«Нічим ся не журити, ніц ся не женити – будеш довго жити»
Коли в державі взялися рахувати щасливців, що розміняли другу сотню, виявилося – таких людей не так вже й мало. Згідно з реєстром довгожителів, Україна має їх понад 1700! Львівщина гордо посідає третє місце у цьому почесному списку, пропустивши перед собою хіба що найбільш густонаселені області держави – Донецьку та Дніпропетровську. Тому по праву вважається західноукраїнським краєм довгожителів. Саме львівська земля тримає істинного рекордсмена – дідуся Григорія Нестора із села Старий Яричев Кам’янка-Бузького району. 15 березня він відсвяткував надповажний ювілей – 115-ту річницю від дня народження. Привітав дідуся у день народження і «Вісник і Ко».
Дідусь із трьох століть
Григорій Нестор свої перші кроки ступив ще у позаминулому столітті. Народився 15 березня 1891 року у селі Монастир Ярославського повіту, нині Польща. Пережив тиф, дві війни (на фронт не взяли, бо дуже маленький був – має зріст близько метра п’ятдесят сантиметрів), рідних братів та сестер – а в мами їх було п’ятеро, поховав племінників... Доля підносила різні сюрпризи та ви-пробування.
– Як же Вам, дідусю, вдалося стільки літ прожити? – випитую у ювіляра секрети довголіття.
– Треба нічим ся не журити, вдосвіта вставати, босо ходити на землі та піску, на свіжому повітрі спати і купатися в ріці, де вода пливе (де є добра течія – авт.), – каже Григорій Нестор. – І ніц ся не женити!
Уся родина голосно зайшлася сміхом. Бо дідусь і справді за свій довгий вік так і не ризикнув одружитися.
– Я прийшов до їдної дівчини – ладна дівчина, прийшов до другої – друга краща, а третя ще краща. То я не мав як вибрати, – і собі став посміхатися у вуса довгожитель-рекордсмен. А тоді додав: – Ще не народилася та мама, яка б виховала дочку для мене за жінку.
Взагалі, життя дідусь сприймає дуже по-філософськи. Мудро мислить і вміє усьому дати оцінку. І коли ми поцікавилися, чи не шкодує, що не має власних дітей, дід Григорій відповів:
– Я сам дитиною зостався, бо нежонатий!
Ота весела вдача та здоровий спосіб життя, мабуть, і тримають дідуся на цьому світі. А ще праведність. Бо, як сам каже, жодної з Божих заповідей не порушив, завжди молився та до церкви ходив. Онука Оксана Савчук, яка опікується стареньким, розповідає, що і за радянських часів Григорій Нестор з партійцями вітався: “Слава Богу”. Вони дуже злостилися, а один з начальників якось сказав, що такого слова чути не хоче.
– Діда це слово досі тримає, а чи хоче той пан теє слово нині чути на тому світі? Давно його нема... А ще дідусь вчить нас не заздрити, бо, каже, все зле, що виходить від людини, копає яму під нею.
– Як же Вам, дідусю, вдалося стільки літ прожити? – випитую у ювіляра секрети довголіття.
– Треба нічим ся не журити, вдосвіта вставати, босо ходити на землі та піску, на свіжому повітрі спати і купатися в ріці, де вода пливе (де є добра течія – авт.), – каже Григорій Нестор. – І ніц ся не женити!
Уся родина голосно зайшлася сміхом. Бо дідусь і справді за свій довгий вік так і не ризикнув одружитися.
– Я прийшов до їдної дівчини – ладна дівчина, прийшов до другої – друга краща, а третя ще краща. То я не мав як вибрати, – і собі став посміхатися у вуса довгожитель-рекордсмен. А тоді додав: – Ще не народилася та мама, яка б виховала дочку для мене за жінку.
Взагалі, життя дідусь сприймає дуже по-філософськи. Мудро мислить і вміє усьому дати оцінку. І коли ми поцікавилися, чи не шкодує, що не має власних дітей, дід Григорій відповів:
– Я сам дитиною зостався, бо нежонатий!
Ота весела вдача та здоровий спосіб життя, мабуть, і тримають дідуся на цьому світі. А ще праведність. Бо, як сам каже, жодної з Божих заповідей не порушив, завжди молився та до церкви ходив. Онука Оксана Савчук, яка опікується стареньким, розповідає, що і за радянських часів Григорій Нестор з партійцями вітався: “Слава Богу”. Вони дуже злостилися, а один з начальників якось сказав, що такого слова чути не хоче.
– Діда це слово досі тримає, а чи хоче той пан теє слово нині чути на тому світі? Давно його нема... А ще дідусь вчить нас не заздрити, бо, каже, все зле, що виходить від людини, копає яму під нею.
