Cміливо Б’є державу наш видатний читач із самарів Петро Тарасюк

Петра Тарасюка із села Самари Ратнівського району, що на Волині, можна впевнено віднести до публіцистів від народу. Перепрошую, але навіть не кожен журналіст здатний писати так сміливо і так влучно, як це вдається нашому автору. А його  матеріал «Куди ми йдемо – в Європу чи в ж...?» – це справжній революційний шедевр, це голос українського народу. Вже тоді, у 2004 році, ми хотіли ближче познайомитися з цим чоловіком, аби про нього розповісти читачам. На жаль, то одне, то інше відтягувало це знайомство. І ось напередодні святкування ювілею таки відправилися у Самари, бо переконані, що пан Петро – гідний герой святкової газетної публікації. Такими палкими, нелукавими патріотами Україна повинна гордитися...

Десь таким я Петра й уявляла: говіркий, мислячий, доброзичливий до інших, небайдужий до державних проблем. Він з числа тих, про яких не скажеш «моя хата скраю – нічого не знаю». І хоч я з ним до цього часу ніколи не бачилася й не спілкувалася, проте зустрілися, наче давні знайомі. Його настрій, світогляд, радощі й розчарування, природний оптимізм мені дуже зрозумілі.
Він родом з цього ж села. Маючи вільнолюбивий характер і велику жагу до пізнання світу, з цікавістю використав роки навчання у Львові. Коли приїздив на сесії, то вечори проводив не за чаркою з однокурсниками, а з товаришем на усіляких просвітницьких заходах. Як сам сказав, «знайомився з великими розумними українцями». Там ще більше зрозумів, що таке національна ідея, патріотизм, що варта правда, а чого – брехня.
– Мене дехто називає «поперечний», нібито я всьому противлюся. То неправда. Я вмію прислухатися до людей, до їхньої думки, якщо в ній є раціональне зерно, – так характеризує себе наш читач і герой. – Але завжди противився і буду противитися брехні, бо найбільше не терплю фальші. Патріотизм, здатність до самопожертви заради ідеї – це, повірте, не просто гарні слова, то моє життя. Ніколи ні під кого не прогинався і, думаю, що не буду. Мене справді не всі можуть зрозуміти. А моїй дружині, думаєте, зі мною легко? Знаєте, навіть деякою мірою відчуваю провину перед своїми синами – напевно, як батько мав би дати їм більше, та борючись за правду, багатства не нажив...
Тут можна з Петром подискутувати, що важливіше – залишити дітям своє добре ім’я чи статки? Статки  з добрим ім’ям –  звичайно, найкращий варіант. Але одні хороми з багатством без духовних скарбів – то дуже малий спадок. Переконана, що Петровим синам за батька ніколи не буде соромно. Зрештою, у своєму вічному пошуку правди він добре пам’ятає, що за ним сім’я, і її треба, як кажуть, годувати. Втративши роботу в селі (до 2003 року працював завідувачем будинку культури), тепер він заробляє «сезонно» у сусідній Білорусі. А втратив її тільки тому, що не вміє кривити душею.
Коли у 2003 році надто «бурхливо» обговорювалася політреформа, тобто зміни до Конституції, то Петро під час таких «загальнорайонних дебатів» один в залі був проти кучмівсько-медведчуківських нововведень. Він розумів, який запасний аеродром готує собі «гарант Конституції – Кучма» напередодні президентських виборів. На нього тоді «зашикали» з усіх боків, мовляв, який несвідомий працівник культури. Яким би сміливим не був, але все одно такі моменти переживати нелегко. Петрові довелося пережити і цькування, і придирки до роботи: перевіряючі приїздили опівночі й цікавилися, чи він у будинку культури. Звичайно, якщо там нікого не було, то він його закривав. Ось так, хитро «підловивши» декілька разів замок на дверях, його й «попросили» з цієї посади. Прикро, але й після перемоги Майдану, а він був активним учасником тих подій у Києві (так само, як і акції «Україна без Кучми»), ніхто з нової влади навіть не заїкнувся про цей інцидент й не пригадав: а за що ж потерпів Петро Тарасюк із Самар?
Так сталося, що під час Помаранчевої революції, коли він збирався до Києва, його старший син, який служив у Запорізькому «спецназі», зателефонував і повідомив, що їх відправляють до столиці. Там він стояв у тій всім пам’ятній чорно-німій шерензі на Банковій. А батько залазив на причеп одного з КамАЗів, що вишикувалися поруч цієї шеренги, і шукав його очима...
Минулого року ми отримали від Петра лист, у якому він не приховував свого розчарування новою владою (був опублікований під заголовком «П’ятнадцять мільйонів кинутих лохів?»). Однак відчувалося, що надії і віри у краще майбутнє він не втратив – а це головне. В розмові Петро зауважив, що, напевно, трохи заемоційно тоді писав, бо ті п’ятнадцять мільйонів все-таки не лохи – вони мусили вийти на Майдан, щоб захистити свої права.
Уже при зустрічі довідалася, що Петро був одним з кандидатів на посаду сільського голови. Але йому не вистачило декілька голосів. Чесно проходили вибори чи ні – судити важко. Петро теж не хоче бути категоричним і когось звинувачувати, хоча не впевнений, що вони проходили без порушень. Цікаво, що у розмові він ні про кого не сказав жодного марного слова. Лише зробив висновок: нашим людям було б дуже добре запровадити лікбез, бо вони просто багато чого не знають. З ним не можна не погодитися. Прикро, що односельчани не обрали його головою, бо цей чоловік, як говорять у народі, і оливу має в голові, і красти не вміє. А хто не навчився цій «справі» до сорока, той уже й потім на таке не наважиться. Зрештою, люди мали можливість перевірити господарсько-організаторський хист свого земляка. Але вибір самарян – це їхнє право.
На завершення можу лише додати: з цієї розмови зрозуміла, що Петро Тарасюк відійде й від цього розчарування і згодом знову візьметься за справу свого життя – далі відстоюватиме правду. Такі люди ніколи не знаходять спокою. І треба дякувати Богу, що вони є. Хочеться лише його підтримати і сказати: «Петре, у кожній невдачі вже закладений урок самовдосконалення. Знання примножуються не від перемог над іншими, а від мудрості, спокою, радості, які здобуваєш у собі, коли цього ніхто не бачить».

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
     
 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>