Праведник світу живе у Маневичах

Ісааку Гнатюку з Маневич 85 літ. Однак і нині він почувається добре. А про своє життя каже: “Всякого було. Та що там про мене писати? За часів таких жив, що потрібно було воювати з німцями. Людей рятували від ворога, переховуючи у лісах. А от що за це ще й нагороду отримаю – ніколи не думав…”

Розвідник Бистрий підривав німецькі поїзди

Ісаак Федорович родом із села Грива Камінь-Каширського району, що на Волині. Ще й зараз йому сниться те село. Воно зникло з карти області вже давно, коли людей вагонами вивезли в Дніпропетровську область піднімати неосвоєні землі.
– Їздив до земляків у гості, прижилися вони там, добре хазяйнують, грунти ж бо родючі, але боляче, що зникло наше село, – каже волинянин.
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Ісаак Федорович добровольцем пішов на фронт. Під час відступу військ з Києва Гнатюка разом з іншими комсомольцями підняли вночі і відправили організовувати підпільну організацію саме на Волинь.
– Я розвідник, – каже Ісаак Гнатюк. – Навіть псевдо мав – Бистрий. Всі мої брати (нас у батьків було п’ятеро) були на війні. Михайла розстріляли німці, бо був комуністом. Спиридон був розвідником, мав псевдо Старий, добре знав німецьку. Його також стратили німці. На Івано-Франківщині йому навіть встановили пам’ятник. Ще один брат загинув після війни. В живих лишилися тільки я та Іван, що мешкає на Рівненщині.
– А Ви як воювали?
– Воював, як усі… Зірвав сім поїздів, з групою хлопців знищував німецькі комендатури. Згодом наша група увійшла до партизанського з’єднання Бринського.
При маневицьких партизанах знайшли прихисток місцеві жителі, чиї чоловіки, батьки були на фронті чи в партизанах.
Цивільний табір проіснував аж до 1944 року, допоки не визволили область від фашистів.

Дві дівчинки бігали по лісі і нікого до себе  не підпускали

– У нас переховувалися цілими сім’ями, – пригадує ветеран. – Розмістили всіх в урочищі Кухів Груд. Згодом тут утворилося ціле селище цивільних, десь сімей зо сто чи й більше. Ще й тепер є свідки тих подій.
– А єврейські родини там були?
– Багато. Серед них були дуже хороші хлопці, які нам допомагали. А скільки євреїв все ж розстріляли німці. Пам’ятаю, як вели їх на страту поблизу Голоб Ковельського району. Це був сорок другий рік. Нас повідомили, що ворог розстріляв євреїв, але по лісі бігає дві дівчинки. Була осінь, холодно. Діти здичавіли, нікого до себе не підпускали. Як згодом з’ясувалось, коли євреїв вели на розстріл, батько цих дівчаток шепнув їм, щоб втікали. Ось так вони й врятувалися. Я забрав цих дівчаток. Їх звали Лея та Бейла Рог. Привіз до родичів у село Лишнівка. Привозив їм продукти, одяг.
Отак і вижили вони. Війна закінчилася, і їх забрали в дитбудинок. А Ісаак Федорович вже й забув про той випадок. Бо ж не одну сім’ю приводив до партизанів. А на одній єврейській дівчині навіть оженитися хотів.
– Але була війна, і розвідникам не дозволяло командування женитися. Так наші дороги й розійшлися, – продовжує старий солдат. – Ми пішли з військами на Польщу. А та дівчина вийшла заміж за іншого.
Мабуть, й до цих пір не згадав би про єврейських дівчаток Ісаак Гнатюк, якби не один випадок. У 1998 році він лежав у військовому госпіталі в Луцьку. Вирішив водночас полікувати зуби. Лікарка так його вимучила з тими зубами, що він не радий був, що прийшов до стоматолога. Але Ісаака Федоровича насторожило те, що вона все розпитувала: де партизанив, з ким, а чи нікого не рятував, а чи були в таборі євреї?
– Та були, кажу. І двох дівчат якось в лісі врятував. Описав, як усе було, – каже ветеран. – А та лікарка почала ридати і ледь вимовила: “Та то ж я із сестрою була…”
Після цього Лея Рог поїхала в Єрусалим, туди викликали з Росії і її сестру Бейлу. А після довгих перевірок-розпитувань Ісаака Гнатюка викликали в ізраїльське посольство в Києві. І нагородили почесною грамотою праведника народів світу та вручили медаль.


Хто врятував хоч одну душу – врятував світ

Найбільше Ісаак Федорович пишається медаллю “Партизану Вітчизняної війни” із зображеннями портретів Сталіна та Леніна і, звичайно, праведника світу, де написано “Спасший хоть одну душу, спас весь мир”.
Коли врятовані жінки виїхали в Ізраїль, Ісаак Федорович довго з ними листувався, як і з тими, з ким ділив партизанський хліб.
– А дружину свою де зустріли?
– То не жінка була, то кума. Мій друг одружився, народилася в нього дитина. Він сказав, що я буду кумом, треба мале записати в загсі. Кажу: “А хто ж кума?” “Сестра дружини – Ліда”, – відповів. Але вона запізнилася, і я дитину сам носив до загсу. То ми вже потім з нею познайомилися.
– Добре жили з дружиною?
– Добре. Хоча я на різних роботах працював, кілька разів місце проживання міняли, а це втомлює. Але де б я не був, завжди пам’ятав про дружину. Ми з нею у парі прожили 50 років. І п’ять років, відколи вона померла, я кожного місяця ходжу до неї на могилу. А ходіть-но я вам щось покажу, – подумавши, мовив Ісаак Федорович. І завів нас у сарай, де лежав базальтовий пам’ятник. На плиті – портрети Лідії Йосипівни та… Ісаака Федоровича. На звороті – вони молоді, радісні. І напис: “Нас поєднав партизанський ліс”.
– Коли помру, поставлять на наші могили, – мовив. – Але ще вмирати не збираюся…
Після смерті дружини Ісаак Гнатюк, залишившись на самотині, вирішив взяти до себе в хату квартирантів. І тепер ставиться до молодого подружжя, Галини та Валентина, як до своїх дітей. І дуже любить їхніх синочка і донечку. Маленьку Ліду називає тільки принцесою.
– Своїх дітей нема, то ось на них хочу й хату переписати, – мовив.
Попри вік, Ісаак Федорович ще господарює. Донедавна ходив полювати на лиса. Завжди відгукується на запрошення учнів і розповідає їм про ті далекі, але незабутні роки. Вважає себе працівником сільського господарства, хоч обіймав різні посади.
– Але найбільше душа болить за льонозавод в Оконську, який я будував і який розвалили. Не можу дивитися на руїни. Всю галузь льонарства знищили.
– А в Бога вірите? Ви ж комуністом були?
– Не вірю. Хоча іконку Божої Матері на грудях ношу. Вона покровителька війська, козацтва.
– Зараз в багатьох ветеранів скупники виманюють медалі. До вас не приїжджали?
– Хотіли купити медаль “Праведник світу”, але вона  безцінна…

Марія ДУБУК,
Волинська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>