Вареники ліпить під... музику Бетховена
До дідової науки онуки навчилися дослухатися. Коли Оксана побралася з Олегом, любили в неділю на базар піти чи в ліс по гриби. А дід на них гримав, мовляв, день довгий, можна і це встигнути, а церква – то святе. Але коли господиня (мама Оксани) діда в церкву не пускала, то йому на захист стали молоді:
– Мама не могла змиритися, що він ходить у православну церкву, бо сама була католичка, – зізнається Оксана Доротеївна. – То черевики заховає, то кожуха не дасть чи карбованця на тацю. Одного разу чоловік мій не стерпів і випалив: “Не можна такого робити, тьощо”. Одягнув діда, взяли ми його під руки – і пішли. Вистояли службу Божу, а мама вже на порозі чекала. Та з роками трохи втихомирилася, змирилася.
Хоч як нам здається нелегко, але у свої 115 років дідусь дотримується посту. Борони, Боже, щоб їв щось скоромне у середу чи п’ятницю – тільки вермішель, олією засмачену, рибку чи ще щось пісне. А у Страсний тиждень споживає хіба що хліб з чаєм.
Правда, взагалі дідусь поїсти чогось смачненького любить, хоч має одного-однісінького зуба. І ковбаску, і шинку, пельмені та цукерочку солоденьку. Але найулюбленіша його страва – картопля, перемішана з добрим домашнім сиром, та вермішелевий суп з перцем. І варенички. Оксана ліпить їх тільки під музику Бетховена, а дідусь їй допомагає.
– А яку страву іменинник замовив собі на день народження?
– Дідо скромний, такого собі не дозволяє, щоб йому щось виварювати та подавати, – каже.
А ще любить дідусь міцну-міцну натуральну заварну каву. Раніше щоранку горнятко випивав. Не проти й чарчину перехилити, тільки так, щоб “дурним коло неї не бути”. Наллє горілочки в склянку трошки, а до повної доливає компоту чи чаю. І тютюн нюхає. Буває, розгорне цигарку, роздробить тютюн – і пчихає від задоволення.
– Мама не могла змиритися, що він ходить у православну церкву, бо сама була католичка, – зізнається Оксана Доротеївна. – То черевики заховає, то кожуха не дасть чи карбованця на тацю. Одного разу чоловік мій не стерпів і випалив: “Не можна такого робити, тьощо”. Одягнув діда, взяли ми його під руки – і пішли. Вистояли службу Божу, а мама вже на порозі чекала. Та з роками трохи втихомирилася, змирилася.
Хоч як нам здається нелегко, але у свої 115 років дідусь дотримується посту. Борони, Боже, щоб їв щось скоромне у середу чи п’ятницю – тільки вермішель, олією засмачену, рибку чи ще щось пісне. А у Страсний тиждень споживає хіба що хліб з чаєм.
Правда, взагалі дідусь поїсти чогось смачненького любить, хоч має одного-однісінького зуба. І ковбаску, і шинку, пельмені та цукерочку солоденьку. Але найулюбленіша його страва – картопля, перемішана з добрим домашнім сиром, та вермішелевий суп з перцем. І варенички. Оксана ліпить їх тільки під музику Бетховена, а дідусь їй допомагає.
– А яку страву іменинник замовив собі на день народження?
– Дідо скромний, такого собі не дозволяє, щоб йому щось виварювати та подавати, – каже.
А ще любить дідусь міцну-міцну натуральну заварну каву. Раніше щоранку горнятко випивав. Не проти й чарчину перехилити, тільки так, щоб “дурним коло неї не бути”. Наллє горілочки в склянку трошки, а до повної доливає компоту чи чаю. І тютюн нюхає. Буває, розгорне цигарку, роздробить тютюн – і пчихає від задоволення.
Співає російською та англійською!
Має Григорій Нестор у родині і певні “обов’язки”. Залюбки картоплі на обід начистить, полущить квасолю, горох чи кукурудзу, натре буряк для худібки, навіть вилами гній з-під корови викине!
А ще на свій вік дідусь гордиться дивовижною пам’яттю. Доки ми підняли келихи за його здоров’я, іменинник взявся нам пісень співати. Одну, другу, п’яту... Про дівчину-ягідку, війну та Франца Йосипа! Добре знає гімн Австрійської імперії, а гімн канадських українців вільно проспівав в оригіналі – англійською. Тоді швидко перейшов на українські мелодії про кохання, потім – на російські мотиви про донських козаків.
– Наш дідусь – то цілий скарб, – з гордістю каже онука. – Ще й газету улюблену почитає. От чого так і не навчився робити, то розмовляти по телефону. Не розуміє старенький, як можна знайомий голос по дроті почути.
