Жінка робить картини… з тополиного пуху

Вона дуже любить пору, коли дує легенький вітерець, сяє сонечко, а в повітрі літає тополиний пух. Збирає його чистими руками, акуратно складає в мішечки і… творить дива. Із звичайнісінького оксамиту та отої м’якої тополиної сировини робить унікальні картини, які вже оцінили навіть за кордоном. Її роботи й справді сяють. Переливаються то оранжевим, то голубуватим, то білим відтінками. Ольга Осейчук з міста Березне, що на Рівненщині, каже, що її картини живі, вони дихають, випромінюють тепло.

Мама виготовляла в селі такі букети, як тепер – у Японії

Ольга Осейчук народилася в селі Мокре Дубенського району на Рівненщині. Мабуть, саме атмосфера, яка панувала в родині, і вплинула на подальшу долю жінки. Її батьки дуже талановиті люди. Тато, Григорій Трохимович, був вмілим ковалем. А мама, Надія Олександрівна, – обдарована рукодільниця.
– Моя мама хоч була й сільською жінкою, але дуже гарно малювала, притому у стилі українського декоративного розпису, – розповідає Ольга Григорівна. – Вона малювала незвичайні квіти, дуже гарно складала букети. Це мистецтво дуже поширене тепер в Японії. Пригадую, на Трійцю в нашій хаті було, як в раю. Мама оселю прибирала польовими квітами, та так гарно, ніби в казці. Крім того батьки чудово співали. Часто вечорами виконували “Ой чого ти почорніло, зеленеє поле”, “Ой з-за гори кам’яної” і старовинний український класичний романс “На крилах ночі”. Співали по партіях, в оселі було тепло і віяло від цих вечорів добротою і любов’ю.
Безперечно, що родина хотіла, аби Ольга мала музичну освіту. Та й вона сама була не проти цього. Тому після школи здобула фах бібліотечного працівника, а згодом закінчила філологічний факультет і стала вчителем української мови, літератури та співів. Грала на баяні, який купив тато. Часто співала разом зі своїм братом Іваном.
Вже немає на світі батьків Ольги Григорівни. Але вона все життя творить. Хоч і відпрацювала 25 років у відділі освіти інспектором, та не полишала малювання, бо у школі навчала дітей образотворчому мистецтву. Навіть був час, коли у своїй квартирі на прохання батьків організувала… дитячу студію живопису. Нині жінка працює в західноукраїнському коледжі “Полісся”. І тут займається з учнями в художній студії. Картини та малюнки її вихованців прикрашають одну з аудиторій.
– Вважаю, що кожна дитина – талановита, потрібно тільки в ній розвивати цей талант, – каже вчителька.
– А як почали займатися живописанням тополиним пухом?
– Це важко пояснити, все прийшло саме по собі. Мабуть, все ж основу для творчості заклали батьки і, звісно, Небесна воля. Якось мені захотілося просто поекспериментувати. Вийшла картина. Ось вже понад 20 літ створюю їх.
Техніка живописання складна. До оксамитового паперу художниця чіпляє тополині пушинки. При цьому мають бути сухі руки, роботу слід робити акуратно, на пух не дихати, бо тільки-но дмухни на нього – вмить розлетиться по кімнаті.
–  А взагалі тополиний пух не можна змішувати з олією та аквареллю, – переконана художниця. – У пуху є свої правила. Я пишу без попереднього малюнка. Кладу оксамит і не маю права провести по ньому олівцем лінію, бо лишиться знак. Оксамит дуже делікатний. Малюнок роблю експромтом і з уяви. Він ніколи не повторюється. Не використовую клей, а втискую пух пальцями в оксамит, якщо потрібно пушинку перекласти в інше місце, то переношу її пінцетом. Я, образно кажучи, біля картини танцюю. Якщо пух поклала, то оксамит його ніби сам приклеює, притягує до себе. Робота клопітка, делікатна. Якщо пух хоч трохи намокне, то стане непридатним.
Жінка дуже любить, коли тополі його розсипають. Поблизу Березного цих дерев росте небагато, але вистачає для того, щоб заготовити пух для роботи. Ольга Григорівна вважає, що той, який літає в повітрі, не підходить для живописання, а використовує пушинки, які зберігаються в чашечках. Звідти вони чисті, гарні.

