Ми – мільйонери?

Здається, минулий рік щойно закінчився, ще свіжі спогади про вісниківські справи, а сівши гортати підшивку – не надивуєшся, наскільки він був насиченим.
Можливо, це прозвучить із хвальбою, але “Вісник і Ко” й справді у цьому році багато про що розповів і багато кому допоміг. Ще б пак – колектив працював напрочуд згуртовано. Ну, і як без нагород? У цьому році наша провідна журналістка Ольга Жарчинська стала лауреатом обласної журналістської премії імені Полікарпа Шафети “За кращі публіцистичні твори”.

Започаткований з легкої руки читача конкурс “Якби я мав мільйон…” у 2005-му продовжується і досягає неймовірного розквіту. Пошта читачів, як скарб, дала величезний поштовх для розвитку цікавих тем у газеті. Ми дарували тапочки, які наш редактор власноруч одягав на ноги читачки. (Бо Галина за свої 43 роки їх ще не мала, а тому, якби був мільйон, купила б їх собі). Вручали переможцю мільйон… зернин і телевізор у “навантаження” та нарешті дізналися, що про наш конкурс знає вся Україна, завдяки публікації у всеукраїнській газеті “День”.
У цьому році “Вісник і Ко” активно приятелює з читачами та навіть їздить до них на весілля (“Вісник і Ко” видавав заміж свою найкращу господиню). Досліджує “Чому не гріє нас український газ?”, ретельно розбирається у  сільських проблемах та розвиває думку “Озера беруть в оренду: хто від цього виграє? У водойм з’являються нові господарі, однак дешевої риби на прилавках аж ніяк не побільшало”.  Із болем у серці усі читали матеріал Костя Гарбарчука “23-річна Марійка померла після пологів” і довго не могли заспокоїтися, переглядаючи відписки і коментарі лікарів та владних мужів, які надавалися редакції після публікації. А з яким інтересом два номери поспіль читалася драматична життєва історія цього ж автора про жінку, у якої було три мами: українка, німкеня та росіянка – “Концтабірна сирота 60 літ шукала родину”. Не можна надивуватися доброті наших читачів, які відразу відгукнулися на публікацію Ольги Жарчинської “Восьмеро дітей на руках у 32-літньої вдови” і принесли величезні клумаки в редакцію. Небайдужі до чужої біди люди навіть з Італії присилали цій сім’ї допомогу.
Ці кілька матеріалів, як крапля в морі. Бо якщо перелічувати усі найкращі – площі не вистачить. А про нашу читабельність яскраво свідчить редакційна пошта. У 2005-му вона просто зашкалювала!

«Йшло» з нирок каміння, а вийшла… дівчинка

Родина Пастушенків – багатодітна.
– У мене з’явилася кіста на яйнику, – відверто розповідає Валентина Власівна. – Отож, довелося лягати під ніж. Мені удалили один яйник. Ну, думаю, не буде дітей, то й добре. Але приснився сон. Ніби моє тіло йде по хмарах. І я почула голос: “Отак твоя душа проходитиме на тому світі”. Я почала ніби задихатися. А потім з’явилося  мовби якесь ангелятко.  І я знову почула голос: “Он твій хлопчик”. Після цього я ще народила двох хлопчиків – Сашка, Вітю, і двох дівчаток –  Катрусю та місяць тому – Марійку.
Найстаршому синові Валентини Миколі виповнився вже 21 рік, працює у Києві.  Не надіється на батьків і 18-річний Андрій.
Минулого року Валентина Власівна звернулася у дубенську лікарню. Жінка скаржилася на жіночі проблеми. Оглянувши Валентину на апараті ультразвукової діагностики, медик відповів:
– У вас клімактеричний синдром, тому вам стає то холодно, то жарко. Не нервуйтеся, спіть спокійно, ви не вагітні, – заспокоїв жінку спеціаліст.
Однак згодом Валентина Пастушенко звернулася до медиків у село Смига. Там взяли аналізи і встановили діагноз: запалення нирок і сечового міхура, не все добре з печінкою.
– А як же живіт, не збільшувався?
– Та я не зовсім із худих. Крім того, справа біля печінки утворилася ніби… пухлина. Всі так і думали, що це проблеми із печінкою. І мене у цьому переконали. А це плід підпирав під груди.
– Навесні здали картоплю, чоловік ще обміняв її на халву, – пригадує мама. – Ввечері діти скуштували її. А я сиджу, боюся їсти, бо шлунок болітиме. Всі лягли спати, а я – до халви. З’їла трохи, і так заболіло в животі. Розбудила чоловіка, кажу: “Викликай “швидку”, бо не можу…”
Медики оглянули мій живіт. Каже: “М’який. То у вас зараз каміння із нирок йтиме. Не переживайте”. Я лежу, болить. Чую, щось йде, таке враження, що кишки вилазять. Кажу до всіх хатніх: “Та то не каміння, мабуть, народжую…” Отак замість каміння вийшла дівчинка. Чоловік за голову взявся. Тоді мене мерщій відправили в лікарню. Звісно, то і для медиків був шок. Вони ще потім мені докоряли, чому я на облік не стала. Так самі ж мене переконали у тисячі моїх хвороб.
– А чи приходив той лікар, який вас запевнив, що ви не вагітні, вибачатися?
– Де там. Лікарі почувалися незручно. Хоча, як дехто потім казав, було недалеко до біди, бо не відомо, як би могли вплинули на дитину медикаменти. Але, дав Бог, дитинка народилася здоровою, вагою 3 кілограми 100 грамів, личко гарненьке. Я так зраділа, що сама вже здорова, і коли чоловік приніс мені вареної ковбаси (але ще боявся, чи не зашкодить вона моєму шлунку), то я з’їла її жадібно, як голодуюча людина.
Подружжя після пологів Валентини приходило вітати півсела. Й ім’я дитині дали всі разом – Марія.  Однак до всього тепер Валентина Власівна ставиться дуже обережно і насторожено. Тільки наш фотокореспондент вийняв фотоапарат, як жінка запитала: “А чи не зашкодить спалах дитині?” Вона то знає, що таке лікарська помилка і неправильний діагноз.
Марія ДУБУК,
№ 22 від 2 червня 2005 р.