Та й не треба воно йому, бо хата Савчуків завжди гостям рада. Вже з десяток літ, відтоді, як онуки відшукали у шухляді його паспорт (бо мама Оксани ховала і не зізнавалася, що Григорію Нестору минуло століття!), почали навідуватися кореспонденти. Після публікації у районній газеті – а тоді столітній дідусь допомагав молодятам будуватися, цеглу подавав та розчин – з’явилися журналісти з львівських обласних газет, радіо. Нині злітаються з усієї України. Григорій Нестор завжди усміхнений, для кожного добре слово знайде і пожартує: “На чому стоїте – сідайте, що принесли – те споживайте, і нашим гостюванням не погорджайте”. А звертається тільки “пане” чи “пані”.
А ще на свій вік дідусь гордиться дивовижною пам’яттю. Доки ми підняли келихи за його здоров’я, іменинник взявся нам пісень співати. Одну, другу, п’яту... Про дівчину-ягідку, війну та Франца Йосипа! Добре знає гімн Австрійської імперії, а гімн канадських українців вільно проспівав в оригіналі – англійською. Тоді швидко перейшов на українські мелодії про кохання, потім – на російські мотиви про донських козаків.
– Наш дідусь – то цілий скарб, – з гордістю каже онука. – Ще й газету улюблену почитає. От чого так і не навчився робити, то розмовляти по телефону. Не розуміє старенький, як можна знайомий голос по дроті почути.
Та й не треба воно йому, бо хата Савчуків завжди гостям рада. Вже з десяток літ, відтоді, як онуки відшукали у шухляді його паспорт (бо мама Оксани ховала і не зізнавалася, що Григорію Нестору минуло століття!), почали навідуватися кореспонденти. Після публікації у районній газеті – а тоді столітній дідусь допомагав молодятам будуватися, цеглу подавав та розчин – з’явилися журналісти з львівських обласних газет, радіо. Нині злітаються з усієї України. Григорій Нестор завжди усміхнений, для кожного добре слово знайде і пожартує: “На чому стоїте – сідайте, що принесли – те споживайте, і нашим гостюванням не погорджайте”. А звертається тільки “пане” чи “пані”.
І не поспішає вмерти
Цікаво, що за усі 115 років дідусь жодного разу в лікарні не лежав. Якоїсь зими мав запалення, Оксана мусила уколи давати, антибіотики. То він дуже сердився, що примушують “хімію” пити.
– Здоров’я має, дякувати Богу, нівроку, – кажуть рідні. – Ще навіть того року до самісінької зими спав у сіні на горищі, бо там прохолодніше і повітря свіже. Дуже переживає, щоб нам клопоту зайвого не доставити. І купається досі сам. Набере у балію воду, помиється, виллє воду, а тоді свіжої набере та полощеться. А зранку дід такий пишний, голова біленька, пахне гарним милом.
Тій повазі та любові, з якою до Григорія Нестора ставляться онуки та правнуки, можна тільки щиро позаздрити. Десять разів перепитають, чого дідусеві хочеться (з роками у нього дуже впав слух), з радістю розкажуть про те, що діється в Україні та світі. Та й його житейські байки послухають.
“Життя – дар Божий. Я другий раз на землі не буду, – каже Григорій Нестор, – і запотребовання на той світ на мене ще не прийшло”. Дідусь впевнений, що на тому світі людину з чистою душею нічого поганого чекати не може. Але відправлятися туди не поспішає.
– Здоров’я має, дякувати Богу, нівроку, – кажуть рідні. – Ще навіть того року до самісінької зими спав у сіні на горищі, бо там прохолодніше і повітря свіже. Дуже переживає, щоб нам клопоту зайвого не доставити. І купається досі сам. Набере у балію воду, помиється, виллє воду, а тоді свіжої набере та полощеться. А зранку дід такий пишний, голова біленька, пахне гарним милом.
Тій повазі та любові, з якою до Григорія Нестора ставляться онуки та правнуки, можна тільки щиро позаздрити. Десять разів перепитають, чого дідусеві хочеться (з роками у нього дуже впав слух), з радістю розкажуть про те, що діється в Україні та світі. Та й його житейські байки послухають.
“Життя – дар Божий. Я другий раз на землі не буду, – каже Григорій Нестор, – і запотребовання на той світ на мене ще не прийшло”. Дідусь впевнений, що на тому світі людину з чистою душею нічого поганого чекати не може. Але відправлятися туди не поспішає.
Наталія КРАВЧУК,
Луцьк-Старий Яричев-Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Луцьк-Старий Яричев-Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