Оксамит художниці привозять з-за кордону

– Дехто вважає картини з тополиного пуху флоризмом. Але це не так. Тополиний пух – це природний пігмент. Він має свій полиск, він живе, – розповідає про свої роботи  Ольга Осейчук. – Я його кладу на оксамит, і там утворюється світлотінь, якщо подивитися на картину з різних боків, то пух виграє різними  барвами. Здебільшого пишу на чорному фоні оксамиту.
Якось жінці захотілося поекспериментувати, щоб надати картинам інших барв (пух не можна мочити, фарбувати, бо він скрутиться, ворсинок вже не буде).
– Тому я використовую суху акварель. Пух дуже важко це сприймає, але я його якось вмолюю, він мене трохи слухається – і ось виходять різнобарвні картини. Так  народилися “Батьківська яблуня”, “Мамин квітник”, “Вітрило самоти”, “Острів вірності”.
Вражає картина “Я тут, Господи” – філософська за змістом, де обличчя Бога не видно, тільки сяйво. І до нього повернуті три істоти – людина, олень і пташка. А ще теплотою віє від картин “Храми Руси-України”.
15 робіт художниці є у Великій Британії. Там вона організувала приватну виставку, де всі її роботи пішли на “ура”. І що характерно, в Англії художниця залишила три картини “Софія Київська”.
– Англійців зачарували ці роботи, хоч вони й католики, – каже жінка. – А потрапила в Англію на запрошення своєї дядини.
Організовувала Ольга Григорівна виставки і в Дубенському замку, і в музеї Лесі Українки в Новограді-Волинському на Житомирщині. Музею подарувала дві картини “Стояла я і слухала весну” та “Мавка”. Її найпершим другом і критиком протягом всього життя був чоловік Іван Дмитрович. Однак восени його не стало. Цю втрату Ольга Григорівна дуже важко переживає. Згадує коханого чоловіка живим. Їхньому коханню присвятила кілька картин.
– Багато образів створюю з минулого. Знаєте, у Ліни Костенко  є така поезія: “Звичайна собі мить, звичайна собі хата з комином. На росах і дощах настояний бузок. Це – сьогодні мить, а завтра буде спомином. А післязавтра казкою казок”. Оце все моє дитинство в споминах і є казкою, – продовжує жінка. – Тому багато робіт присвячені селу, де народилася. Люблю малювати храми, з квітів – мальви та проліски. А ще коней. Бо у мого діда були гарні коні, і коли їх забрали в новостворений колгосп, ми дуже шкодували за ними.
А коли відвідала Великобританію, то й англійці замовили художниці намалювати пухом коня “Червоне яблуко”, який  у 90-х роках став чемпіоном на скачках. Картина вийшла бездоганна.
Нині у каталозі робіт художниці понад двісті картин. Жодна не повторюється. І не продається, бо Ольга Григорівна не може їх оцінити, мовляв, що таке гроші? А тут душа вкладена. Хоча запросто може подарувати картини музеям.
– А кому, наприклад, з політиків подарували б картину?
– Юлії Тимошенко. Хоча в мене є ще такі картини, яких ніхто й не бачив.
Проблема – рамки. Навіть оксамит в Україні купити жінка не може, знайомі матеріал привозять з-за кордону. А спонсорів знайти для творчості важко. Хоча охочих навчитися малювати тополиним пухом немало. Насамперед, каже художниця, потрібно бути художником і малювати з уяви. Мабуть, якби вона жила в столиці, то давно б мала свою студію, адже таке мистецтво тільки потрібно заохочувати, бо ним в Україні ніхто не займається. Поки що її ініціатива матеріально не підкріплюється.
– О, якби була студія, я б із задоволенням навчила майстерності живописання тополиним пухом учнів, – каже жінка. – Але… Потрібні матеріали: оксамит, рамки, приміщення…
Але поки що забуті ремесла, та й таланти в Україні кожен розвиває самотужки, без належної підтримки держави. Побачивши картини Ольги Осейчук, люди дивуються: як можна створити таке. Коли її роботи виставлялись у Дубенському замку, схвальні відгуки у книзі написали і студенти, і люди похилого віку, і навіть підлітки з… дитячої колонії, які б “бажали співпрацювати з художницею”. А відома поетеса Любов Пшенична додала: “Ваші півонії, соняшники, півники, бузки цвістимуть тепер, не перецвітатимуть, коні бігатимуть, аби зупинити мить. А яблучний спас спасатиме від суєти і буденності. Спасибі, що наповнюєте минущу мить філософським звучанням. Спасибі, що ви є.”
Марія ДУБУК,
Рівненська область

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>