 

Весілля без нареченого
У селі Микитинці, що на Косівщині, гуляли весілля без нареченого. Старожили кажуть, що подібного у селі не траплялося. Поки гості розважалися, наречена сиділа за столом сама без судженого. Він навідріз відмовився одружуватися: мовляв, наречена знає чому. На весіллі традиційне “Гірко!” не кричали, бо на душі у дівчини і її батьків і так було несолодко. Дивує тільки, що весілля гуляли, як зазвичай, два дні – у суботу і неділю.
Іван ДМИТРІВ,
№43 від 27 жовтня 2005 р.

У селі Микитинці, що на Косівщині, гуляли весілля без нареченого. Старожили кажуть, що подібного у селі не траплялося. Поки гості розважалися, наречена сиділа за столом сама без судженого. Він навідріз відмовився одружуватися: мовляв, наречена знає чому. На весіллі традиційне “Гірко!” не кричали, бо на душі у дівчини і її батьків і так було несолодко. Дивує тільки, що весілля гуляли, як зазвичай, два дні – у суботу і неділю.

Собачки нагавкали дев’ять тисяч гривень

Маневицькі ліси, а особливо їх фауна, ваблять не лише місцевих любителів підстрелити зайчика, лисичку чи дику кізочку. Навідався недавно у ці лісові угіддя й житель села Городок із Рівненської області Г. Яцюк. Та ще й не сам, а зі своїми чотириногими улюбленцями. Але, всупереч вимогам і правилам, пустив собацюр на волю-вільную без належного нагляду. А ті зчинили такий гавкіт, що він долинув аж до природоохоронної служби. Тепер господар має сплатити 9000 гривень штрафу.
Олексій ВЕРЕМЧУК,
№51 від 22 грудня 2005 р.

Цитата тижня


Голова Партії регіонів Віктор Янукович, спілкуючись з жителями Кривого Рогу, обізвав “хазяїв” міста “мудаками”. Відповідаючи на прохання молодої людини говорити державною мовою, голова Партії регіонів сказав: “Хоча я розмовляю російською мовою, я люблю Україну не менше, ніж ваші хазяї-мудаки!”

№42 від 20 жовтня 2005 р.
Про наш «мільйон» знає вся Україна!

Так-так, саме вся Україна, а не шість областей, у яких розповсюджується наш тижневик. Адже конкурс “Якби я мав мільйон…” уже настільки популярний, що було б дивним, якби його не помітили. Всеукраїнська газета “День” присвятила нашому конкурсу ледь не весь свій розворот – матеріал Наталії Малімон “Якби я мав мільйон – купив би Президента!” Тепер жителі не тільки західної, а й східної, північної, південної і центральної України прочитають дев’ять наведених для прикладу листів від вас, шановні конкурсанти. Прочитають, що 99,99 відсотка наших майбутніх “мільйонерів” поділилися б з ближнім, забувши про приказку “Своя сорочка ближче тіла…” Але найціннішим у цьому матеріалі є закінчення: “…Можливо, пошту конкурсу треба зібрати, видати окремим посібником і вивчити державним мужам, аби знали, чим живе й чого прагне народ?”

