
| Comments: |