Мирослава КОСЬМІНА,
№ 1 від 6 січня 2005 р.
Бордель відкрила вчителька

За проституцію і примушування до заняття проституцією днями затримали 44-річну жительку Івано-Франківська. Пані систематично надавала сексуальні послуги та утримувала своє помешкання, як місце розпусти і надання платних інтимних послуг. Принаймі правоохоронці задокументували три факти надання подібного сервісу. Коли ж поцікавилися офіційним місцем роботи “жриці кохання”, то виявилося, що вона працює вчителькою.

Іван ДМИТРІВ,
№46 від 17 листопада 2005 р.
23-річна Марійка померла після пологів
Ця трагедія вже обросла найрізноманітнішими чутками. У нашій публікації ми не збираємося когось звинувачувати, а лише хочемо з’ясувати правду: чому після пологів померла 23-річна жінка Марія Бурдак?
Після закінчення Горохівського технікуму Марійка працювала бухгалтером у рідному селі Седлище. Зустрічалася зі своїм однокласником Сергієм, який запропонував стати його дружиною.
– Вона була такою щасливою, – згадує, витираючи сльози, старша сестра Марійки – Людмила, – що вам просто не передати. Молодята жили душа в душу. Сергій прийшов до моїх батьків у приймаки. На весільні гроші купили машину. Залили фундамент свого власного будинку, весною планували зводити. Сестра хотіла дитинку і хатинку. Востаннє я з нею розмовляла в середу, 16 лютого, коли заходила провідати батьків. Марійка ще пішла зі мною у медпункт зміряти тиск, адже була на дев’ятому місяці вагітності. І більше я її живою не бачила.
Щоб з’ясувати усі подробиці трагедії, я намагався зустрітися з людьми, які були причетними до цього. Акушерка із Седлища Світлана Струк зазначила:
– Жінка була абсолютно здорова, стала на облік вчасно, ретельно виконувала усі рекомендації. У суботу вранці, 19 лютого, я її оглянула і сказала, що до вечора ще не родиш. Тож Марійка встигла й пиріжків напекти. А ввечері чоловік Сергій відвіз її у пологове відділення Любешівської центральної районної лікарні. Наступного дня вранці, коли акушерка зателефонувала в Любешів, їй сказали, що Марійка народила дівчинку, але почувається погано, потрібно, щоб терміново прибули родичі.
– О дев’ятій ранку ми з Марійчиним чоловіком стояли під дверима пологового відділення і намагалися з’ясувати, що відбувається, – продовжує розповідь сестра. – Лікарка повідомила: “Вона під наркозом. Консультуємося з колегами, чекаємо бригаду з Луцька”. Нас у відділення не впустили.
 Людмила Петрівна пригадала й розповіла про прикрий епізод, який трапився з ними:
– Вийшла одна любешівська лікарка і заявляє: “Якої ви ковбаси привезли? Давайте по 38 гривень”. Ми розуміємо, що медиків потрібно було нагодувати, але їй, бачте, ковбаса по двадцять гривень не підійшла. Вона знову перепитала: “Що, у Любешові по 38 гривень немає?” Де ми у неділю ввечері мали взяти ковбаси, коли скрізь усе зачинено?
Луцькі спеціалісти прибули о 13 годині, о 14.30 провели операцію, але сказали, що Марійка може померти. А один з лікарів додав: “Ми надто довго їхали”. У неділю ввечері хвору перевели в реанімацію, жінка була підключена до апарата штучного дихання. Два дні медики боролися за життя молодої мами, але виявилися безсилими.
Коментар медиків
Я попросив прокоментувати ситуацію виконувача обов’язків головного лікаря Любешівської ЦРЛ Наталію Анатоліївну Ланевич. Вона показала наказ по лікарні про випадок материнської смерті Марії Бурдак. Згідно з цим документом, пологи приймала чергова акушерка Наталія Юрко, яка, знехтувавши посадовою інструкцією, не викликала чергового акушера-гінеколога. Виникає запитання: значить, у лікарні немає елементарної трудової дисципліни? Коли я поцікавився в акушерки, чому вона не викликала на пологи лікаря, та відповіла, що у чергового лікаря-акушера Ніни Миколаївни Левковець саме тоді не працював телефон. Акушер-гінеколог Едуард Петрович Річко, який тоді ще був завідувачем пологового відділення, розповів:
– Пологи фізіологічно проходили нормально. Біда сталася, коли не відділилося місце і стався виворіт матки. Нестандартна ситуація, яка буває один раз на 100 тисяч пологів. 
У лікарському свідоцтві №33 від 22 лютого про причину смерті сказано: “Емболія навколоплідними водами”.
Кость ГАРБАРЧУК,
№10 від 10 березня 2005 р.

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>